Олег ГУСЕВ: "В свете последних событий "Днепр" стал для меня вдвое роднее"

У четвер ввечері, менше ніж за дві доби до матчу київського «Динамо» проти львівських «Карпат», відбулася зустріч віце-капітана нашої команди Олега Гусєва із вболівальниками «біло-синіх».

Зустріч відбулась за ініціативою офіційного Фан-клубу ФК «Динамо» (Киів) у рамках програми «Разом до перемоги!».

В цей вечір у конференц-залі стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського було людно, як ніколи. Таку кількість прихильників, мабуть, не збирала жодна попередня зустріч із гравцями команди. Ще до приїзду віце-капітана «Динамо» були зайняти не тільки всі місця у залі, але і майже не було же стати у проходах уздовж рядів.

Олег Гусєв прибув до зали якраз вчасно, буквально за декілька хвилин до сьомої. Його появу всі присутні зустріли бурхливими оваціями.

«Мабуть, це найбільша кількість оплесків, яку мені доводилось чути у цій залі!» – сказав ведучий заходу Олександр Липенко, який провів уже не один десяток зустрічей у просторому та у той же час затишному конференц-залі стадіону. На цей момент присутні завдяки Олександру Анатолійовичу уже знали, багато фактів з біографії Олега Гусєва, зокрема що він полюбляє окрошку, колись грав на гітарі, не любить подорожувати літаком, був переможцем математичної олімпіади, а також безліч інших цікавих фактів.

Спілкування гравця та вболівальників пройшло у теплій, «сімейній» атмосфері. Під час заходу віце-капітана прийняли спочатку до рядів офіційного фан-клубу, а згодом і до рядів Федерації дворового футболу. Найнесподіванішим подарунком Олегові від вболівальників став прапор України, на якому всі охочі висловили йому побажання якомога швидшого одужання.

Крім того, на початку зустрічі представники офіційного фан-клубу ФК «Динамо» за доброю традицією вручили Олегові шарфик, залишаючись у якому він вже наприкінці зустрічі сфотографувався із кожним бажаючим. Бажаючих виявилось чимало, і фотосесія затяглася на добрих півгодини. Проте навіть не зважаючи на перенесену нещодавно сумнозвісну травму, Анатолійович не відмовив жодному фанатові.

Поки пропонуємо вашій увазі фрагмент із цього спілкування:

- Ви є ветераном «Динамо». А що для вас особисто означає цей клуб?

- Мені важко виразити це двома словами. Але ви всі, мабуть, і так добре знаєте мою біографію. Практично всю свою професійну кар’єру я присвятив своєму улюбленому клубові. Були травми, були поразки. Були і перемоги, хоч не так багато, як того хотілося б. Та сподіваюсь, що ще більше перемог будуть зовсім незабаром. «Динамо» це вже не просто команда, це свого роду родина. Дуже сильно турбуюсь, переживаю, якщо у команди щось не виходить. Навіть місця собі не знаходжу. Хочеться, аби команда завжди здобувала перемоги, починаючи з юнацької команди і до першої.

- Як ви себе зараз почуваєте? І чи маєте якусь образу на Дениса Бойко?

- Сьогодні я вже тренувався, все нормально. Працюю практично без обмежень. Лише трохи болить щелепа, а так все гаразд. Що стосується Дениса, то, думаю, він сам зробить висновки. Напевне, лише він один знає, чому так все сталося, та чи міг він уникнути цього зіткнення. Але все завершилось так, як є. Добре, що ніхто не постраждав за великим рахунком. Він просив в мене вибачення, але я вважаю, що він мав перепрошувати не в мене, а у моїх батьків, які дуже важко все це пережили, у моїх дружини та дитини. Але добре все те, що добре закінчується. А Денисові я лише побажаю пропускати поменше голів, здоров’я та всього найкращого.

- Чи є у Прем’єр-лізі команда окрім «Динамо», яку ви підтримуєте або поважаєте?

- Так, звісно є така команда.

- І що це за команда?

- А ви як думаєте? «Дніпро» (оплески у залі). Команда «Дніпро» завжди була дружньою до «Динамо» завдяки відносинам між уболівальниками. Та й між футболістами. Багато гравців, які грали у нас, тепер захищають кольори «Дніпра» і навпаки. Також багато гравців «Дніпра» грають з нами плече до плеча у національній збірній. І, зрештою, у світлі останніх подій ця команда стала для мене вдвічі ріднішою. Сьогодні тут присутні багато телекамер різних каналів. Тому я користуючись нагодою хотів би подякувати хлопцям за їх мужній вчинок. Мені важко згадувати ті події, та все одно я хочу висловити їм свою щиру подяку!