Леонид КРАВЧУК: "Нельзя, чтобы со стадиона слышались оскорбления в адрес Президента"

Український народ – народ футбольний. Частенько переконуємося в цьому, зокрема, в переїздах у маршрутках, де топовими темами обговорень люду є політика і футбол. А уявіть, якщо ці «гримучі» суміші поєднати?! Врешті, футбол і політика – нерозривні.

Автору цих рядків випала честь зустрітися із першим Президентом України – Леонідом Макаровичем Кравчуком, – аби з перших уст почути, як уболіває отакий знаковий для нас персонаж. Зауважу, перший Президент – вірю – не останній Президент, який даватиме інтерв'ю «Українському футболу». Наші плани грандіозні: по черзі поспілкуватися із чотирма Главами незалежної держави.

«ДИНАМО» – НАЙБІЛЬШЕ ДО ДУШІ»

Про відвідини футболу:

– Я вболівальник з великим стажем. А все почалося ще в студентські часи, коли 1954 року до Києва приїздила збірна Індії на матч зі збірною України. Азіати грали босоніж, оце запам'ятав на все життя {сміється). Наша команда, звичайно, виграла, і відтоді футбол припав мені до душі, а київське «Динамо» – найбільше. Вчився, працював у Москві, й коли динамівці приїжджали у Білокам'яну грати зі «Спартаком» чи іншими місцевими командами, то робив усе, що тільки міг, аби дістати квиток. А це було непросто. Якщо ж довго не вдавалося пройти на трибуни, то стояв біля стадіону й чекав, може, хтось якимсь чином продасть квиток... Футбол займав особливе місце в тодішньому суспільному житті, а київське «Динамо» – уже особливе. Зокрема, тому, що ним цікавився перший секретар ЦК Володимир Щербицький, члени Політбюро, і коли ми вже знали, що, приміром, у середу матч, то у вівторок розмови точилися лише про нього. Як там Литовченко, у якій формі Блохін? – найактуальніші питання. Зараз я відвідую всі поєдинки, якщо перебуваю в Києві та не виникає проблем зі здоров'ям. А був час, 4-5 років тому, коли з «Динамо» разом поїздив по всіх європейських країнах, де воно грало поєдинки УЄФА. Тобто, цим всім я хочу сказати, що для мене вболівання – не лише емоції, я в нього вміщую і велику політику, бо впевнений: люди, які в більшості відвідують стадіон, додому повертаються з хорошим настроєм.

«ІНІЦІАТИВУ ЮЩЕНКА НЕ ПЕРЕЙМАТИМУ»

Про своє місце на стадіоні:

– Знаходжуся в тій ложі, де й інші з мого кола спілкування. А де мені ще сидіти, як Президенту? Знаю, що Віктор Ющенко якось пересідав до вболівальників на трибуни, але я не вбачаю в цьому сенсу: сприйнято це було не як серйозний намір, а як піар: мовляв, ото вже такий народник, пішов до люду! Я переконаний в тому, що якщо ви вболіваєте на матчі, то не має значення, звідки саме. Головне – щоб це було душевне прагнення. До слова, категорично проти вульгарності при вболіванні, оті гасла нерозумні, брутальні, а має бути культура...

«СЛІД ВИХОВУВАТИ ВІТЧИЗНЯНИХ ФАНАТІВ»

Про культуру вболівання українців:

– У нас вона поки не на високому рівні. Я інколи дослухаюся до трибун, а звідти, звідти... м'яко-м'яко кажучи, не зовсім літературні вислови. Але ж довкола жінки, дівчата... Просто кажучи, з уболівальниками треба працювати, і не тільки, щоб вони підтримували команду, а й показували культуру, високу спортивну вболівальницьку культуру! І це стосується не лише українців. Я бував на стадіонах у Туреччині, Греції, то в них також дуже часто емоції беруть гору. Або згадаймо хоча би недавні жертви в Єгипті... Це вже не футбол, це – бійка, це – війна! Не можна спортивну арену перетворювати на арену гладіаторів, це непристойно і небезпечно. Яким чином це зробити? Над цим мають працювати і УЄФА, і ФІФА, і місцеві національні футбольні асоціації та ліги. Треба людей виховувати, й коли батьки беруть дитину на футбол, вона має бачити приклад, як поводяться дорослі. Не можна, щоб ми йшли на футбол й чули різні образливі вигуки на адресу Президента, як це було, приміром, на стадіоні «Динамо». Це – безвідповідально. Для висловлень до Президента заведено відповідну літературну форму, а перетворюватися на первісну людину – це просто непристойно.

«РОЗВИТКУ ФУТБОЛУ ПОСПРИЯЛИ БРАТИ СУРКІСИ»

Про свою роль у відродженні занепалого на початку 90-х років «Динамо», зокрема про листи Лобановського проти братів Суркісів:

– Повірте, в той час склалася дуже складна ситуація: Радянський Союз розпався, відповідно порушилися різні зв'язки, які тільки були, – економічні, політичні та спортивні також. Країна потрапила в складне економічне становище, а «Динамо» не мало найпотрібнішого. Це зараз є і база в Кончі-Заспі, яка відповідає європейським параметрам, а тоді не було нічого! Навіть футбольної амуніції. Звичайно, шукали різні шляхи для покращення ситуації. Я можу сказати відповідально, що якби до мене не прийшли такі люди, як Григорій та Ігор Суркіси, ще кілька інших, які розуміли, що футбол потрібно відроджувати, не знаю, де би ми були зараз. На початку 90-х я доручив Леоніду Даниловичу Кучмі розібратися та допомогти команді й взагалі футболу України, По-перше, Уряд, Президент і меценати в тяжкий час підставили плече грі, й не лише у моральному аспекті, а також у матеріальному. Те, що зараз у нас розвинений футбол, не лише «Динамо» і «Шахтар», а й «Металіст» і «Дніпро», ну й «Карпати», цьому посприяли брати Суркіси, зараз це роблять Ахметов, Коломойський. Щодо Листів Лобановського... Він завжди мав свій погляд на абсолютно все, що коїлося довкола «Динамо», таким чином протестувати – було його право. Потім, звісно, він зрозумів, що ми вибрали вірний шлях.

«ІНША ФІЛОСОФІЯ БУЛА»

Про сьогоднішніх футболістів, порівняно з останніми радянськими поколіннями:

– Це – різні люди, почасти із кількома «гонорарними нулями» в голові. По-перше, за радянської доби футболісти були лише наші, не грали в нас легіонери! Зі «Спартака» ще можна було взяти (увага!), взяти, а не придбати. Раніше гравців не купували, бо, пригадую, виникали проблеми навіть із одягом для них, а що вже говорити про дороговартісні трансфери. У магазинах – порожньо, тож ми шукали спонсора, офіційно зверталися до тих, хто міг би допомогти – виділити футболістам хоч невеличкі суми, щоб вони не ходили погано вдягнені. Інша філософія тоді була, повірте, й Лобановському було непросто. Матеріальні проблеми вирішували в рамках того життя, а не теперішнього. Розумієте, тренер футбольної команди отримував у десятки, у сотні разів менше, ніж нині! Навантаження ж – навпаки, окрім обов'язків, тренування, треба було ще й виконувати ледь не всю «матеріально-організаторську» роботу.

«МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО СУЧАСНИХ ПРОЦЕСІВ НЕ ВІДІГРАЄ РОЛІ»

Про легіонерів, величезні контракти, зірковість футболістів:

– Я ставлюся до цього всього так, як і сучасний світ. Якщо хочемо змагатися з Європою, то не можемо створити для себе уніфіковані умови, окремі норми і статути, принципи. Ми повинні жити й працювати, як це роблять усі інші. Не можемо відрізнятися в цих аспектах від тієї ж Франції. В Україні можливості поки менші, ніж на Заході, але вимоги УЄФА однакові до всіх. І хоч як би там було, моє особисте ставлення – із невдоволенням . та перебільшенням – не відіграє ролі. Якщо футболіст є професіоналом і майстром своєї справи, його завжди знайдуть і за нього заплатять. А чому ні? Інакше не зможемо конкурувати із світовими лідерами.

«УКРАЇНА ГРАТИМЕ ДОСТОЙНО»

Про національну збірну та її патріотичний дух:

Коли я відвідував минулий чемпіонат світу в Німеччині, то з патріотичним духом у наших хлопців усе було гаразд. Нині, коли відкривався «Олімпійський», достойним видався матч із німцями, низка інших поєдинків також порадувала. Це дає мені право стверджувати, що команда вирівнюється, відчуває велику відповідальність перед тим, що країна стала місцем проведення європейського чемпіонату. І це вселяє надію, що футболісти докладатимуть всіх сил, можливостей ти майстерності для того, аби грати достойно. Олег Блохін теж розуміє, наскільки це відповідально. Щодо прогнозів... Не передбачатиму, яке там буде місце в групі – перше, друге, третє, четверте – не хочу...

«ЗА ФУТБОЛЬНИМИ МІРКАМИ, МИ – ЄВРОПЕЙЦІ»

Про Євро-2012: на якому полі виграє Україна більше – на футбольному, політичному, національно-свідомому, культурному чи матеріальному:

– Я думаю: якщо мовити про футбол, то ми вже в Європі, якщо ж про політику – ми ще не в Європі, якщо брати матеріальну базу – то ще далеко не в Європі.

Якщо відштовхуватися від рівня українського футболу, то ми вже європейська держава. І це мене тішить: бодай на цьому «фронті» займаємо достойне місце і можемо змагатися з європейськими країнами. Вигравати чи програвати – але змагатися! А щодо економічних аспектів, то, звісно, конкурувати з європейськими країнами ми не можемо.

«ВБОЛІВАЛЬНИК – НА СТАДІОН, ПОТІМ – НА ВИБОРИ»

Про політику і футбол:

– Там, де збирається маса, там є політика. Тим паче, футбол – це не тільки ті вболівальники, що ходять на стадіон, а ще й мільйони перед телеекранами... Ну от, приміром, усі задаються питанням: а як ставиться до футболу Президент? Одразу виникають оцінки, що наш Глава держави – вболівальник, Прем'єр-міністр – також, вони ходять на футбол, підтримують гру морально не лише у своїх виступах, а й у діях. Я знаю, що якби не позиція Президента та Уряду, ми не змогли би підготуватися до Євро-2012 так, як це зробили у тих питаннях, які називаються матеріально-технічною базою, завдяки особистій участі Віктора Януковича, Миколи Азарова та віце-прем'єр-міністра – міністра інфраструктури Бориса Колеснікова. Тобто, це і є політика, коли у піднятті рівня футбольного господарства беруть участь політичні лідери, несуть певну відповідальність. А вболівальники, до слова, ходять як на стадіон, так і на вибори.

«НЕ ЗНАЮ ПРО КОРУПЦІЮ»

Про актуальність проблеми корупції в українському футболі:

– Не говоритиму про те, чого не я знаю. Я ніколи не отримував жодних, матеріалів за 15 років, з яких би зрозумів: це є корупція, ось вона. Якщо корупція справді у нас присутня, то про це можуть знати ті, хто її повинен відслідковувати – правоохоронці, внутрішні футбольні органи. Я не втручаюся в це. Я – вболівальник і захисник українського футболу.

«ПИШАЮСЯ КИЇВСЬКИМ «ДИНАМО»

Про гордість українського футболу: чим можемо пишатися що насправді соромно згадати:

– Я не думаю, що в нашому футболі були такі прикрощі, за які нам соромно. Так, із нас намагалися поглумитися, коли хотіли виключити київське «Динамо» з єврокубків, придумали там якісь шуби, але нам вдалося переконати керівників УЄФА, що це була надумана справа і, хвала Богу, вони розглянули це питання, ухвалили правильне рішення', а український футбол, і «Динамо» – зокрема, проявили себе на світовому рівні. Це завдяки тому, що не було зроблено таких кроків керівниками футбольних структур, які могли б нас посоромити. Скажімо, «справа Олександра Рибки» зараз на слуху... Ну неприємно, але я не знаю, наскільки факти відповідають дійсності. Я не хочу, аби хтось на когось «натягав простирадло»... Треба все розглянути, а потім пред'являти претензії УЄФА, гравцю, клубу. Мені за український футбол не соромно! Я ним пишаюся так само, як і київським «Динамо».

Анна БАРАХТЯНСЬКА, «Український футбол»