Сергей НАГОРНЯК: "Сейчас деньги уже важнее футбола"

 

 

- Та, в принципі, нічого такого складного не було. Для когось, може, це й непросто, а мені нова роль взагалі не створила жодних проблем і не викликала ніякого дискомфорту. Усе просто: кажу те, що бачу, і те, що думаю.

 

- Зараз на українському телебаченні чимало екс-гравців-експертів. Пане Сергію, роздуми кого із них вам найбільше імпонують - Йожефа Сабо, Сергія Мороза, Олександра Собка, Віктора Леоненка, Андрія Несмачного, тепер уже Віталія Кварцяного?..

 

- Якщо чесно, дивлюся передачі тільки на «2+2», решту - не маю можливості, тому що ми виходимо в однаковий ефірний час. Мені, припустімо, більше імпонують наші ведучі, хоча є цікаві речі, які говорять експерти каналу «Футбол»: ті-таки Мороз і Сабо. Я не можу сказати, що є такий ведучий, який мені найбільше імпонує. Кожен з них висловлює свою точку зору. Цікаві речі й Віктор Леоненко каже, і Олександр Іщенко, зараз і Віталій Кварцяний до них приєднався.

 

 

 

- Контраст був не на нашу користь. По-перше, інфраструктура китайських клубів була на щабель вища, ніж українських. У нас можна було виокремити хіба київське «Динамо», сьогодні, звичайно, й інші клуби підтяглися. А в Китаї вже тоді кожен ФК мав прекрасну інфраструктуру. По-друге, рівень чемпіонату. Так, може у них не було таких яскравих команд, як «Динамо» у своєму найсильнішому складі в кінці 90-х, чи нинішній донецький «Шахтар», але, загалом, ліга виглядала дуже цікавою. У Китаї тоді й дотепер 5-6 клубів конкурують за чемпіонство, і команда, яка одного року вигравала його, наступного - могла боротися за виживання.

 

- Взагалі, на чому робиться акцент на Сході: може, на філософії, відданості клубу, чи як і у нас - на грошах?

 

- Ні, точно не на грошах. На той час великі фінанси вкладалися лише в легіонерів, а їхня кількість не мала перевищувати чотирьох гравців за команду, в той час, як на полі могли перебувати всього троє. Щодо філософії… У кожному клубі вона цінувалася по-різному. Були такі, що навіть сповідували лозунги комуністичної партії.

 

 

- Ну хоча й поїхав зараз у Китай і екс-нападник лондонського«Челсі» Ніколя Анелька, можливо, згодом до нього приєднається старий знайомий по команді Романа Абрамовича Дідьє Дрогба, але, щоб зростати місцевим виконавцям, потрібно перебувати в Європі або в Латинській Америці. У Китаї немає таких суперників, як на провідних футбольних континентах, плюс - жорсткий ліміт на легіонерів. І я думаю, що найближчим часом у них не буде якось аж надто бурхливого такого розвитку в футболі.

 

- Як гадаєте, чи дочекаємося бодай у найближчі років 20-30 такого феномену: не умовні Бразилія, Іспанія, Франція, а приміром, Китай - чемпіон світу?

 

- Я думаю, що не можна отак сміливо говорити про три десятиліття, однак найближчим часом - точно ні. Я вам скажу одне: в плані інфраструктури вони від нас утекли дуже далеко.

 

 

 

- У першу чергу це те, що багато команд навчилися грати. Навіть аутсайдери, як-от кіпрський АПОЕЛ. Я можу лише одну команду викреслити зі списку - «Барселону», тому що вона була і є наразі найкращою не лише в Європі, а й у світі. На інші колективи, які грають проти неї, статистика не діє, бо будь-яка команда, як-от «Реал», за очками може мати дуже велику перевагу, але в грі проти «Барселони» цифри втрачають значення. Щодо тенденцій - нічого надприродного, начебто все одне й те ж саме - максимальний рух, максимальна швидкість роботи з м'ячем. Все тільки прискорюється у футболі.

 

 

- Так, я вважаю, що найкраща оборона - це напад. Припустимо, та ж «Барселона» є гостро атакуючою командою, але в неї все йде від оборони. Я вважаю, що в першу чергу, хоч як би колектив діяв першим номером, він має вміти швидко перелаштовуватися і на модель другим номером. Оборона ж важлива, тобто, не пропустиш - уже не програєш.

 

- Спробуймо порівняти топ-3 національних чемпіонатів Європи: Англію, Іспанію, Італію. Зрозуміло, що в Британії більший силовий футбол, на Апеннінах і Піренеях - технічніший. А ось якщо копнути глибше?

 

- Я би не сказав, що в Англії нині лише силовий футбол. Років десять тому в них справді був отакий, зараз у нього грають тільки аутсайдери, інші - в технічний. У місцевій прем’єр-лізі просто прийнято битися від першої до останньої хвилини - що в аутсайдерів, що в лідерів, чого немає більше ніде: ані в Італії, ані у Франції. Іспанський чемпіонат на сьогодні - найкращий, бо складається з двох команд: «Реалу» і «Барселони». Італійський - наразі потроху виходить з кризи, тому що за останні роки, чесно скажу, дивитися його було зовсім нецікаво. Там домінувала одна команда - «Інтер», зараз ситуація вже так, більш-менш.

 

 

 

- Неповторність… Знаєте, все разом. Найголовніше - це підбір футболістів, всі вони є вихованцями клубу: Мессі, Хаві, Іньєста. Підбір і та гра, яку вони показують. Геніальність також у тому, що Хосеп Гвардіола - хороший тренер, який пройшов усі стадії: від вихованця «Барселони» до своєї нинішньої посади.

 

 

- Перша і найбільша відмінність: «Барселона» робить ставку на своїх вихованців, а «Реал» же купує готових зірок. Друга: у «Барселони» настільки поставлена гра, і не тільки в останні роки, що навіть коли в команду вливаються нові футболісти, її малюнок абсолютно не змінюється. Третя: це те, що «Барселона» ніколи не бігає до суддів і не бідкається, як «Реал».

 

- Зараз у розпалі Ліга чемпіонів. Сергію Миколайовичу, фаворитів два - «Барселона» і «Реал». А ось ви кого би іще виокремили?

 

- Будь-яка команда здатна проявити себе. Той же «Наполі» може сміливо розраховувати на 1/8 фіналу, у ще кращому випадку - на 1/2. Але у півфіналі італійцям уже буде складно. Зараз ось у чвертьфінал пробився АПОЕЛ, і вони не те, що виконали, вони перевиконали план. Тепер їм втрачати нічого. Навіть взяти той-таки «Мілан», який показав вражаючу гру, вигравши в лондонського «Арсеналу» з рахунком 4:0, а потім просто провально зіграв у матчі-відповіді, пропустивши від суперника три м’ячі. Дивом могли ще й програти. Але я з вами погоджуся: фаворитів двоє - «Реал» і «Барселона».

 

 

 

- Я знаю, що в 1990-ті ми грали спочатку за футбол, а потім вже за гроші. У нас не було грошей на першому місці. Ми до 28 років грали за будь-який футбол, а після 28 - за гроші. А зараз з 20-ти - за гроші, а після 28 - за дуже великі гроші. Просто часи різні, порівнювати взагалі не можна. Тоді грали більше душею, бо в нас не було ніяких контрактів. Потім уже, звичайно, думали про фінанси. Зараз усе зовсім змінилося, тепер гроші - на щастя, чи на жаль - не знаю, - спинилися на першому місці, футбол - на другому. На Заході це може і добре, а у нас ні до чого хорошого не привело.