Алексей ХАХЛЕВ: "Когда я приехал в "Алавес", Пантич собирался на выход. Кто-то сказал, что я из "Динамо", и мы разговорились"

Інтерв’ю "Футбол 24" із 18-річним півзахисником "дубля" Алавеса, який отримав шанс проявити себе в Прімері.

Про перехiд в "Алавес"

- Мені завжди хотілося спробувати сили за межами України. Іспанський футбол подобався ще з дитинства. Не міг не скористатися такою нагодою. Краще спробувати і шкодувати, якщо щось не вдасться (хоча я навіть не хочу про таке думати), ніж шкодувати, що не спробував.

Про Пантiча

– Коли я приїхав в Алавес, Пантіч якраз збирався на вихід. Розмова була спонтанною. Хтось гукунув, що я з Динамо. Він почув, підійшов, розговорилися. І коли ми залишилися удвох, я тихенько запитав: "Що ти можеш розповісти про цей клуб?" Пантіч відповів, що нічого поганого про Алавес розповісти не може. "Як і всюди, все буде залежати лише від тебе", – сказав мені.

Про адаптацiю

– Я приїхав із своїм агентом Олегом Смалійчуком і його сім’єю. Мене поселили у квартиру. "Завтра у тебе тренування. Готуйся. Виспись". Був один нюанс: я приїхав із травмою. Тому наступного дня поспілкувався на цю тему із головним тренером. "Ми знаємо про це, не хвилюйся, – відповів мені. – Вище голови не стрибнеш. Працюй спокійно". Звичайних жартів у роздягальні ніхто не скасовував – я до цього ставлюся абсолютно спокійно. Але іноді траплялося, що приколів було забагато. Це, напевно, різниця в менталітеті. Думаю, вони мене не шкодували через те, що я практично не розумів іспанської мови. Я знаю англійську – на достатньо непоганому рівні. Пощастило, що ще кілька партнерів по команді розмовляли "інглішем". Тримався біля них, при потребі просив, щоб вони мені перекладали з іспанської. Поступово втягнувся у тренувальний процес.

Про порiвняння Терсеры с першою лiгою та УПЛ

– Розкажу про свій дебютний матч. Переодягаюсь, виходжу на поле, роблю розминку. Перед стартовим свистком дивлюся на центральних півзахисників команди-суперниці. Бачу, стоїть чоловік із зайвою вагою, яку помітно неозброєним оком. На ногах у нього старенькі бутси – в таких, напевно, ще Шевченко грав у Мілані. Гетри перемотані скотчем. Але розпочався матч, я підбігаю до нього, щоб відібрати м’яч і розумію – не вдасться.

Тут дуже багато команд, про які я почув вперше в житті. Але вони на хорошому рівні. Клуби у Терсері розбиті на 18 груп. Не скажу, що це якийсь космічний рівень – з усіма можна грати.