Пластун: "Для меня сдать игру - это взять и изнасиловать себя"

— Це наш найбільший фанат, — центральний захисник львівських "Карпат" Ігор Пластун, 25 років, тисне руку хлопчикові років 6. — Якось його показали у телевізійній трансляції — дощ, порожні трибуни, а малий вболіває за нас.

Пластун приїхав на інтерв'ю після тренування. Говоримо у центрі Львова — неподалік Площі Ринок.

Що змінилося у "Карпатах" з появою у команді хорватського наставника Ігоря Йовічевича?

— Практично все — побут, тренувальний процес і гра. Зараз суворо стежать за нашим харчуванням. У цьому плані все, як у європейських клубах високого рівня. Бачу, що наші тренери хочуть учитися.

Йовічевич завжди прагне показати, яка у нього любов до ­команди. На всі наші хороші моменти під час тренувань Містер (так гравці називають головного тренера хорвата Ігоря Йовічевича. — "ГПУ") реагує з великим захопленням. Після такого команда ще більше хоче працювати і заряджається його енергією. Та коли виходимо на тренування і працюємо абияк, то може нагримати.

Що Йовічевич вимагає від захисників?

— Від центральних просить багато гри з м'ячем. Щоб ми не позбувалися його якомога швидше, а робили це, коли потрібно команді. Десь витягнули, десь зіграли розкутіше. Головне, щоб це приносило користь ­команді. А не так, щоб ти відібрав м'яч і віддав його ближньому. А він хай задихнеться з ним. Чи у боротьбу, щоб там ноги тріскалися.

Завдання флангових захисників — постійно долучатися до атак. Якщо центральні оборонці знаходять можливість піти вперед, то нас просять це робити. У нас повинна бути взаємостраховка.

Для вас має значення, скільки нападників у команді-суперника — один, двоє чи троє?

— Головне — не кількість, а їхній рівень. Єдине — нині "Карпати" хочуть контролювати м'яч і розпочинати атаку від захисників. Якщо команда грає з двома нападниками, то вони щільніше нас тримають і нам це складніше робити.

Є нападники однієї структури, але при цьому вони зовсім різні футболісти. Мова знову йде про їхній рівень. Але заведено вважати, що високому захиснику важко грати проти маленьких і швидких нападників. Напевне, так воно і є.

З усіма форвардами важко грати. Адже ти постійно бігаєш за нападником, а не він за тобою. Потрібно весь час зберігати концентрацію і всюди встигати. Будь-який нападник може створити тобі проблеми, якщо ти не будеш у порядку в окремому епізоді. Нікого не відзначатиму. Але в Україні вистачає хороших футболістів.

Гра якого центрального захисника вам подобається?

— Якщо брати захисника, в якого є все, то Серхіо Рамос для мене на першому місці. Якщо назвати найкращого на нашій позиції у світі, то це Варан. Обидва виступають за іспанський "Реал".

В Україні — Хачеріді й Ракицький.

Інколи гравці емоційно реагують на свою заміну. Як сприймаєте це?

— Коли міняють центрального захисника, то вже катастрофа. Це вам скаже кожен оборонець. Зазвичай, щоб освіжити гру, міняють футболістів групи атаки.

Одного разу в "Оболоні" мене замінили на 50-й хвилині. Я такого "наварив", що тренер не витерпів і випустив на поле іншого. Без таких моментів не було би цілісної футбольної особистості.

Як реагуєте на перемоги і поразки?

— Вдалий матч намагаюся забути наступного дня. Думаю про те, як стати ще сильнішим. Чекаю нової гри, щоб виступити ще краще. Всі живуть перемогами. Це повітря, яким хочеться постійно дихати. Його ніколи не буває багато.

Після поразок починаю переживати. Думаю, чому програли. Я міг зробити два кроки і попередити гол. Кожен вам скаже, що коли ти програв, то наступний тиждень буде важчим, ніж коли ти виграв.

Раніше у "Карпатах" було чимало легіонерів. Зараз майже всі — українці.

— Якщо у команді є позитивна енергетика і вона досягає результатів, то немає різниці хто грає — українці чи легіонери. Про іноземців, які були у "Карпатах", можу сказати лише позитивне. Спілкувався з усіма.

Чому футболісти сперечаються з арбітрами? Вони все одно не змінять свого рішення.

— Це просто емоції. Нікого не хочу образити, але мені не імпонує стиль роботи більшості наших суддів. Дивлюся матчі англійської прем'єр-ліги та інших топ-чемпіонатів. У плані суддівства вони нічим не кращі за наші. Це питання людських взаємин.

Чомусь в Україні склалося таке враження, що футболісти й арбітри — вороги одне одному. Якщо суддя хоч раз прийняв якесь рішення і гравці з ним не згодні, то це відразу — змова, а рефері — підкуплений і він не любить нашу команду. Не знаю, чому так відбувається. Насправді, футболісти й арбітри — це актори, на яких приходять подивитися люди. Це наш спектакль, і ми разом робимо одну справу. А всі чомусь шукають якусь вселенську змову. Якщо гравець помилився, то одразу натякають, що він здав матч. Якщо команда програла 1:4, то вона здала гру. Якщо проти Алекса Тейшейри якийсь захисник промахнувся, то це не бразилець швидкий, як блискавка, а оборонець здає матч.

Для мене здати гру — це взяти й зґвалтувати себе. Якби я таке вчинив, то перестав би себе поважати. Навіть якби мені зараз запропонували мільйон доларів, я б ніколи в житті такого не ­зробив.

Вдруге чемпіонат України відбувається в умовах війни. Експерти кажуть, що рівень футболу впав.

— Це все розмови. Якщо сказати, що мені стало легше грати, то це неправда. Наш чемпіонат не скотився вниз, а став більш рівним. Якщо раніше "Металіст", "Дніпро", "Динамо" і "Шахтар" купували футболістів по 20 мільйонів євро, то іншим командам важко було з ними грати. Зараз вони цього не роблять.

Так, рівень "Металіста" знизився. Але чи впав рівень "Динамо", незважаючи на те, що у команді почали грати багато українців? Ні. Правильна робота тренерського штабу і менеджменту зумовила те, що команда виборола чемпіонство. Чи став слабшим "Шахтар"? Для мене він не слабший, ніж був два чи три роки тому.

Як відреагували на перехід Мар'яна Шведа у "Севілью"?

— Це великий плюс для "Карпат". У плані підбору виконавців у нас хороша команда. Якщо в клуб надходять такі пропозиції, то було б дуже погано, якби його не відпустили. Можу тільки порадіти за Шведа, клуб і весь український футбол. Нарешті наші молоді футболісти переходять у такі команди. Бачу тут тільки плюси й жодного мінуса.

За свою кар'єру футболіста знав дуже багато талановитих гравців. Але через якісь обставини вони не завжди розкривалися. Вважаю, що це доля. У Шведа — свій шлях. Добре, що в потрібний для нього момент український футбол став таким, яким став, і зараз довіряють молодим.

Без правильної роботи з молодими гравцями нічого не вийде. Вискочити зможе один із купи.

Ірина КОЗЮПА