Североирландская пощечина. Роман Бебех о провале сборной Украины

Провал на Євро-2016 має стати для нас холодним душем. Багато хто повинен прокинутись, аби замислитися: можливо, ми щось не так робимо? Куди взагалі йде український футбол і за рахунок чого він тримається на плаву? Такі гучні фіаско мають ставати точкою відліку вже для наступних поколінь. Хоча, як на мене, то і ця збірна могла і мала виступити набагато краще.

Якщо брати конкретно по матчу, то є дві складові. Перша — ми так і не побачили, в який футбол команда Михайла Фоменка взагалі збирались грати, як хотіли ламати оборону суперника. Це, повертаючись до розмови про те, як ми гарно вибігаємо у контратаки, а от позиційна гра — це не про нас.

Я спостерігав за цим матчем з четвертого ярусу стадіону. Звідти добре було помітно, як Україна намагалась тримати компактність, «розтягувати» суперника за рахунок крайніх захисників. Як Степаненко, коли в атаку йшли Шевчук і Федецький, сідав на місце центральних оборонців. У нас була цільна картинка, але без наповнення. Ми не побачили підготовленої взаємодії між гравцями. Була структура, та не було механізму. Багато що зводилось знову до історії — віддайте пас на Ярмоленка та Коноплянку. А проти них дуже уважно діяли опоненти, фактично не давши особливо розвернутись. Коноплянка частіше обігрував у бік воріт Пятова, Ярмоленко взагалі провів такий матч, який треба занести йому лише в пасив. Опонент Андрія — Еванс — далеко не найкращий захисник англійської Прем’єр-ліги. А саме на Євро скаути провідних клубів дивляться на рівень футболістів. Два наші лідери програли більшість боротьби. Так, я згоден з Селезньовим, що ніхто з гравців не прибирав ніг. Але той же Селезньов лише п’ять разів за гру доторкнувся до м’яча. Футболісти просто не знали, що робити з м’ячем. І це вже питання до тренерського штабу: як ми збиралися діяти? Пам’ятаєте як «мучилось» «Динамо» за часів Блохіна? Мені ця гра дуже нагадала потуги киян того часу. Потім керівництво в свої руки взяли Ребров та Рауль і все змінилось. До речі, іспанець був присутній на матчі. Просто так? Не думаю!

Друга складова — це ставлення самих футболістів. Недооцінили? Знову, до речі, пропустили зі «стандарту». Чому почали агресивно грати лише після пропущеного м’яча? Невже думали, що просто так, на одній нозі обіграють Північну Ірландію? Нинішні «збірники» навіть не усвідомлюють, якого вони удару завдали по настрою людей, що зібрали гроші та приїхали на Євро. Та навіть тих, хто дивився цей матч по телевізору. За останню добу всі, з ким я б не говорив, розмову починали з теми: «Ну як так можна».

Перший тайм матчу у Ліоні ми провели за великої перевагою у володінні м’ячем, але просто не знали що з цим робити. До того ж, командна швидкість була на мінімально допустимому рівні. За даними Wyscout, за гру ми в два рази більше зробили передач ніж суперник, але не провели жодної контратаки.

Не можна говорити, що північноірландці виграли випадково. Вони завдали більше ударів по воротам. Наш суперник знав, за рахунок чого може обіграти нас. До речі, ця перемога стала ледь не національним святом для Північної Ірландії. За співами «зелених чоловічків», пардон, північноірландських фанів, було спостерігати цікавіше, ніж за грою збірної України.

Михайло Фоменко пояснив цю поразку відсутністю колективу. Мовляв, гравці не виконали те, про що вони домовлялись. Мені ж найбільше хотілося почути саме від головного тренера його думку, стосовно того, чи це наш рівень такий, що ми не можемо обіграти Північну Ірландію, чи ця поразка — прикра випадковість. Однак, тренер однозначно не відповів на це запитання. Сказавши, що наш рівень продемонструє наше місце в групі. І вже зараз ми розуміємо, про що йде мова.

Цей матч продемонстрував, що ми були не готові до Євро. Ані фізично, ані психологічно, ані тактично. І немовби не було зборів перед стартом форуму, на яких збірна мала відпрацювати якраз анатомію гри. Склалось враження, що це була не збірна, яка готувалась до серйозного турніру, а хлопці які просто поїхали на Євро пограти в футбол. Так чим же тоді команда займалась впродовж зборів? Без організації гри в сьогоднішньому футболі не можливо нічого досягти. І цей урок ми поки не засвоїли. Відсутність продуманої гри було видно і в матчі зі Словаччиною, і в домашньому поєдинку з Іспанією, і навіть в переможній зустрічі зі Словенією. Але все списувалось на результат. Щось на кшталт цього: «Результат у нас є, що ви ще там розповідаєте». Тренерський штаб може скільки завгодно говорити, що команда має проблему в психології, у збірній немає колективу, чи навіть рівень футболістів не той. Але треба відверто говорити, що навіть з цим складом можна робити бойову команду. Тільки треба розуміти, у що ми хочемо грати і достукатися до футболісті. Хтось усе розуміє, а хтось після такого сорому може і в карти в літаку пограти.

Ми отримали серйозний ляпас. Після якого треба або змиритись, що краще на Євро не їхати, або починати будувати програму розвитку футболу на роки. Брати приклад з Бельгії, Німеччини, навіть Ісландії. Ісландці, до речі, португальцям не програли. Є інший шлях — змиритися та бути готовим до таких ударів, які ми неодмінно будемо отримувати, якщо не зробимо висновків.

До речі, після цієї поразки президент федерації футболу Андрій Павелко не зайшов поговорити з командою у роздягальню. Тобто, коли збірна виходила на Євро, то можна було всім дякувати і обійматись, а коли поразка, то команда залишилась сам на сам. Неправильно з точки зору побудови команди, футбольної сім’ї, про яку так багато говорили.