Антон ШИНДЕР: "С "Шахтером" пришлось разорвать контракт. И слава Богу!"
Найкращий бомбардир «Таврії» – про своє футбольне минуле в донецькому «Шахтарі» та майбутнє – у Сімферополі
«Вкусив німецького хліба недарма»
– Антоне, на вашому рахунку вже десять голів у чемпіонаті, тож найкращий голеадор, Майкон, уже зовсім недалеко (13 м’ячів). Як оціните власні перспективи втрутитися у перегони бомбардирів?
– То залишилося всього три м’ячі? Справді? Хм, зізнаюся, ось ви щойно про це згадали, а я й гадки не мав! А щодо власних перспектив… Якщо стану найкращим бомбардиром, це буде приємно, але не більше, бо головне – команда.
– Я тут давно помітив, що на футбольному полі ви виконуєте дуже великий обсяг роботи, у тому числі – «чорнової». Особисто ви вважаєте себе класичним центрфорвардом чи, радше, піднощиком снарядів, бо ж на вашому рахунку ще й шість результативних передач?
– Річ у тім, що «Таврія» грає за схемою 4-4-2, і перед кожним матчем тренер просить, аби один із нападників почергово відпрацьовував у захисті. Тож і справді – форвардом, який усю гру стоїть і чекає свого моменту, я себе не назву. Та з іншого боку, моїм першочерговим завданням є навіть не асистентство, а забиті м’ячі.
– Та все ж, попри габарити, ваш стиль нагадує мені Андрія Вороніна…
– Кумирів у мене не було й у дитинстві, тож прирівнювати себе до когось не стану. А Воронін і справді діє у «відтяжці», та все ж зверну вашу увагу на мої антропометричні дані: з таким зростом і вагою я просто зобов’язаний проводити більшість ігрового часу в штрафному майданчику суперника.
– А загалом згадаєте всі позиції, на яких вам доводилося грати впродовж кар’єри, починаючи із її сумського етапу?
– Та де я тільки не грав! Скрізь, окрім позиції правого захисника, та ще й ніколи не вдягав воротарські рукавички. А так: і в центрі поля, і ліворуч у захисті… От тільки моя рідна позиція – центральний нападник, там я справді почуваюся комфортно.
– Антоне, багато хто вважає німецький футбол найвидовищнішим у Європі. Як ви оціните його освіту в своєму житті, з огляду на прекрасні перспективи нині в Україні?
– О, німецький футбол – то дуже особлива річ: він там більш силовий і тактичний – і того, й іншого навчають гравців іще з дитинства.
«Шахтар» і «Динамо»? Головне – дисципліна»
– З огляду на найближчий матч «Таврії» у чемпіонаті, цікавим у вашій біографії є 2006 рік – тоді ви на півсезону повернулися із «заслання» і провели по п’ять матчів за дублюючий склад «Шахтаря» за «Шахтар-3». Напрошується логічне запитання: що не склалося в найбагатшому клубі країни?
– На той момент я приїхав у клуб за часів Миколи Федоренка (нинішнього наставника «Титану». – А.В.) та застав там Віктора Прокопенка. Потім у «Шахтарі» сталося багато змін із приходом туди на посаду глави футбольної академії Хенка ван Стеє. У мене почалися непорозуміння з керівництвом клубу, після чого довелося розірвати контракт і повернутися до Німеччини. І знаєте що?.. І слава Богу! Там я заграв на рівні третьої німецької ліги, і в майбутньому це дуже мені допомогло.
– Окрім «Таврії», «Шахтар» – єдиний професіональний клуб України у вашому житті. Відповідно – запитання про принциповість цього матчу особисто для вас…
– А що додати? Принциповий поєдинок для «Таврії»: нам треба зіграти так, аби здобути очки.
– Нині ваш клуб посідає четверту сходинку за втраченими очками, хоча ніхто із фахівців навіть не припускає, що «Дніпро» може поступитися вам четвертою позицією. Ви самі як вважаєте: «Таврія» готова розташуватися одразу за «Металістом» чи це розцінювалося б як стрибок вище голови?
– Якщо говорити про реальність, то насправді зробити це буде вкрай складно, з огляду на календар останніх чотирьох турів: наші суперники – «Шахтар», «Динамо», «Металург» і «Ворскла». Однак, якщо ви поставите запитання інакше: «А чи не проти ми такого повороту подій?», моя відповідь буде ствердною (усміхається)!
– З іншого боку, згаданий вами календар останніх матчів наводить на думку, що «Таврії» складно буде навіть залишитися в лідируючій п’ятірці. Переконаний, ви вболівальницький скепсис не поділяєте...
– Ну, завдання посісти єврокубкове місце нам не скасовували, тож усі думки спрямовано на досягнення цієї мети. Я міркую так: у «Металурга» та «Ворскли» нам необхідно вигравати, а в поєдинках із грандами треба спробувати зачепитися за очки. У такому разі все буде добре. Хоча треба дивитися, як гратимуть наші опоненти.
– Чим, на вашу думку, варто озброїтися «Таврії» насамперед, аби здобути позитивний результат у матчі з «Шахтарем», а потому – з «Динамо»?
– Існують три основні чинники, за умови застосування яких можна завоювати очки у цих матчах: дисципліна, агресивність і самовіддача. Гадаю, інших рецептів не існує.
– Принаймні на рівні вітчизняного чемпіонату, скористатися проблемними місцями у грі «Шахтаря» не може, по суті, ніхто. То чи є вони в чемпіона взагалі?..
– Це ви вже перебільшуєте – непереможних команд не існує. Так, кваліфікація гравців донецької команди вища, однак… Раптом у них щось не піде, а в нас – «піде» (усміхається)?
«Таврії необхідний менеджмент європейського зразка»
– Остання тема розмови стосується, власне, «Таврії», точніше, її розвитку. Тож із приходом до клубу Дмитра Селюка (віце-президент ФК) та, пізніше, Анатолія Могильова (новий почесний президент ФК) заговорили про створення в Сімферополі великого й амбітного клубу. Як тут не згадати, що починалося все не так райдужно, бо ж суперечки в клубі на її найвищому рівні впродовж кількох місяців були найобговорюванішими серед журналістів та вболівальників…
– Насправді Семен Альтман всіляко відгороджував футболістів від отих скандалів і суперечок – заперечувати їхнє існування, звичайно ж, не буду. Тому абсолютно точно скажу, що всі ці неприємності абсолютно не впливали на якість нашої гри. Зважаючи ще й на результати, гадаю, у нас непогано виходило «не звертати уваги».
– Останні новини про клуб насправді дуже радують: інвестори клубу обіцяють, що невдовзі розпочнеться реконструкція тренувальної бази та стадіону «Локомотив» у Сімферополі (за словами генерального директора ФК Сергія Куніцина, на місці старої арени з’явиться новий стадіон на 30 тисяч глядачів. – А.В.)…
– «Таврія» прагне у єврокубки й хоче стати справжньою силою в українському футболі. Що для цього треба? Правильно: відповідного рівня тренувальна база, домашня арена, європейського зразка менеджмент.
Анатолій ВОЛКОВ, «Український футбол».