Сергей САВЕЛИЙ: "Суркис сказал мне: "Если "Динамо" проиграет, ты тоже будешь виноват!"
Сергій Савелій завжди називав себе народним коментатором. А ще одного разу він сказав, що саме він вивів «Динамо» у півфінал Ліги чемпіонів. Можете іронічно усміхнутись, але краще згадайте 99-й рік, коли йому після матчу з лондонським «Арсеналом» довірили коментувати «Динамо» у єврокубках. Він ніколи не боявся і так само зараз не боїться говорити правду, якою б гіркою вона не була.
Про цензуру на телебаченні, менталітет нашої футбольної еліти, фартовість коментатора і про те, як дискредитували його друга Сергія Дерепу. А ще у героя нашої публікації є мрія.
«Что-то слишком вы, комментаторы, грамотные»
- Сергію Степановичу, чи траплялися неприємні інциденти з тренерами або гравцями? Наприклад, коли вас запитували: «А що ти там таке розповідаєш?»
- Вистачало!.. Пригадую часи, коли Леонід Буряк був тренером одеського «Чорноморця». Одесити тоді грали єврокубковий матч у Польщі. Буряк довіряє бити пенальті Дмитру Парфьонову, який до цього не забив вирішального пенальті за молодіжну збірну у грі з Хорватією. До речі, через цей промах ми не поїхали на Олімпіаду в Атланті. І, уявіть, Парфьонов знову виходить і не забиває одинадцятиметрового. Я кажу в ефірі: «Розумію тренера, можливо, він хотів як краще. Але ж треба розуміти, що це молодий футболіст. Навіщо ж його ставити на серію пенальті?». Добре, що Олег Суслов тоді врятував команду.
Вже після матчу зустрічаю Леоніда Буряка у Федерації футболу, яка тоді знаходилася на вулиці Ульянових: «Ну, ты такой умный, в футболе разбираешься. Ты можешь за тренера решать, кому бить, а кому не бить!» Кажу: «До чого тут? Я свою думку висловив, що не варто було давати Парфьонову бити, він був психологічно не готовий». Буряку так і сказав. На мій погляд, він вчинив необачно. «Что-то слишком вы, комментаторы, грамотные», такою була відповідь тодішнього тренера «Чорноморця».
- Буряк, на жаль, не єдиний з футбольних фахівців, хто так відгукувався про коментаторів….
- Дійсно. Віктор Колотов, будучи тренером молодіжної збірної, мені взагалі запропонував почати тренувати. Коли я коментував матчі нашої молодіжної команди, помітив, що нам не вистачало креативу. А на той час у чемпіонаті гарно про себе заявив гравець «Кривбасу» Роман Монарьов. Про нього дуже схвально відгукувалося багато футбольних людей. Але ж Колотов його не залучив. Я і запитую, чому ми, маючи такого гравця - гостроатакуючого півзахисника, як Роман Монарьов, - не використовуємо його? А погляньте, наша гра попереду виглядає так беззубо! І от зустрічає мене Колотов: «Так ты готов идти тренером молодежной сборной, ты можешь сам набирать состав». Я йому парирував дуже спокійно: «Чи можу я як коментатор мати свою точку зору? Чи просто як дятел сидіти і казати, який молодець Колотов, що вибрав найсильніших? Інших у нас немає». Тому часто замиcлювався, невже тренер ніколи не помиляється?
- Дружні стосунки з гравцями підтримували?
- Напевне, ні. При зустрічі на стадіоні «Динамо» можу гарно поспілкуватися із Олександром Головком. Він часто пригадує мою роботу. Але найбільше мене здивував Дмитро Чигринський. Він тільки-но повернувся з «Барселони» у «Шахтар», і ми запросили його на нашу програму «Футбольний код». Стоїмо у студії і раптом він підходить до мене з проханням сфотографуватися.
- Що ви у той момент відчули?
- Навіть не знаю, як передати словами. Ну лишень уявіть: людина з «Барселони» приїхала, і зі мною фотографується! Я перепитав, чи він нічого не наплутав. А Діма почав згадувати мою роботу: «Я зростав на ваших репортажах. І не тільки футбольних, а й баскетбольних. Пам’ятаю, як ви баскетбол коментували і забули, як воно називається… слем-данк. Таку паузу зробили, а потім видали: «…і в високому стрибку він закидає….такий красивий кидок». Діма розповідав, що і його батько любив слухати мої репортажі. Це зрозуміло, адже ми люди одного покоління. Сучасна ж молодь любить коментаторів свого віку, які багато часу проводять в Інтернеті і знають всю специфіку.
- Як ви ставитесь до критики в Інтернеті? Там люди збирали ваші «перли»…
- Повірте, левова частина з них вигадана. Та не частина, а майже всі. Мені їх приписали. Але я до цього ставлюся філософськи. Відповім словами Максима Рильського: «Лисиці брешуть на щиті, а сонце встає на сході». Мене критикували за будь-яку роботу: чи то футбол, чи то Олімпійські ігри… Не хвалюся, але я єдиний з українських телевізійників, хто побував на 10 олімпійських іграх, за що одержав нагороду.
- Вам було цікаво читати відгуки про вашу роботу?
- Як сказати… Читав, звичайно. Бувало, такі дурниці понаписують. Ось для прикладу: збірна України грала товариський матч з італійцями і всі хотіли побачити трансляцію. А придбати її коштувало кругленьку суму, ви ж розумієте. В цей самий час я перебував у своєму рідному селі, що на Полтавщині. Повертаюся до Києва, а мені кажуть, почитай, мовляв, що у мережі понаписували. А Інтернет червоніє хедлайнами: «Чому не транслюють? Ми звернулися до Сергія Савелія, одного з керівників трансляції, і він відповів, що його це не хвилює, адже відпочиває на Гавайях, отримавши 50 тисяч доларів гонорару за трансляцію. Але вирішив її не організовувати, і замість того поїхати просто відпочити». Можете уявити, яких народ дурниць понавигадував…
Мені запам’яталися висловлювання великих людей про мене. Там і Фідель Кастро, і Ванга, і Ганді. Я як почитаю, не уявляєте, наскільки це мене веселить. Тільки головне, щоб до кощунства не доходило. Все повинно мати свою межу. Є люди, які болісно до цього ставляться, а я сприймаю спокійно. У цьому ракурсі пригадую слова Черчилля, який говорив, що будь-яке згадування в газеті, якщо це не некролог, то це піар.
Дерепу спеціально дискредитували
- Сергій Дерепа одного разу у розмові зі студентамb Інституту журналістики сказав, що акція «АнтиДерепа» - це чітко замовлена кампанія, яка була вигідна конкретним людям. Ви розділяєте його думку?
- Я теж так вважаю. Все робиться спеціально, щоб дискредитувати людей, коли комусь заманулося посісти певну нішу. Навколо Сергія Павловича Дерепи дуже часто нагнітали. Доходило до того, що у нас, в демократичній країні, його відлучали від ефіру. Наприклад, коментувати гру їхав Володя Тимошенко, а Дерепу планували ставити на флеш-інтерв’ю. Мені дзвонить керівник нашої телекомпанії і, дізнавшись, що на флешах працюватиме Дерепа, каже: «Позвоните ему и как-то мягко объясните, чтоб не выходил в эфир, и найдите кого-то другого для этого».
Я знайшов людину, яка вийде на флеш, це мій знайомий Боря Ланевський. Але треба було ще всю цю ситуацію пояснити Сергію Павловичу: «Сергію, сприйми все це спокійно, фінансово ти нічого не втратиш, попрацюй просто редактором». Я розумів його стан, як це било по йогопрофесіональній гордості.
Можна згадати, як Дерепу не пустили до коментаторської кабінив Одесі. У нього виник конфлікт із київським «Динамо», а він якраз коментував гру киян із «Чорноморцем». Охорона на стадіоні заборонила Сергію вхід до коментаторської кабіни, адже «Динамо» запропонувало у якості коментатора Олексія Семененка. А наше керівництво – Зіновій Кулик – відмовився поступатися, і заявив, що коментувати буде наша людина. В результаті я коментував зі студії, без інтершуму.
- Чи це штатна ситуація, коли клуби були незадоволені роботою коментатора?
- Це вкрай неправильно, але подібні випадки траплялися частенько: коментаторів змінювали «по дзвінку». Пам’ятаю, одного разу на матчі національної збірної мав працювати Дерепа. Після матчу молодіжки, який я відкоментував, підходить до мене наш тодішній керівник Валерій Никоненко, і каже готуватися на націоналку. Було чиїмсь бажанням, щоб Сергій Павлович не коментував національну збірну. Знаєте, коментатори – люди підневільні. Можливо, це зараз рівень демократії дещо зріс. Хоча, я більш ніж впевнений, наразі відбувається щось на кшталт тодішнього. Із сарказмом підкреслю: «Демократія живе і перемагає». Ну для прикладу: дзвінок телефонний, «Алло, ну щось він там вчора таке розповідав, що ні на одні вуха не налазить. Невже нема більше кому сісти до мікрофона?» І починається, знімається чергова слухавка: «А що там може у нас хтось?».
- Думаєте, у нас так завжди буде?
- Щиро хочеться, щоб молоде покоління спромоглося це змінити. Я ще довго хочу жити, але чомусь здається, що до моменту, коли право телефонного дзвінка не існуватиме, можу не дотягнути. Зрозуміло, є ситуації, коли за помилки коментатора на певний період варто відсторонити від ефіру. Але треба бути об’єктивним, людина не робот. Я пам’ятаю атаку на програму «Профутбол», коли Ігор Циганик висловив свої думки про Мірчу Луческу. Справа у власній думці. І, можливо, вона була не зовсім етично сформульована, особливо зважаючи на вікову різницю Ігоря Степановича та Мірчі Михайловича. Проте, маємо визнати, думка Циганика була правильною.
- Ви теж вважаєте Луческу не Містером?
- Мені пригадується хибний репортаж мого друга Слави Шарафутдінова. Коли тренерський талант Мірчі Луческу Хуанде Рамос заткнув за пояс. А Слава розповідав: «Ви бачите, як переграв Мірча Луческу Хуанде Рамоса? Тактично переграв». І Слава дифірамби починає співати. Раптом вибігає воротар – Палоп, підставляє голову і на останніх секундах тренерський талант Луческу розтанув.
- В чий тренерський талант ви вірите?
- Вважаю сильним тренером Михайла Фоменка. Не знаю, як зараз, тому що він надовго відійшов від цієї справи, але свого часу він був настільки вдумливий, сильний, щоправда, із своїм власним баченням гри, яке не завжди подобається керівництву клубу. Сильний тренер Олег Блохін, що б ми про нього не говорили. Людина неординарна і подекуди не завжди толерантна у своїх висловлюваннях, але ж є в ньогоця тренерська жилка! Давайте будемо відверті: на якому підгрунті зараз працює Олег Володимирович? Ви мене вибачте, якщо брати напад нинішньої збірної та тодішнього «Динамо», то краще б на ті позиції знову вийшли Блохін та Михайличенко. Якщо на вістрі атаки Зозуля, мені сказати нічого.
Найкраща програма – пряма трансляція яскравого футбольного матчу
- А як вам Маркевич?
- Здається, він дуже м’який. Я не думаю, що людина з таким м’яким характером може бути твердою у прийнятті рішень. Можливо, я помиляюся. Свого часу я був переконаний у силі Фоменка-тренера. Він був мислячим футболістом, і я не сумнівався, що з нього вийде гарний коуч. Але невдача з київським «Динамо», пішов на ножі, потім себе не знайшов… Одначе, коли організували ЦСКА-Борисфен, йому все вдалося.
- Футбольні програми переглядаєте?
- Найкраща програма – це пряма трансляція яскравого футбольного матчу. Стежу за «Профутболом» і «Великим футболом». Попередній формат програми на ТРК «Україна» мені подобався більше. У «Профутболі» мені імпонує стисла та доступна подача інформації: голи та стислий аналіз подій. А от розгорнуті обговорення не можу слухати. «А вот вы думаете, если бы он ударил левой ногой там, где нужно было ударить правой? Это было бы намного эффективнее, чем когда он ударил левой ногой!» Безсумнівно, я поважаю всіх експертів, яких запрошують, всіх їх чудово знаю, чи то на каналі «Футбол», чи на «2+2».
- З Віктором Леоненком знайомі?
- У Віті Леоненка я багато разів брав інтерв’ю, коли він тричі поспіль ставав найкращим футболістом України і в газеті «Молодь України» нагороджували красивим кришталевим кубком. Для навколофутбольної програми Вітя - це знахідка.
- Чому навколофутбольної?
- Він дуже дотепна людина, гостра і десь навіть ядовита. І я сам такий по натурі, подекуди люблю підколоти, але намагаюся робити це толерантніше. Вітя іноді робить це дуже образливо. Але мені цілком зрозуміло, чому Леоненко обирає такі слова: що, Мілевського можна вважати гарним футболістом? Артема завжди називав «Ванька-Встанька». Його гра - це упав і встав. Все. Але ви помітили, як Віктор вчепився у Мілевського! Напевне, поставив собі за мету доконати його остаточно.
Із футбольних програм мені подобався формат «Футбольного вікенду». Коли ще не було усіх трансляцій, вони оглядали весь тур. Увага на матч, час на якийсь скандальчик. «Великий футбол» не дивлюся, але під час Євро кілька разів вмикав.
- Знаю, що ваш син Сергій теж футбол любить.Чому він теж не пішов вашим шляхом?
- У мене два сини. Старший любить футбол. Молодший – Сергій – певний час писав для газети «Український футбол». Можливо, у нього є бажання. І я, власне кажучи, хотів, щоб він став спортивним журналістом. У нього, по-перше, пам’ять феноменальна. Іноді каже: «Та це було, коли грали «Мілан» та «Інтер» у такому році!» А я тільки перепитую, навіщо він все це тримає у голові. У період, коли він писав для «Українського футболу», сталася страшенна трагедія з Анатолієм Заяєвим. Одного разу син брав у нього інтерв’ю телефоном. Наскільки Анатолій Миколайович його вразив своєю особистістю, відношенням до життя та людей... Лишень уявіть, Сергію було всього 18 років, зовсім молода людина, і Заяєв з ним по телефону півтори години розмовляв. Розпитував, де вчиться, чи любить футбол і, коли сталася та трагедія, Сергій зайшов до кімнати, дивлюся, а у нього сльози на очах. Наразі син цікавиться футболом і продовжує писати у блогах. По дві години зі своїм однокласником Олегом Клюєвим теревенить! Сергій за «Інтер», а Клюєв за «Ювентус». Найбільша радість – це коли «Ювентус» програє і вони годинами одне одного підстібають.
Мій старший син і племінник дружини працюють в інших сферах. Вони обидва порадили молодшому здобути серйозну освіту. На юридичному факультеті вчиться.А писати і я його навчу.
Коментуючи фінал Ліги чемпіонів, подумав: «Баварія», ах ти ж моє «Динамо» вибила»
- Почуємо Сергія Савелія-молодшого у ефірі?
- Такої вірогідності не виключаю. Хоча я хотів би, щоб це було його натхнення, а не основна робота. Таке собі хобі, яке б приносило користь людям. Думаю, головне, щоб він сам це усвідомив, адже багато хто прагнув стати коментатором. І відомі футболісти, і не менш відомі журналісти, але це хліб, який не всім по зубах. Є люди, які знайшли себе в іншому: сюжетах чи, скажімо, аналітиці.
Пригадую роки, коли всі із задоволенням читали аналітичні статті Мирського, а він публікувався під псевдонімом Едуард Пелікан. Одного разу він спробував себе у якості коментатора. Згодом у нього вистачило сміливості визнати, що це не його. А ще один відомий політик, зараз на дипломатичній роботі, працював в інституті мовознавства. Він гаряче хотів стати коментатором і ми записували програми на радіо «Промінь». Я коментував, а він паралельно пробував. Одного разу він сам себе прослухав і сказав: «Ні, я буду займатися своїм мовознавством».
З іншого боку, відступати одразу не треба. Буває, не виходить, а потім раз – і прорвало. Рушійною силою можуть стати яскраві моменти у футбольній історії. Та ж Ліга чемпіонів – це серйозний пласт, і бажано, звичайно, матчі заучасті вітчизняних клубів. І що б там не говорили про об’єктивність чи суб’єктивність, коментатор повинен десь і кричати, підтримуючи своїх. Інколи слова коментатора можуть допомогти. Читав якось наукову роботу за темою: «Вплив коментатора на футболістів на полі». Звичайно, все це така нісенітниця: мовляв, флюїди, темперамент, енергетичне поле коментатора долітають до футболістів…
- Ви ж сказали, що вивели в півфінал київське «Динамо»….
- Мені здавалося, що це моя фартовість. Навіть не знаю, як це описати . «Динамо» мало два очки у групі після трьох матчів. Залишалось три гри. Всі думали, пиши пропало. Потім ми вдома виграємо в «Арсенала», потім з «Панатінаїкосом» дивовижний гол. Хоча, перед цим матчем Григорій Михайлович Суркіс на дні народження Ігоря Михайловича запитує мене: «Ти не боїшся? Коментатори завжди на рівні з командою, якщо команда програє». А я йому відповів, що впевнений у перемозі «Динамо». Слова Суркіса: «Та ми теж впевнені. Але ж ти готуйся, коментатор також буде винен і теж зможеш піти до Льоші Семененка». Кажу: «Ні, «Динамо» виграє». І, можете уявити, виграє «Динамо»! Потім була гра з «Лансом», на яку я ледь встиг. Дебютний матч Любоша Міхела на європейській арені. Можливо, він вже тоді розумів, що пізніше працюватиме в Україні, і вилучив одного з гравців «Ланса» вже на початку гри. «Динамо» трощить «Ланс» і стає першим в групі. Невже це не фартовість? З двох очок кияни набирають одинадцять і потім далі …
- Втім, фартовості таки не вистачило. Лігу чемпіонів ж не виграли…
- Фартовість була, але, можливо, на матчі з «Баварією» скло було погано помите в коментаторській кабіні на «Олімпійському» і мої флюїди не дійшли до Шовковського! Перший гол Баслера з лівого кута мені досі сниться. А як зустріну Віталія Косовського, то згадую його третій гол у ворота «Баварії». 3-1 і, здавалось, ми у фіналі. Навіть за рахунку 3:3 ми у Мюнхені непогано виглядали. З того матчу як зараз пам’ятаю вихід віч-на-віч Валентина Белькевича. Його вісімка, і мені здалось, що він за свою ногу сам перечепився.
Коли коментував фінал тієї Ліги чемпіонів, то подумав: «Баварія», ах ти ж моє «Динамо» вибила». Зробив усе можливе, щоб виграв «Манчестер». Після заміни Матеуса «Баварія» розсипалася, як доміно. Старенький Тедді Шерінгем, я навіть не знаю, як він добіг до того м’яча. Після того він уже, напевне, і не грав на високому рівні. Після фіналу радів, що «Баварія» програла. У фіналі мало грати «Динамо».
Роман Бебех
loo_lane