Горячее межсезонье украинских ультрас

Роль ультрас в протистояннях на Майдані, може і не найбільша, але шанс впливу на український футбол, який вони отримали, - неоціненний.

У кого не запитай, всі як один скажуть - роль футбольних ультрас у активних протистояннях на Майдані була не головною. Та і самі ультрас цього не заперечують. Так, вони, м'яко кажучи, недолюблюють силовиків, в особі "Беркута", від яких настраждилася на трибунах стадіонів і за їхніми межами.

Так, вони знають, як їм протистояти у сутичках і знають психологію силовиків. І попри це скромно залишаються в затінку перемоги над тоталітарним режимом Януковича. Але і заперечувати їхню роль у цих протистояннях - не варто.

Мені, як журналісту, вважаю пощастило. Три дні я допомагав моїм колегам - журналістам німецького журналу, в написанні ними великої статті про роль ультрас в історії Євромайдану. Пощастило, бо ультрас українським ЗМІ інтерв'ю давати відмовляються, а от західним - навпаки, готові піарити рідну країну! З почутого і занотованого, в процесі перекладу, не скористатися таким ексклюзивом було би принаймні нерозумно.

ФК "Арсенал" - не існує, але справа ультрас - жива!

Ультрас клубу "Арсенал" - Сергій і Андрій (ці, і решта імен ультрас, будуть змінені, для їхньої ж безпеки) охоче погоджуються зустрітися на Грушевського де і починалися активні дії з силовиками. Справляють дуже приємне враження - обоє спілкуються англійською, в процесі інтерв"ю демонструють патріотизм до України. 

"Наших хлопців загалом брало участь близько 500 у цих активних діях", - згадує Сергій. "Не було якоїсь там штаб-квартири, просто приходили сюди після роботи. Іноді казали начальнику, мовляв ідемо на обід, а самі - на барикади", - додає Андрій.

"Коктейлі Молотова теж готувалися стихійно. Хтось радив змішувати мастило з бензином, потім з'явилася ідея додавати всередину подрібнений пінопласт. Ми приходили сюди, перш за все як громадяни України, з активною життєвою позицією, а вже потім згадували, що ми - ультрас. Зараз підійде наш друг - Артур" - додає Сергій, - "Він просто народжений під щасливою зіркою, ось хто вам розповість в стократ більше за нас."

В очікуванні - другої хвилі революції

25-ти річний Артур наближається до нас, шкутильгаючи, і одягнений в бронежилет:

- Досі в бронежилеті?

- Все ще боюся нападів різних неонацистів, - зізнається той.

- А шкутильгаєте чому?

- Мені стріляли в ноги і "Беркут" цілком серйозно хотів мене убити.

"Від старту протистоянь на Грушевського, 19 січня, я воював на перших лініях барикад днів 4, з невеликими перервами вдома на короткий сон та їжу", - розпочинає хлопець. "Потім був серед тих, хто штурмував "Український Дім". Близько тисячі наших, кілька годин, штурмували 200 "беркутівців", які засіли там. Далі з'явився один з трьох опозиціонерів і розпочав перемовини з силовиками. Ми вимагали від "беркутівців" скласти зброю, натомість цей лідер нас обдурив і вивів "Беркут" через чорних хід. Після того я став остаточно зневажати його", - зізнається хлопець.

"Але найголовніше звісно ж почалося - 18 лютого. Того дня я був на барикадах, на вулиці Інститутській. Спершу ми атакою погнали "беркутівців", але з'ясувалося, це була пастка. "Беркут" розпочав контрнаступ, почалася паніка.

Люди кинулися тікати, тікали, навіть добре екіпіровані протестувальники, одягнені в бронежилети, з щитами. У одного я навіть бачив зброю з бойовими набоями. А що поробиш - на війні такі закони, коли ворог тебе вбиває, ти змушений відповідати", - додає ульрас. "Далі - більше, ми почали тікати і не всі встигли через вузький прохід на барикадах. Кількадесят "беркутівців" відчепили і почали нещадно гамселити кийками. Оскільки у мене був бронежилет і ніж на поясі - "беркітувці" вирішили, що я із сотні і почали гамселити мене з подвійною силою. У мене була проламана голова в кількох місцях, я почував себе дуже погано", - згадує Артур.

"Далі силовики вишикували нас, полонених, роздягли до спідньої білизни і наказали ставати на коліна. Я відмовився категорично, і вони знову мене побили. Кинули додолу, я бачив власну кров, яка сочилася на бруківку. Поруч зі мною лежав мертвий чоловік літнього віку, я розумів - можу приєднатися до нього будь-якої миті."

Артур, зупиняє розповідь на мить, аби згадати важливий, для нього момент.

"Спершу я не дуже шанобливо ставився до священників, але тоді змінив своє ставлення. Побачивши цю картину, священики вибігали з-за меж барикад і лягали на протестувальників, затуляючи їх собою. А "Беркут", ніби не помічаючи цього, бив священиків, а з ними і нас.

Почувши звуки швидкої, я почав імітувати конвульсії, зрозумівши - це мій шанс. Далі попросив "беркутівців" відвести мені в бік, мовляв почуваюся геть кепсько. Ті повірили, але делегували аж чотирьох мене охороняти. Я спробував утекти, але мене скрутили. Пролунала фраза "Тобі не жити, виродку", мене відтягли у задній двір верхнього виходу метро Хрещатик. Вистрелили двічі в ногу травматичною рушницею, з чотирьох метрів. Від цього я і досі шкутильгаю", - зізнається Артур.

"Знаєте чого я боявся у той момент найбільше?", - раптом він демонструє відвертість. "Не потрапити в СІЗО, і навіть не померти. Я боявся бути закатованим ними", - резюмує футбольний фанат.

"Я вже був начуваний про нелюдські тортури, якими міліція піддавала активістів і розумів що це. Ви знаєте, що досі не знайдено понад 200 мітингувальників?", - запитує нас хлопець. "Ні? От побачите, їхні тіла незабаром познаходять на берегах річок і в лісах, коли остаточно розтане сніг", - запевняє Артур і продовжує. "Далі мене та решту активістів повезли до найближчої лікарні, за нами поїхало авто з "Беркутом".

Я розумів - силовики їдуть, щоб потім мене запроторити в СІЗО. Я на ношах опинився поруч з вікном, на другому поверсі. Несподівано в палаті спалахнула бійка між міліціонерами та хворими. Мій наглядач відволікся і я зрозумів - ось мій шанс", - зізнається хлопець. "Я став на підвіконня, заплющив очі і стрибнув донизу.

Внизу - пощастило, підібрали представники Автомайдану, які дізнавшись про ситуацію, приїхали туди. Але навіть відлежавшись 2 дні після цього я не зміг бути осторонь від подій", - каже Артур. "Тільки став на ноги - одразу поїхав блокувати трасу на в'їзд з боку Одеси, блокувати приїзди титушок. Так в боротьбі і дочекався перемоги над режимом Януковича".

Втім, до остаточної перемоги Артур впевнений, їм ще далеко. "У мене зараз, на арендованій квартирі" - зізнається фанат, - "мешкає близько 9 друзів. Двоє з Москви, решта з різних міст України. Вони вже втратили свої роботи, але ми всі чекаємо. Чекаємо на другу хвилю революції, яка, віримо, змете навіть опозицію. От тоді вже країною остаточно буде правити наш народ. Ми були впевнені - це станеться до виборів президента України, наприкінці травня, але агресор-Путін сплутав нам всі карти. Швидше від усього це станеться вже після виборів президента України", - резюмує хлопець.

Внесок "біло-синіх"

Чи не найголовніший лідер ультрас "Динамо" призначає нам зустріч ввечері на Лівому березі. Ігор дає інтерв'ю, на шляху до лікарні, де піклується про свого товариша по фан-руху. У протистояннях на барикадах тому відірвало руку і обгоріло 25% шкіри.

"Ми не знаємо де це сталося" - розпочинає розповідь Ігор, - "поруч із ним вибухнула граната. Я не був на перших лініях барикад" - зізнається співрозмовник, - "але не через страх. Я не хотів крові, не хотів кривавого розвитку подій і всіляко доносив це своїм хлопцям. Але багато з них ходили воювати. Вони - герої, вони - відчайдухи якісь, але погодьтеся - не було би цих відчайдух - не було би нашої перемоги", - резюмує лідер.

"В динамівських ультрас теж не було якогось штабу, ми діяли спонтанно, але піднімалися на боротьбу сотнями і моментально через соцмережі. Загалом нас було задіяно в цій боротьбі близько 2 тисячі осіб. Ви бачили, в Інтернеті, відео-ролик "Полювання на титушок"?", - запитує Ігор. "Так ось, в ту ніч, ультрас "Динамо" брали чи на наймасовішу участь в пошуку цих злочинців вулицями Києва. Ми тоді близько 100 осіб впродовж ночі спіймали", - запевняє лідер.

"Так, це я ініціював мирну угоду між футбольними фанатами всієї країни. Написав їм листа з пропозицією, розіслали всім на затвердження, а потім підписали мирову. Наскільки довго цей фанатський мир триватиме я не знаю. Знаєте" - зізнається Ігор, - "коли ти стояв з людьми пліч-о-пліч на барикадах і бився проти спільного ворога, якось вже не з руки бити цю людину у вуличних боях. Я взагалі багато переосмислив, після цієї революції. В ультрас "Динамо" однозначно зміняться світогляди і ставлення до нашої справи", - запевняє їхній лідер. "Перекажіть мої вітання Ангелі Меркель", - сміється він, прощаючись з нами. "А нашому пораненому другу просто даруйте промені добра і підтримки, це для нього - найголовніше", - кидає на прощання.

Шанс на зміни

Роль ультрас в протистояннях на Майдані, може і не найбільша, але шанс впливу на український футбол, який вони отримали, - неоціненний. Тепер вже з ними поспішають на зустрічі як чинні керівники НСК "Олімпійського" та "Прем'єр-Ліги", так і новий міністр молоді та спорту.

Тепер ультрас стануть і колективним членом ФФУ і братимуть участь в організації порядку на стадіонах. І якщо український чемпіонат відновлюється після важкої для всіх нас і затяжної зими, то для футбольних ультрас це цілком може стати - початком їхньої нової історії вітчизняного футболу.

Костянтин Андріюк