Танцы на костях, или Как Луческу Лобановского обходил

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ, sport.oboz.ua

Тренер «Шахтаря» Мірча Луческу схильний думати, що він переписав історію українського футболу. Його чергове інтерв’ю, на цей раз на штпальтах румунської преси, вразило лише тих, хто до того жодного разу не чув висловлювань тренера...

..., a надто – не читав його книжки з назвою «Моя шахтарська історія». Власне, якби не окремі часові нюанси, то той матеріал можна було б вважати хрестоматійним посібником перед прочитанням новітньої футбольної азбуки гірників.

СТАМБУЛЬСЬКІ ПРИСТРАСТІ

Луческу знову згадує, що звик створювати команди з нуля й що зокрема так було в «Ґалатасараї» в сезоні-2001/02. Мовляв, команда втратила в міжсезоння таких сильних футболістів, як Хаджі, Попеску і Таффарел, однак завдяки своєму тренерському генієві Містер Мірча зробив ці втрати безболісними. Пригадуємо. Хаджі на той час було 36,Таффарелу 35, Попеску – 34. Було б більш справедливим, якби румунський наставник згадав про втрати тодішніх збірників Туреччини Емре Белезоґлу й Юміта Давали, гравців, які справді могли принести команді користь. Зрештою, то життя.

Напередодні сезону-2001/02 Таффарела у воротах змінив колумбієць Фарид Мондраґон, воротар, якого називали одним з кращих в світі за рівнем індивідуальної майстерності. Поряд з ним з’явилася ціла група іноземців, з яких врешті розкрилися чи банально не деградували лише бельгієць Мбо Мпенза, уругваєць Андрес Флеркін та чех Павел Горват. Та й ті надалі виступали за клуби, котрі за рівнем амбіцій «Ґалатасараю», м’яко кажучи, поступаються. За якийсь рік Луческу перетворив стамбульський клуб з команди, в яку його попередник Фатіх Терім запрошував лише зіркових легіонерів й посилював ними окремі позиції, на розсадник другосортних іноземців. Одному з яких на ймення Батіста, між іншим, потім знайдеться місце й у «Шахтарі».

Згадав Луческу в бесіді з земляками й про знамениті «шапкою об землю» під час київського матчу з «Динамо» в 2006-му. Містер знову, як і в книжці, підкреслив, що то був спланований крок, аби зігнати суддівський гнів на себе й відвести увагу від команди. Тоді, мовляв, португалець Коста судив тенденційно й односторонньо, несправедливо вилучив за відверту грубість Чигринського, але зате цілком заслужено вигнав з поля трохи згодом Мілевського.

Взагалі, тема суддівства в «Моїй шахтарській історії» посідає чільне місце. Особливо коли Містер згадує протистояння з «Динамо», рефері Шандора, критикує за надмірну прискіпливість суддю матчу «Селтік» - «Шахтар» за пораховані 7 секунд й призначення вільного удару за затримку часу воротарем Лаштувкою, коли описує свій період роботи зі стамбульським «Бешикташем». Історія просто детективна. Як сказав Луческу російськомовними вустами співавтора творіння Юрія Юріса, «Макіавеллі відпочиває». Містер згадує, що в другому колі чемпіонату-2003/04 футболістам «Бешикташа» показали 10 червоних й 102 жовтих картки. При цьому в команди Луческу судді лише у весняній частині чемпіонату вкрали 24 очка, а основному суперникові «Фенербахче» допомогли здобути 17.

ГАЛЛІЛЕЙСЬКІ ЛАВРИ

Втім, облишмо ту бухгалтерію й спишімо її на суб’єктивність зацікавленої особи. Зосередьмося на найбільш цікавому для нас, шахтарському періоді роботи румунського тренера. Як відомо, в 2006-му тодішній президент країни Ющенко нагородив Луческу орденом «За заслуги» III ступеня за підготовку футболістів для збірної-чвертьфіналіста мундіалю в Німеччині. При цьому Містер в своїй книзі не соромиться говорити, що завжди був проти ліміту на легіонерів, але раз такий існує, то для українців він бачить в команді виключно місця в обороні й воротах. Це – командна стратегія. Відповідно, тим юним українським хлопцям з шахтарської школи, які мають певний дар, але чий талант вимагає оздоблення, ловити в «Шахтарі» нічого. З іншого боку, за оборонців й воротарів донецькоу тренерові вартувало б подякувати. Але в тому випадку, якби ставили їх у склад не від безвиході.

Проте найбільше вражає в «біблії шахтарського вболівальника» авторства Луческу манія величі й перекручування фактів. Приміром, Містер пером пана Юріса вказує, що в 2006-му в Єревані в поєдинку з «Пюніком» тренер здобув першу в історії «Шахтаря» перемогу в виїзному матчі Ліги чемпіонів. А що ж тоді вигравав Віктор Прокопенко в Таллінні і Празі в 2000-му? Сумнівно, що таку помилку міг допустити особисто такий досвідчений журналіст, як Юрій Юріс. Звісно, то літературна стенограма слів Луческу. Інша річ, що співавтор міг би перевірити такі зовсім свіжі історичні факти.

Йдемо далі. Ще один пункт в літературному творінні Луческу й зовсім виглядає, наче глузування з історії «Шахтаря». Містер розповідає, що працюючи в Румунії з бухарестським «Динамо», в 80-ті роки винайшов для себе й поступово вдосконалював систему підрахунку ТТД (тактико-технічних даних). Потім, працюючи в Італії з «Пізою» він познайомився з тренером з фізпідготовки Адріано Бакконі й той допоміг осучаснити програму й покласти її на електронну основу. При цьому сам Луческу вважає ідею новаторською, такою, що була запозичена наставником італійської збірної Аріґо Саккі для роботи на чемпіонаті світу-1994.

Зрозуміло, що Луческу з висоти своєї величі може не знати, хто такий Олег Базилевич й тим більше про те, що він колись працював у «Шахтарі». Особливим одкровенням для румунського Містера стало інше – що саме Олег Петрович, очолюючи донеччан в 1972-1973 роках, разом з науковцем Анатолієм Зеленцовим вперше випробував програму, яка згодом слугувала основою при співпраці Базилевича з Лобановським у «Динамо». Іншими словами, футбольна наука зробила відкриття, якими хизується Мірча Луческу, ще в ті роки, коли він сам був гравцем. Й, мабуть, не брешуть, коли кажуть, що розробками Лобановського й Базилевича ще в 70-80-ті послуговувалися в тій же Італії. Якщо молодий тренер Луческу сягнув цих премудростей власними зусиллями – чудово. Але ж не можна безпритульного хлопчика Василька називати генієм за те, що він, не відаючи навіть про істування Галлілея, сам дійшов до думки, що «вона таки крутиться».

ТРЕНЕР ЧИ КОМЕРСАНТ?

Взагалі, коли читаєш Луческу, то дивуєшся, що власне про футбол в його висловлюваннях говориться мало. То наче супутнє при самолюбуванні, одах Ахметову й історії про вселенську антилуческівську змову. Бо ж, як виявилося з останнього інтерв’ю, проти Містера гуртуються не лише футбольні судді, а й навіть чиняться свідомі ДТП. Футбол Луческу описує не стільки крізь призму тактичних премудростей, схем і вміння вивести на пік функціональної готовності, скільки з точки зору матеріальних цінностей.

Зростання ігрового рівня футболіста румунський тренер оцінює не за тим, що при ньому в умовного Вілліана стали більш вибуховими ривки, Гюбшман почав краще робити підкати, Іщенко посилив позиційне чуття, а Луїс Адріано навчився грати головою. Ні. Тренер пишається тим, що зростає трансферна вартість гравця, коли футболіста продають дорожче, ніж купили. А про 10 мільйонів євро на рівному місці від переходу Чигринського в «Барселону» й повернення назад до Донецька, тренер розповідає, наче про особисту перемогу. Дарма, що рік перебування в столиці Каталонії виявив недієздатність вихованого Луческу гравця. Головне – заробіток. А ще Містер возвеличує мудрість шахтарівських юристів, які залишили в контракті Ілсіньо непомітну для гравця опцію про продовження контракту, яка спрацьовує автоматично, якщо в певний термін він не знайде собі нової команди.

Дивно це все. Мабуть, тому, що виросли ми на інших книжках. Тих, які писали совєцькі тренери з різних видів спорту. Аркадьєв, Якушин, Тарасов, Бобров, Гомельський – мова не лише про футбол. Звісно, про матеріальний аспект в ті часи говорити було важко. Але він був присутній й між рядками теж легко простежується. Проте психологію, матеріальне заохочення, ідеологію спеціалісти тої епохи сприймали як супутнє до Її Величності Гри. Важко уявити, щоб умовний Тарасов хизувався, що «Монреаль Канадіенс» викупив у нього Михайлова, Петрова й Харламова за 50 мільйонів разом і що це рекорд рекордів. Мабуть, тому й спорт тоді був щирішим.

Зумисне не згадував в переліку легендарних наставників, які залишили свої думки на папері, Валерія Лобановського. Луческу в тому самому легендарному інтерв’ю чомусь захотів себе прирівняти з українським Маестро. Знов таки – не з точки зору тактики, стратегії, чи вміння мотивувати. Містер хизується, що виграв в чемпіонатах України більше титулів, ніж легендарний динамівський наставник. То за умови, що Лобановський пропрацював в Україні п’ять з половиною сезонів й взяв п’ять повноцінних чемпіонств, а з життя пішов, коли його «Динамо» за п’ять турів до фінішу чемпіонату мало над «Шахтарем» семиочкову перевагу. Й не вина Валерія Васильовича, що команда такий гандикап розгубила.

Іншими словами, таке порівняння виглядає непрофесійно з усіх точок зору. Й тут вже порівняння з хлопчиком Васильком недоречне. Бо Мірча Луческу про тренерський професіоналізм знає більше, ніж хлопчина про Галлілея. Звісно, амбіційність й бажання бути кращим – позитивні риси. Втім, не дарма видатний голландський нападник Марко ван Бастен казав: «Хай за мене говорять мої бутси»…