Александр ШОВКОВСКИЙ: "У "Олимпийского" новое лицо, но та же душа"

Кращий воротар України 2011 року відверто розповів прес-службі НСК "Олімпійський" про свій перший матч за збірну, перспективи «Динамо» у Чемпіонаті України та давнє знайомство з «Олімпійським».

Восени на НСК «Олімпійський» було зіграно перший матч, Україна - Німеччина, проте через травму Ви не змогли взяти у ньому участь. Чи переживали Ви через це?

Коли в тебе травма, це завжди неприємно. Звісно я переживав, адже через це не зміг взяти участь у підготовці до матчу проти збірної Німеччини. Все інше – нормальний життєвий процес. У кожного футболіста бувають моменти, коли він через ті чи інші обставини не потрапляє до заявки на гру, до цього треба ставитися спокійно. Саме так я це і сприймаю.

Чому, на Вашу думку, Україна не змогла втримати перемогу над німцями?

Збірна Німеччини на даний момент одна з найсильніших збірних світу і те, що ми не втримали перемогу, зайвий раз це доводить.

Ви грали на багатьох стадіонах Європи, з яким можна порівняти «Олімпійський»?

Дуже важко порівнювати стадіони, знаходячись майже весь час на футбольному полі. Я можу співставляти хіба що стан газону чи свої емоційні відчуття на різних аренах, коли одну з них ти вважаєш фартовою, іншу – ні. Позитивні та негативні емоції під час гри теж впливають на враження від стадіону. Що ж стосується НСК «Олімпійський», то мені завжди було приємно тут грати. Так було до реконструкції, впевнений, так буде і після того, як я вийду на газон вже оновленого стадіону.

Ви у збірній вже 17 років, пам’ятаєте свій перший матч?

Так, я його пам’ятаю. Весь час я готувався до матчів у складі молодіжної збірної і лише за кілька днів до гри Володимир Федорович Мунтян (на той час тренер української молодіжної збірної - прим. автора) сказав : «Давайте побажаємо Сашку удачі, він їде до лав національної збірної і, найімовірніше, гратиме у матчі проти збірної Естонії», - це було у 1994 році. В той період безпосередню участь у підготовці до матчу брав Олег Володимирович Кузнєцов і ще багато відомих на той час футболістів київського «Динамо», котрі зараз вже й самі тренують команди. Для мене участь у цій грі була дуже несподіваною, проте я намагався впоратися зі своїми емоціями, хоч у 19 років це не так вже й легко.

Той матч завершився перемогою…

Так, тоді ми перемогли естонців з рахунком 3:0.

В Україні зараз будують нові комфортабельні стадіони. Як Ви вважаєте, чи говорить це про підвищення рівня чемпіонату в цілому?

Це говорить про те, що Україна разом з Польщею отримала право провести Євро-2012. Безумовно, це головний стимул для покращення інфраструктури у містах і на стадіонах. Також чималий внесок у підвищення інтересу українців до футболу зробила, на мою думку, і збірна України своїм вдалим виступом на Чемпіонаті Світу.

Ви граєте в чемпіонаті України протягом 17 років, був такий момент, коли зрозуміли, що чемпіонат України виріс?

Я не розставляю по життю кордони і рубежі. Кожного разу я розпочинаю з чистого аркуша, повертаюся з відпустки і починаю працювати, адже ті звання і медалі, котрі в мене вже є, не забронюють мені місце у стартовому складі. Місце в основному складі отримує лише той, хто гарно працює на зборах.

Усупереч деяким висловлюванням, що час закінчувати, думаєш: «Хіба я заважаю комусь виходити на поле замість мене?». Я не маю повноважень обирати склад команди, кожного сезону я борюся за право бути номером «1» і якщо мені його довіряють, то це означає, що я його заробив власною працею. Кожного сезону я ставлю своєрідну мету і саме вона змушує мене йти вперед і долати бар’єри, які можуть виникати на шляху до досягнення результату.

Давайте повернемося до того часу, коли Ви були ще зовсім юним, хлопчаком. Ви – корінний киянин, тож часто ходили буквально поряд із «Олімпійським» (тоді –Республіканським стадіоном). Чи надихав він вас стати футболістом і чи хотіли Ви тоді ним стати?

Іноді мені ставлять запитання у трохи іншому форматі: «Ким би Ви були, як би не стали футболістом?» Та я був би тільки футболістом! Ні про що інше я в своєму житті не думав і був переконаний, що гратиму саме в київському «Динамо». Починаючи з 1986 року, я відвідував усі матчі динамівців, які грали на НСК «Олімпійський». Я пережив фактично дві реконструкції стадіону. Першу – коли лави було замінено на сидіння, другу, більш глобальну, – тепер, коли стадіон отримав нове обличчя. Проте душа стадіону лишилась тією ж…

Як оцінюєте суперників по групі на Євро-2012?

Треба виходити на футбольне поле і грати, ми повинні бути впевненні у своїй грі. Слід реалізувати всі свої найкращі якості і не дати цього зробити супернику. Мені не важливо з ким грати, для мене головне – підійти до цих матчів в оптимальній формі. Головна складова успіху – віднайти у собі і проявити якнайбільше того, що було набуто під час приготувань.

В кар‘єрі кожного футболіста бувають дуже радісні і дуже сумні моменти. Всі ми пам’ятаємо, як радів Ващук, коли в 1998 році забив вирішальний гол Лансу, ми пам’ятаємо сльози Шевченка після матчу з греками. Пригадайте, будь-ласка, найрадісніший і найгіркіший моменти у своїй кар‘єрі.

Про гіркі говорити не будемо, бо вже стільки написано, що, напевно, про них знає кожен, а про радісні…звісно це матч зі збірною Швейцарії. Також хотів би відзначити момент, коли ми вийшли на чемпіонат світу. Скільки у нас було можливостей і невдалих спроб, багато хто вже навіть сумнівався, що ми потрапимо на цей «фестиваль футболу», проте у нас все вийшло. Це були дуже яскраві події мого життя, дуже емоційні, один матч зі Швейцарією пів життя забрав (посміхається).

Повернемося до «Динамо». У цьому сезоні команда втратила шанси на «єврокубкову весну», чому так сталося на вашу думку?

Свій виступ ми провалили, тепер нам потрібно зосередити всі сили на чемпіонаті України. Ми докладемо максиму зусиль для того, щоб залишитися на тій позиції де ми знаходимося зараз (нині «Динамо» (Київ) знаходиться на першому місці, - прим. автора).

Останній раз київське «Динамо» було грандом європейського футболу наприкінці 90-х, усі його боялися. Та після цього піку почався спад, переважна частина гравців основного складу пішла до інших команд. Шевченко, Ребров, Лужний, Калітвінцев, Максимов, Каладзе… Чому Ви залишилися в «Динамо»?

Я знаю, що були пропозиції, я також знаю, що були обставини, які грали проти мене, помилки які вплинули на остаточний результат. Пропозиції, які не розглядалися серйозно, як плацдарм для переходу згодом до більш серйозних клубів. Тоді можна було «зробити крок». Та я не хочу зараз про це замислюватися, це все вже історія. Історія, яка залишиться, як зі мною, так і з клубом «Динамо» (Київ), тому, що я залишився тут. Я продовжую писати історію цієї команди і ні про що не жалкую.

Олександре, що Ви побажаєте оновленому НСК «Олімпійський»?

Оновленому «Олімпійському» я побажаю, щоб у нього залишалася його душа. Хотілося б, щоб коли виходиш на газон цього стадіону, завмирало серце від вигляду тих переповнених трибун, які переживають і вірять у нас до кінця, і під час перемог, і коли виходить не все.

Прес-служба НСК «Олімпійський»