Игорь ЦЫГАНЫК: "Ситуация с Зозулей - спланированная акция, попытка закрыть рот украинским патриотам в Европе"

Традиційні зимові «канікули» для українського футболу завершуються, а з ними виходять у новий сезон популярні спортивні телевізійні програми, зокрема на канал «2+2» вже за тиждень повертається «Профутбол». Утім, навіть попри відсутність баталій на спортивних аренах за період нетривалого міжсезоння до української «гри мільйонів» була прикута чимала увага. Передовсім, у ЗМІ активно обговорювали скандал довкола безпідставного цькування іспанськими ультрас гравця національної збірної України та ФК «Реал Бетіс» (Севілья) Романа Зозулі, якого голослівно звинуватили у нацизмі. А також під час спортивної «паузи» в експертному середовищі знову визріла дискусія про рівень і якість українських телевізійних коментаторів. Про актуальні тенденції у світі телетрансляції спорту «День» розмовляв із відомим українським коментатором, спортивним журналістом та ведучим програми «Профутбол» на каналі «2+2» Ігорем ЦИГАНИКОМ.

— Ігорю, 26 лютого повертається «Профутбол» на каналі «2+2». Чи не плануєте змінювати формат програми? Чим взагалі порадуєте українських любителів «гри мільйонів» у новому сезоні?

— Ми зараз ретельно готуємося до старту нового сезону. Знаєте, для мене старт — це завжди надихаючий і хвилюючий момент, від якого чекаєш чогось особливого. Формат програми на даному етапі змінювати не будемо. Можливо, до кінця сезону визріє нове бачення «Профутболу». Наразі працюватимемо так, як і працювали. Обіцяю, що у нас буде багато цікавих матеріалів і свіжі підходи до висвітлення футбольних подій. Склад програми — і редакторський, і тих, хто працює в ефірі, — залишається незмінним.

— Як оцінюєте рівень коментування матчів в українському ефірі?

— Я намагаюся позитивно ставитися до коментування, адже зараз у нас формується коментаторська група людей, яка може працювати на дуже хорошому рівні, в якої неймовірний досвід, і головне — ці люди яскраво себе проявляють. Зростає конкуренція, і це добре. Якщо чесно, то ще не так давно у нас було небагато людей, які класно могли провести ефір. Проблема в іншому — в нас футболу українського немає. Коментувати те, що зараз відбувається на полях України, повірте, дуже складно. Нам треба пережити цей період. Я думаю, що невдовзі рівень футболу підніметься, і ми повернемося хоча б на той рівень якості гри, який був три-чотири роки тому, коли всі із захватом спостерігали цікаві баталії на полях. Загалом же я на розвиток коментування дивлюся з великою перспективою.

— Тобто можна говорити про зародження власне української школи коментаторства?

— Якісна школа коментаторства має бути випрацювана роками. На даному етапі нашій школі — лише 20 років. А це — вік юності. Думаю, що ця школа зараз активно починає формуватися. Вже зараз є певні зірки коментування, у них свій стиль, бачення, емоції... Але, повторюю, цей процес зараз лише формується. І формуватиметься, припускаю, ще чималий час.

— Ви згадали про емоції в ефірі. Як сприймаєте авторські відступи коментаторів? У нас останнім часом стало модно читати вірші в ефірі, тролити Росію, наспівуючи мотив пісні фанів про Путіна...

— Правильний творчий прояв коментатора — це, безумовно, «плюс». Ведучий виробляє свій стиль, стає пізнаваним. Якщо говорити загалом про підхід до таких проявів, то особисто я люблю коментувати безпосередньо спортивні баталії, чистий футбол. Подія, що відбувається на полі, — для мене головна. Кожна людина приймає своє рішення і шукає власні сильні сторони.

— Ви сказали, що зростає конкуренція серед коментаторів... Чи достатньо для українського телеефіру лише двох суто футбольних шоу? Адже по факту можна говорили лише про вашу програму та «Великий футбол» (ТРК «Україна»).

— На даному етапі це дуже велика проблема. Канали, які борються за ексклюзивність, — це, звичайно, добре. Але повинна бути масштабна популяризація футболу, щось поза конкуренцією, загальнообов’язкове для всіх... Добре, що сьогодні хоча б два канали звертають увагу на футбол. Треба виходити з реальної ситуації й шукати можливості для того, щоб футболу, як і футбольних програм на телеекранах, було більше.

— За вашими спостереженнями, висвітлення великих чемпіонатів на європейських каналах суттєво відрізняється від українських?

— Ми виходимо з тих можливостей, які в нас реально наявні. Коли країна відстає в економічному розвитку від Європи, то важко чогось іншого очікувати від футболу. Наш футбол, а з ним і футбольні програми, намагаються орієнтуватися на кращі європейські зразки. Але є суб’єктивні та об’єктивні причини, які не дозволяють встигати. І мова не обов’язково про фінанси. Інколи — нестача навчального процесу, розуміння того, як рухається світ спорту. Ми йдемо не в авангарді, не в перших рядах, — а в ар’єргарді. Ми постійно дивимося на когось і «мавпуємо». Аби в нас було більше можливостей, думаю, українське ТБ в цьому плані саме б задавало тон у розвитку стандартів.

— У лютому 2013 року на українському ТБ відбулися серйозні зміни — одразу чотири центральні канали відмовилися від спортивних новин. Телеканал «Інтер» закрив інформаційну програму «Спорт у подробицях». Також перестали виходити в ефір спортивні новини «Факти-Спорт» (ICTV), «Вікна-Спорт» (СТБ) і «Про-спорт» («2+2»). Як повідомляли експерти, спортивні новини тоді зникли передусім тому, що їх відмовився спонсорувати відомий алкогольний бренд. Причина — малі рейтинги. На вашу думку, відмовитися від спортивних новин було правильним рішенням?

— До спортивних новин обов’язково треба повертатися. Але суть проблеми не лише в цьому, в малих рейтингах. Треба дивитися глибше. Розумієте, в середині 1990-х років наше законодавство трохи заплющувало очі на певні піратські моменти, зокрема коли в ефірах транслювалися відео спортивних подій, на які не завжди канали мали право. Коли почало вдосконалюватися законодавство, канали стали розуміти, що так не можна, що за це буде відповідальність. Тоді вирішили відмовитися і від трансляції спортивних матчів, і від спортивних новин. Ексклюзивність у цьому плані вбиває популяризацію. Каналам і сьогодні невигідно купувати відео спортивних подій. Бо це насправді дороге задоволення — за спорт треба платити. Але в нас немає іншого виходу, як шукати можливість повертати спорт на телеекрани. Треба переконувати інвесторів, що спортивні досягнення українців — це не просто розваги, це досягнення країни. Що спорт дарує почуття гордості. Ми маємо зробити все можливе для того, щоб спорт повернувся на телеекрани.