Украина U-20: на Мьянму!

Завтра юнацька збірна України проведе свій другий  матч на чемпіонаті світу U-20. Про те, чого чекати від збірної із екзотичної, не дуже футбольної країни, як оцінювати новозеландський старт наших хлопців і чого чекати на них під час і після турніру ми поговорили з експертом Олегом Федорчуком.

Збірна України під керівництвом Олександра Петракова з нічиєї стартувала на чемпіонаті світу U-20, не забивши господарям турніру – новозеландцям, але й не пропустивши від них. Далі на наших земляків чекає матч із ще менш гучним футбольним іменем – збірна М’янми не має жодного легіонера, на азіатському континенті вважається не більше як міцним середнячком, а у стартовому матчі, тим не менш, досить гідно протистояла Сполученим Штатам Америки.

У розмові з головним тренером першолігового ФК "Полтава" Олегом Федорчуком, вихованці котрого свого часу грали на міжнародних юнацьких та молодіжних турнірах під українським прапором, ми обговорили перспективи цієї української збірної, особливості таких турнірів та те, чи варто нам особливо радіти з приводу такого жеребу.

– Олеже Вікторовичу, як оціните дебютний матч нашої збірної з новозеландцями?

– На жаль, є у нашого футболу (та й спорту в цілому) така особливість – не лише на чемпіонатах світу, а й на інших турнірах ми довго «запрягаємо». Є у нас і така хвороба, як неналаштованість на собі подібних. На Англію, Росію – будь-ласка, але не на таких суперників, з якими можна було б грати спокійно. Ось і в матчі з Новою Зеландією не награли на потрібний результат, на початку матчу взагалі діяли скромно, і в підсумку не змогли витиснути зі своїх шансів максимум.

– Нічия з господарями турніру в матчі-відкритті турніру, все ж таки, не є неприйнятним результатом…

– Згоден частково. Нічия має й свої плюси, й свої мінуси. Так, звісно, ми можемо сказати, що втратили два очки, адже суперник не відрізнявся від нас за грою й поступався за класом. Але ми пішли не з порожніми руками, а головне – молоді гравці не дістали причин задирати носа. У нас же як буває – переможемо шведів, і далі живемо тим одним матчем. Розгромимо угорців – і вилетимо з чемпіонату світу від не найсильнішої команди. Так що результат оціню як задовільний, хоча, звісно, ми чекали більшого.

– Гадаєте, з М’янмою цього не повториться?

– Не думаю, що буде легко. Хоча футбол нині – це індустрія, у ньому знаходиться місце непрогнозованості. На окремо взятих турнірах видатні результати можуть продемонструвати й країни, від яких цього ніхто не чекає. М’янма до турніру була записана в аутсайдери, однак по грі з США не можна сказати, що вона разюче поступалася суперникам у класі. Взагалі, саме від таких от скромних, зібраних командочок можна чекати сюрпризів – адже тренери мали час награти свої сюрпризи, максимально налагодити ігрові зв’язки.

– Те, що у цій збірній немає легіонерів, для кого більший мінус – для самих «бірманців», чи для їхніх суперників, які можуть лише здогадуватися про справжній рівень їхніх гравців?

– Згоден, тут буде елемент сюрпризу. Глибинно азіатський футбол розвивається досить самобутньо, і як можуть зіграти такі суперники – для європейців, скажімо, може стати сюрпризом. Те, що у їхній збірній немає легіонерів, може свідчити про зіграність та зібраність цього суперника. І хоча кажуть, що в нинішньому футболі вже нема місця здивуванням, от такі самобутні команди можуть піднести несподіванку.

– Від вас доводилося читати твердження, що від нинішньої збірної U-20 ви чекаєте навіть більшого, ніж від молодіжної…

– …Просто її лідерам пощастило – вони дебютували у той час, коли через різні причини чемпіонат значно омолодився. Тому у тих же Соболя, Бурди, Лучкевича, Чумака вже більше досвіду, ніж у їхніх трішки старших колег із команди Ковальця. У збірній Петракова багато яскравих особистостей. Мені навіть здається, що на молодих більше впливають ці зміни, які відбуваються у нашому суспільстві – вони більш розкуті, невимушені, швидше розвивають свій потенціал. На мою думку, гравців п’ять-сім із цієї збірної можуть досить швидко заграти навіть відразу в національній команді.

– ???

– Ну, дивіться – у 1977 році Безсонов та Баль, повернувшись із аналогічного турніру, досить швидко розкрилися і в «Динамо», і в першій збірній СРСР. Якщо виступ збірної буде успішним, це дасть значний поштовх і в клубних кар’єрах цих хлопців. Думаю, вони самі це також дуже добре розуміють. 

– Від кого чекаєте прогресу передовсім?

– Мені подобається чимало гравців цієї команди. Але у кожного з них врешті-решт буде свій власний, ні на кого не схожий, шлях. У когось в клубі конкурент-легіонер з великою зарплатою і трансферною вартістю. Інший піде в оренду й не прогадає, комусь не так пощастить. А дехто «сидить» під ветеранами – тут зрозуміло, що є перспективи за рік-два зайняти місце в основі.

– Натяки досить прозорі, щоб впізнати прототипи. Але все ж, у кого шанси найбільші?

– У тих, хто грає на дефіцитних позиціях. Подивімося на склади клубів-грандів та національної збірної – наприклад, з правими захисниками у нас величезні й хронічні проблеми. А ось на воротарській позиції чи в центрі захисту можна й надто довго чекати свого шансу…

– Гаразд, повернімося до чемпіонату. Багато хто вважає, що нам пощастило з жеребом – все-таки, ми обійшлися без Аргентини, Бразилії, Німеччини, традиційно сильної на такому рівні Сербії. Але ж при цьому граємо з господарями турніру, до яких не виключені, скажімо, симпатії арбітрів…

– Успішність жеребу в підсумку визначає лише кінцевий результат. Погодьтеся, ми не виходили й із, здавалося б, більш зручних груп. Тут перше, що виділю – це те, що нам незручно грати проти таких в’язких суперників. До певної міри, нам і справді зручніше було б грати із «гучними іменами». Але це юнацький рівень – тут усе важкопрогнозоване. Достатньо глянути на перелік переможців попередніх років, на те, де зараз лауреати минулих чемпіонатів, щоб зрозуміти, що на цей турнір всі налаштовуються, як на головну подію життя. Тож важливо не тільки те, як ми виступимо на турнірі, а й те, які висновки хлопці зроблять з цього досвіду. На юнацькому чемпіонаті світу їхня кар’єра не повинна закінчуватися, як це було у деяких з тих, хто 2009 року вигравав чемпіонат Європи серед 19-літніх.

– Ви, напевно, уважно вивчали склад нашої команди в матчі з новозеландцями. Щось здивувало?

– Мені здається, зіграли практично повністю ті, хто награвався. Без сюрпризів.

– У стартовому складі на позиції форварда вийшов Беседін, у той час, як Яремчук, котрий у травні непогано виглядав у клубі, лишився у запасі…

– Думаю, наші тренери знаходяться десь під магією великих клубів. Хлопець провів кілька місяців у «Металісті» – отже, й зіграв зі старту. А Яремчук з першої ліги – може почекати в запасі. Я пригадую, як, будучи головним тренером «Таврії», рекомендував Олексієві Михайличенку переглянути Володимира Гоменюка. Той на мене подивився, як П’єр Рішар на свій черевик. Навіть на перегляд, на контрольні матчі молодіжної збірної не запросив. А за кілька років, коли Володя уже був у «Дніпрі», Михайличенко його до себе в національну збірну викликав. Тобто, в молодіжну Гоменюк не доростав, а в першу збірну – так відразу…

– Загалом, чого чекаєте від України на чемпіонаті світу?

– Зичу їй успіху. Звісно, не дуже приємно грати у такій в’язкій групі, й лише потім потрапити на суперників «головного кошика». Але в цих хлопців вірю, тому побажаю підопічним Петракова удачі й повертатися з медалями.

Артур Валерко