5 лет побед. Цыганык рассказал о секретах успеха программы "Профутбол"

Ведучий «Профутболу» Ігор Циганик пояснює, чому більше «не йтиме у кадр», та розповідає історію успіху найрейтинговішої футбольної програми країни, якій виповнилось п’ять років.

Більше ніколи не буду вести футбольних програм . Десь рік тому спіймав себе на думці, що після «Профутболу» не бачу себе фронтменом жодної іншої футбольної програми. Майже п’ять років, які я провів у спортивній редакції «1+1», переконали мене, що знайти яскравіші враження, задоволення від роботи і найголовніше — такий колектив, навряд чи вдасться. А без емоцій та внутрішнього комфорту дуже сумніваюся, що вдасться повторити той самий творчий шлях , який особисто мені вдалося пройти за цей час.

Чесно кажучи, наприкінці 2010 року я навіть не планував повертатися у футбольну журналістику . За спиною вже було творче об’єднання «Спорт» на Першому Національному разом з програмою «Наш футбол» та майже п’ять років «Мегаспорту», і мені здавалося , що у спортивній журналістиці я себе вичерпав. Та й життєві обставини були такими, що змушували прагматичніше підходити до життя. У 2010 році я закінчив юридичний факультет інституту післядипломної освіти львівського університету ім. Івана Франка і планував розвиватися у зовсім іншому напрямку. Збирався залишитися у футболі, але не в журналістиці. Можливо, саме тому першу пропозицію працювати у «Профутболі» я сприйняв не зовсім серйозно. Програма вже мала своє обличчя, ведучих та власний стиль. Не можу сказати, що я дуже уважно стежив за стартовим періодом тієї програми, але мені здавалося, що розвивається вона у правильному напрямку. Тому, коли у грудні 2010 року Степан Щербачов сказав, що планується рестарт проекту «Профутбол» і вони пропонують мені стати ведучим оновленої програми, я не розумів, для чого це. Але згодом, коли пропозиції стали більш наполегливими, вирішив спробувати. Більше — заради простої людської цікавості. Остаточно мене переконав прийняти це запрошення на той момент головний режисер програми — Сергій Долбілов, якого я добре знав завдяки спільній роботі на «Мегаспорті» і думку якого завжди поважав. Потім були кастинги, проби, затвердження керівництвом, але це все було досить банально і буденно. Найяскравішим став момент, коли після всіх формальностей мене представили колективу редакції. Я дотепер чудово пам’ятаю очі — спраглі, щирі, сповнені бажанням до реалізації — молодих людей, які працювали на той час в редакції. Саме після цього я зрозумів, що з цими людьми можна не просто грати, а вигравати. Добре пам’ятаю також, як перед першою програмою Щербачов сказав, що у нас є три місяці для того, щоб або переконати всіх, що ми можемо робити якісний продукт, або остаточно поховати цей проект. Тож саме ці три місяці стали найскладнішими в історії програми.

Найголовніше було переконати і себе, і людей, які працювали поруч, в тому, що ми можемо реально робити цікаву програму. Безмежно вдячний всім тим журналістам, редакторам, режисерам, експертам, які працювали як прокляті, щоб запустити механізм, котрий би довгий час працював, та й працює без збоїв.

На щастя, ми із Степаном Щербачовим однаково дивилися на розвиток колективу. Він мріяв універсалізувати тих людей, які працювали в редакції. Кожен з них повинен був вміти добре робити всі похідні професії журналіста. Вже з перших днів ми почали працювати над створенням коментаторського цеху з молодих журналістів редакції. Крім того, всі вони повинні були вміти якісно працювати в кадрі, щоб у потрібний момент підстрахувати один-одного. Це все дало їм можливість більш якісно розуміти предмет, з яким доводилося працювати. Наразі пройшло п'ять років. Часом зізнаюся: якби тоді хтось сказав, що через п'ять років у нас буде така редакція, я був би задоволений. Ці люди у спортивній журналістиці вміють все. Звісно, у кожного щось виходить краще, щось гірше, але нижче свого рівня ніхто з них не опускається. За ці п'ять років спортивна редакція зробила величезну кількість трансляцій, різних студій, різноманітних включень. Всі вони пройшли на хорошому рівні. Нікому з нас за них не соромно. А більшістю — ми можемо пишатися.

Але головним все одно завжди був «Профутбол». Тому що саме цей проект був локомотивом, який створював головне тло для всієї роботи. Ми ніколи не боялися експериментувати : змінювалися студії, експерти, формати. Незмінним залишалося одне — це колектив однодумців і бажання постійного удосконалення. З кожною наступною програмою її значущість у футбольному середовищі зростала. Безмежно вдячний нашому керівництву, яке ніколи не втручалося в редакційну політику проекту, оскільки це дозволяло кожному з нас відчувати себе абсолютно вільним у висвітленні різноманітних тем.

Ні для кого не секрет, що футбол в нашій країні прирівнювався до політики, бо власниками футбольних клубів були люди, які контролювали і контролюють в своїх руках більшу частину економічного потенціалу країни. За ці п'ять років бували моменти, коли тиск на колектив редакції чинився з найвищих владних коридорів. Багато хто хотів впливати на інформаційну політику нашої програми. Були спроби підкупити, втертися в довіру, або навпаки — залякати. І от головною цінністю сьогоднішньої ситуації у «Профутболі» є те, що кожен з нас може сміливо дивитись один одному в очі. Готовий заприсягтися, що жоден з нас не зрадив професію, і в кожному зі своїх колег я впевнений, як у собі. Безперечно, у всіх були помилки. І в мене протягом цих років були моменти, за які мені соромно. Однак вони назавжди залишаться в нашому колективі, тому що кожен з нас не боявся сказати слово «вибач», коли розумів, що не правий.

Ще одна особливість колективу полягає в тому, що всі ми прагнули вчитися один в одного. У кожного були свої особливості, свої сильні і слабкі сторони і ніхто не цурався «позичати» в колег те, чого не вистачало йому, і так само ділився з іншими тим, що йому давалося найлегше. Зараз кожен з тих людей, які працюють у «Профутболі» — це самостійна бойова одиниця дуже високого калібру. І я впевнений, що жоден з них не загубиться в житті, бо наша спільна робота дозволяла кожному з нас розвиватися не лише в професійному, а й в життєвому плані. Всі негаразди, пов’язані з роботою, ми завжди переживали спільно. Ніколи не було байдужості чи приреченості. Щороку, щотижня, щодня ми всі хотіли бути трохи краще, ніж вчора. Це найголовніше, що я виніс за ті майже п'ять років роботи на «Профутболі». Всім людям, які працювали і працюють на «Профутболі» я безмежно вдячний, і завжди вважав і буду вважати за честь, що вони були і є моїми колегами. Навмисно уникав прізвищ, аби нікого не образити і вважаю, що розподіляти лаври «Профутболу» — комусь більше, комусь менше — неправильно. Всі ми докладали приблизно однакових зусиль, аби в ефір вийшли майже півтисячі випускі , трансляцій, «Профутболів» і спецпроектів. І ми цим можемо пишатися.

Втім одну людину, хай не образяться інші, все ж хочу виокремити. Без неї «Профутбол» був би зовсім іншим, скажу навіть більше — гіршим. Володю Звєрова я знаю майже 10 років. Але саме протягом нашої співпраці у «Профутболі» він мене здивував найбільше. За дуже короткий час він став тим стержнем, на якому трималася і тримається вся ідея цієї програми. Кожен з нас має завдячувати йому за те, що він нікому з нас не дав опуститися нижче свого рівня. В його руках і очах тримається та стрункість, яка дозволяє нам стабільно бути найкращою спортивною редакцією України. Чотири роки тому в одному з інтерв’ю я сказав, що працюю в потенційно найсильнішому журналістському колективі країни . Так от в тому, що цей потенціал був реалізований, величезна заслуга нашого головного редактора.

Ці майже п'ять років на сьогодні є найяскравішими у моєму журналістському житті. «Профутбол» існуватиме ще довго, але я впевнений, що після нього ніколи більше не працюватиму ведучим футбольної програми.

Tsar

2 сентября 2015 16:38

К сожалению,выбирать особо не из чего.И ,если исходить из того,что это самая рейтинговоя футбольная программа,хотелось бы пожелать ей исправить те ошибки,которые мне бросаются в глаза при каждом просмотре программы.
1.Цыганык постоянно давит на экспертов.Мне мнение Цыганыка совершенно не интересно,поскольку он всего-навсего журналист,а в студии сидят какие-никакие эксперты,мнение которых профессиональнее и тем самым,интереснее.
2.Эксперты подбираются какие-то не выразительные,не яркие,что ли...Понятно,где же ещё взять такого клоуна ,как Леоненко,у которого язык,как помело,но ведь яркий дуралей,запоминающийся.А в Профутболе все какие-то подобные ,как грибы-боровики:Шуховцев-Ищенко,Венглинский-Несмачный,Кандауров-Цехмейструк,говорят одно и тоже,разве что не хором,одинаково отводят взгляд,когда их начинает расстреливать Цыганык своими пулемётными очередями-скороговорками,которы он сам порой только и понимает.Нет интриги,тот их долбит,обрывает на полуслове,не даёт сказать,а те тушуются.глазки прячут,позор-эксперты!Хоть бы один сказал-Цыганык,закрой рот,дай мне эксперту,умноиу человеку высказать мысль до конца.Они же яэык засовывают в какую-то щель,мерзко хихикают,..ужас
3.Отдельного слова заслужила Лобода.Для чего она вообще?Для того,что бы в конце программы встать ,проийтись в другой конец студии,демонстрируя не всегда удачно подобранные наряды и фигуру,когда-то запечатлённую на киких-то обложках журналов?Так мне лучше,чтобы сидели убелённые сединами Базилевич,Вихров,Ступар,Мунтян и др.-им точно есть,что сказать.А так ,как в детском саду:-А теперь Машенька нам раскажет стишок про птичку...Встаёт Сашенька и...Короче позорище!Лучше сам бы Цыганык быстренько,как он умеет,рассказал какой лучший гол и, эфирное время сэкономил бы для рекламы.Единственное,что у Лободы выходит превосходно,так это вкладывать в озвучиваемые ей тексты какой-то сексуальный подтекст.Вспомните,в одной из последних передач,подводя итоги лучшего гола месяца она рассказывала о голе Калинича,который на то время был лучшим.Так знаете,как она назвала способ забивания мяча Калиничем и,как она это произнесла БИСИКЛЕТОЙ,сказала она,забил Калинич.Господи,когда-то были времена,гогда футболисты тоже умели играть в футбол и, комментаторы голы ,забитые таким способом ,называли-забил ножницами,забил через себя-и всё было понятно.
Сегодня видимо всё по-другому.Один строчит без остановки толи уговаривая,толи обвиняя кого-то,не даёт рот открыть,другие зажались в угол,шарахаются от ведущего,скорей бы пронесло,чтобы не оскорбил,не обидел,а третья дефилирует по сцене,сверкает многозначительным взглядом и с завораживающей улыбкой даёт насладиться бисиклетой Калинича.

19Ігор27

2 сентября 2015 11:51

Може хтось памятає футбольну програму "Наш футбол" на УТ-1 (до речі цей канал досі існує ;) ). Так внеї були свої недоліки. Там не було "незрівнянної" (на думку Циганика, а йому краще знати) Саші Лободи, не було такого собі франта П.. Денисова із своєю "Восточной Барселоной", експертів типу Севидова і перегара Леоненка. Не було там також блискучої студії та компютерної графіки (це вже справжній недолік, проте де УТ-1, а де графіка). Але там було головне - просто огляд матчів, на основі якого кожен вболівальник міг сам скласти свою думку без зайвих понтів та клубної пропаганди.

librax

2 сентября 2015 11:38

Чаще смотрю программу, чем пропускаю, но моё мнение о ней и о личности ведущего раз и навсегда изменилось после обсуждения игры "Динамо" - "Днепр" (уже и не помню какого года), когда эти ребята провели линию по последнему защитнику не то, что не параллельную центральной, а градусов в 10-15, а потом обсуждали, что игрок Динамо был в офсайде...

2 сентября 2015 11:30

Секрет № 1:
"Подобных программ на общедоступных каналах в Украине не существует".

Бодун

Какой же все-таки скромняга этот Процыганык.. ))