Петр НАМУЙЛИК: "Думал, Словения - это Европа, а со мной не рассчитались за четыре месяца"

Атакуючий півзахисник Петро Намуйлик в інтерв’ю FootBoom розповів, чому залишив львівські «Карпати», про життя у Словенії, та нетривалий період виступів у «Ворсклі».

- Протягом двох сезонів ви захищали кольори юніорської команди «Карпат». Розкажіть чому вирішили залишити клуб і податися до Словенії?

- Так сталося, що наш останній матч в чемпіонаті U-19 був із донецьким «Шахтарем». На жаль, ту гру ми програли «гірникам» з рахунком 2:3 і після поєдинку Андрій Тлумак сказав, що всі гравці 1996 року народження будуть відправлені в дубль. Через тиждень до мене подзвонив адміністратор «Карпат» і сказав, що зі мною хоче зустрітися головний тренер «зелено-білих» Ігор Йовічевич. Зустріч відбулася у одному із ресторанів, де наставник «левів» повідомив мені, щоб я збирався в оренду в тернопільську «Ниву». Я попросив дати мені декілька днів на роздуми. Я зрозумів, якщо мене відправляють в оренду, то буде мало шансів повернутись назад. Я підійшов до Ігоря Дедишина (генеральний директор «Какрпат» - прим.) і попросив його, щоб мені дали вільного агента. Ось тоді у мене і виник варіант із представником вищої ліги Словенії командою «Заврч».

- Вам допоміг агент?

- Так, мені допоміг один агент з Польщі. Він привіз мене в Словенію на оглядини. Я перебував у тренувальному таборі «Заврча» п’ять днів. На шостий день відбувся товариський матч з представником австрійської Бундесліги «Вольфсбергером». Я вийшов на поле у другому таймі і, начебто, непогано відіграв. Після того матчу я підписав контракт зі «Зварчем».

- В Словенію ви приїхали зі своїм товаришем з яким виступали у «Карпатах» Станіславом Штаненком. Мабуть набагато легше було звикати до нових умов разом із земляком?

- До Словенії я приїхав першим, а вже потім під’їхав і Станіслав. Звичайно удвох набагато легше було освоїтися. Це стосується і побуту, і футболу. Приїхавши в Словенію, одразу було важкувато, адже я не знав навіть елементарних слів. А коли зі мною поряд був земляк, то, звичайно, було набагато легше.

- Які ви бачили для себе перспективи переїхавши в не досить популярний чемпіонат Словенії? Які цілі ставили перед собою?

- Так, словенський чемпіонат непопулярний, але матчі місцевих команд відвідує дуже багато селекціонерів: з Хорватії, Австрії, Італії… На трансферному ринку знаходиться чимало гравців, які граючи в словенській лізі потім потрапляють в топ-чемпіонати. Зверніть увагу на збірну Словенії, де більшість футболістів виступає в сильних європейських лігах: італійській Серії А, німецькій Бундеслізі. Дуже мало гравців представляють словенський чемпіонат. Тобто, словенську «Прва лігу» я розцінював як сходинку в більш сильний чемпіонат.

- Як проходив процес адаптації в новій команді?

- Як я вже казав, труднощі були з мовою. Словесний бар’єр дуже заважав. Добре, що хоч президент «Зварча» хоч трішки розумів російську. Але, з часом, я вже міг щось сказати на словенській мові, та й розумів майже все, коли зі мною говорили повільно. До речі, словенська мова схожа на українську.

- Як оціните рівень словенського футболу в порівнянні з українським?

- Звичайно, словенський футбол відрізняється від українського. Навіть тими ж самими зарплатами. У Словенії не балують гравців – платять мінімальні гроші і вони грають. А ось коли вже футболіст переходить у більш сильний клуб, тоді вже можна заробити. Проте в Словенії є тільки два сильні клуби які мають гроші та можуть дозволити більш-менш нормальний трансфер: це «Марибор» і «Олімпія» (Любляна).

- Порівняйте зарплати гравців словенського і українського чемпіонатів? Скільки отримували гравці основного складу «Зварча», якщо не секрет, звичайно?

- Футболісти у Словенії отримують разів у п’ять-шість менше від гравців з чемпіонату України. Приблизно від 1500 до 2000 тисяч євро. Хоча прості робітники отримують по 600 євро.

- Чим вразила Словенія?

- Словенія мені запам’яталася тим, що в цій країні майже кожного дня йшов дощ. Приходиш на тренування – дощ, їдеш додому – дощ! Цілий день дощ! Пройшов майже місяць часу і я травмувався. Зламав ногу – четверту плюсневу кістку.

- Ви зазнали серйозної травми і це позначилося в подальшому на вашій кар’єрі…

- Так, я зламав ногу і керівництво «Зварча» сказало мені їхати відновлюватися додому в Україну. Я так і зробив. Проте, що я можу сам зробити? Я ж не можу сам лікуватися. Прийшов час, я зняв гіпс. Почав ходити до басейну і помаленьку відновлюватися. Потім повернувся в розташування «Зварча» і, ніби, все було нормально.

Думав, що Словенія – це Європа. Все буде стабільно, але зі мною до сих пір не розрахувалися за чотири місяці.

- Скільки місяців пропустили через травму?

- До сих пір нога трохи поболює. Перелом вивів мене зі строю, десь, на півроку. Три місяці я ходив у гіпсі, і три місяці ставав на ноги.

- «Заврч» вам оплачував лікування, чи ви все робили за свій рахунок?

- Клуб оплатив моє лікування. З цим проблем не було.

- За основну команду «Заврча» ви не зіграли жодного матчу. Причина цьому травма?

- Коли я тільки прийшов у команду, то на мене розраховував головний тренер і президент. Вони казали: «Ми на тебе розраховуємо і хочемо, щоб ти грав». У «Заврчі» виступав гравець молодіжної збірної Словенії, якого в найближчий час планували продати. А мене хотіли поставити на його позицію.

- Контракт із «Заврчем» був розрахований на три роки, але ви його до кінця не відпрацювали. Хто був ініціатором розриву домовленості?

- Коли я приходив в команду, то «Заврч» боровся за путівку до Ліги Європи. Проте останні місяці три нам, взагалі, нічого не платили. Після матчу останнього туру чемпіонату Словенії, ми вирішили підійти до президента, потиснути один одному руки і припинити співпрацю. В розмові з ним підняли тему боргу по заробітній платі і президент пообіцяв з нами розрахуватися. Він сказав, щоб ми спокійно поверталися в Україну, а гроші перешлють на банківську картку. Пройшов місяць, другий, а грошей все немає. Потім на адресу моєї прописки (Рівненська область) прийшов лист з банку, нібито я винен 500 євро. Я одразу ж передзвонив у Словенію, поспілкувався з генеральним директором. Він вибачився і пообіцяв, що все залагодить.

- Але ж проблему залагодили, але борг за чотири місяці не повернули.

- Так, зв’язку немає. Як-то кажуть, можна запити холодною водою.

- Наразі «Заврч» знаходиться на останній сходинці в турнірній таблиці. Виною тому фінансові проблеми?

- Я спілкувався з гравцями і вони мені повідомили, що у президента стався серцевий напад. Він взагалі відійшов від футболу і відмовився від команди. Ці проблеми призвели до того, що у «Заврчі» вже задумалися починати все спочатку – з п’ятої ліги.

- У вересні ви підписали контракт з «Ворсклою». Як виник цей варіант продовження кар’єри?

- Я перебував довгий час без команди. Був на перегляді у рівненському «Вересі», але їм не підійшов. Пізніше на мене вийшов один вітчизняний агент, який сказав, що може виникнути варіант з «Ворсклою». Я спочатку не повірив. Через деякий час передзвонив агент і повідомив, що я повинен приїхати в Полтаву. На той час, якщо я не помиляюся, команди в чемпіонаті України зіграли турів шість. На перегляді у «Ворсклі» я був два тижні і коли виникла пауза в чемпіонаті у зв’язку з поєдинками національних збірних, «зелено-білі» запланували товариську гру з «Олександрією». Після цієї гри повинна була вирішитись моя подальша доля. Я відіграв другий тайм за «Ворсклу» і після матчу Василь Вікторович (Сачко – прим.) сказав, що задоволений мною, і хоче бачити мене в команді. Таким чином, я підписав однорічний контракт з «Ворсклою».

- Чи всі контрактні вимоги зі сторони полтавського клубу були виконані?

- Проблем не було. Ми розірвали контракт за взаємною згодою сторін і зі мною повністю розрахувалися. Я пробув у команді два місяці. Після одного з тренувань до мене підійшли і сказали, що я не виправдав сподівань…

- Ви так і не зіграли жодного матчу за основний склад «Ворскли».

- Так, я тренувався весь час з першою командою, а коли не потрапляв у заявку на гру, то мені давали зіграти за дубль. Але за дублюючий склад полтавчан я зіграв усього два поєдинки… Я не розумів, чому так. Тренуюся з першою командою, а коли їду грати за дубль, то сиджу на заміні. Для мене це було дуже дивно.

- Бажаєте залишитися в Україні, чи продовжити кар’єру за кордоном?

- Поки що ніякої конкретики немає. Буду розглядати різні варіанти. Додам, що ніколи на свої колишні клуби не тримаю образи.

- Якщо б у вас виникла можливість повернутися в «Карпати», як би вчинили? Чи двічі в одну річку не ввійдеш…

- Я вболіваю за «Карпати», там грають мої друзі з якими я перебував в академії. Я за них переживаю і хочу, щоб у команди все налагодилося у турнірній таблиці. Буде варіант чи ні – життя покаже.

Сергей Левченко