Борьба за толерантность с привкусом футбола и демагогии

Я б утримався від цієї репліки, якби вихід тексту «Публікація тернопільської газети – гол у ворота України» не наклався на страхітливу подію: масову бійку між футбольними вболівальниками на стадіоні в єгипетському місті Порт-Саїді, наслідком якої стали понад сімдесят трупів і понад тисяча поранених.

А тепер цитата з тексту, опублікованого МС: «На думку всіх учасників конференції, стаття не тільки ображає та принижує іноземців, але й становить ризик для міжнародного іміджу України, що особливо актуально напередодні Євро-2012. Присутній на конференції Валід Арфуш, заступник гендиректора НТКУ й активіст руху проти расизму, сказав, що останніми днями йому постійно телефонують колеги-журналісти з Франції, Бельгії, Голландії, Англії: “Вони переживають і запитують – як нам бути під час Євро, якщо я чорний, індус чи азіат, то чи варто взагалі приїжджати в Україну?”».

Інтерполюючи логіку учасників зазначеної конференції на трагедію в Єгипті, слід визнати, що вона мала б раз і назавжди знищити, по-перше, імідж Африки (звісно, всієї – як стаття маргінальної тернопільської газетки нищить імідж усієї України), по-друге, імідж футболу як гри, що вбиває людей. І кожен, хто збирався в Хургаду або Шарм-ель-Шейх погрітися на сонечку, мав би бігти здавати путівку, адже в цій дикій країні тебе неодмінно вб’ють лише за те, що ти вболіваєш не за тамтешню команду, а за «Динамо» чи «Шахтар».

Заяви учасників прес-конференції – черговий приклад того, як чемпіонат із футболу, що його наша країна має провести цього року, приплітається до речей, які ніяк не стосуються спорту й спортивного туризму, і стає засобом демагогічних зловживань. Пан Арфуш багато років використовує жупел боротьби з расизмом для захисту від будь-якої критики, яка стосується ніяк не його ліванського походження, а певної специфіки його бізнесу та стосунків із владою. Це не дивує – він у своєму репертуарі. Дивують адекватні представники громадських організацій, які підписуються під подібними меседжами.

За прогнозом Da Vinci AG, Україна може втратити на проведенні Євро-2012 до восьми мільярдів доларів. Розуміючи, що вдале й фінансово вигідне для країни проведення чемпіонату, яке могло би підняти рейтинг Партії регіонів перед виборами, їй точно не світить, влада дійшла до того, що розміщує «соціальну» рекламу «Ми чекаємо на Євро» по всій Україні, а також тулить згадки про Євро-2012 скрізь, де тільки можна. Намагаючись, вочевидь, підвищити значущість самого факту проведення чемпіонату на території України, хай там як це позначиться на її економіці. Гордість за Євро стає лейтмотивом новорічних і навіть різдвяних привітань можновладців. А вслід за ними чемпіонат як аргумент за або проти будь-чого починають використовувати всі, кому справжніх аргументів бракує.

Не хотілося б удаватися до надмірних узагальнень – зрештою, футбол є спортом мільйонів, і серед цих мільйонів є різні люди, – але кожен, хто був на футбольному матчі, знає, який дух гуманізму й толерантності панує на трибунах. Під приречене бубоніння «вияви расизму та ксенофобії заборонені» з мегафонів збуджений і нетверезий народ вигукує таке, що тернопільські «мавпи», «чорносраки» й «курви» просто ховаються. Предметом нетолерантних висловлювань є не лише раса й національність спортсменів, а також сексуальна орієнтація рефері, але й буквально будь-що, що потрапляє в поле зору шанувальників футболу. Наголошую: не лише завсідників фанатських секторів, а й звичайних громадян, що на загальних засадах прийшли подивитися матч.

Можливо, в якихось просунутих країнах Європи футбольні фани вигукують цитати з Махатми Ганді й обіймаються після матчу з шанувальниками команди суперника. Але преса про них мовчить. Натомість у толерантних до наркотиків, рас і сексуальних девіацій Нідерландах фани нищать автобуси; це відео дає уявлення про миролюбність італійських шанувальників футболу; а ось багатотисячні збори агресивних футбольних фанів у Москві. Масові заворушення після матчів, результати яких не вдовольнили фанів, часто можна бачити в новинах інформаційних телеканалів світу. За запитом football fans riot у ґуґлі ви можете знайти сотні публікацій і відеороликів із усіх країн, африканські й азійські – не виняток.

Це, звісно, лише радикальне крило футбольного фанатизму – «хуліганізм». Але людей, які люблять футбол і часто бувають на стадіоні, неможливо здивувати, розчарувати чи відлякати виявом нетолерантності. Адже вся футбольна субкультура замішана на агресії, ворожнечі, неконтрольованому викиді як позитивних, так і негативних емоцій.

А дбати про безпеку іноземних туристів, коли ми вже запросили їх до себе в такій величезній кількості, необхідно. Але забезпечити її повинні ті органи, які ми за звичкою називаємо «правоохоронними». Нехай припиняють шмонати офіси «Простопринту» й Ex.ua і починають стежити за порядком на вулицях, біля клубів, дискотек і стадіонів. Можна ще повернути вкрадені гроші й витратити їх за призначенням – на ремонт доріг, щоб автомобілі туристів не розсипалися, на спорудження готелів, освітлення міст. І хоча б один нормальний сайт, де грамотною англійською (хоча б) мовою без машинного перекладу й макіївського акценту буде викладено допоміжну інформацію для приїжджих шанувальників футболу.

Безперечно, публікація «Нової тернопільської газети» з заголовком «Біля “Орнави” лилась “чорна” кров… Араби з неграми бились за наших курв» – це вияв варварської ксенофобії (притаманної, на жаль, декому з українців), ігнорування журналістських стандартів, а також відсутності почуття смаку й міри. Одначе вияв цей одиничний і маргінальний. Про існування «Нової тернопільської газети» дотепер не знав ніхто поза Тернополем, та й у Тернополі, напевно, знали не всі. Тож почати обговорення цього інциденту варто було б із називання речей своїми іменами: нікому не відоме напівкустарне видання, орієнтоване, очевидно, на невелику «печерну» аудиторію, вирішило привернути до себе увагу хамською вихваткою.

Справжні масштаби цієї події не зрозумілі тим, хто довідався про неї з CNN або інших поважних західних медіа, тож вони, звісно, можуть вирішити, що Україна – держава, де тільки й роблять, що нищать вуличних тварин та ображають представників інших рас. Із таким самим успіхом, переглянувши сюжет про німецьких неофашистів, українська пенсіонерка може залишитися свято впевненою, що в Німеччині відроджується гітлерівський режим. А войовничі вигуки божевільних комуно-маразматиків на севастопольській набережній у бік американського військового корабля необізнаний глядач може потрактувати як оголошення Україною війни Сполученим Штатам.

Така дискомунікація неминуча за умов вільної конкуренції інформаційних каналів і меседжів. Завжди є ризик, що випадкове повідомлення спотворить чиюсь картину світу, спричинившись до виникнення невиправданих стереотипів та упереджень. Вже не згадаю конкретних імен, але під час Помаранчевої революції один американський журналіст звинуватив українських протестувальників у расизмі. Пояснив це тим, що на телекартинці з Майдану не видно «кольорових» облич – отже, протестувати вийшло лише біле населення. Що тут скажеш…

Я всім серцем співчуваю мешканцям інших країн, які з тих чи інших причин живуть, працюють, навчаються або гостюють в Україні. Іноземцям тут справді є чого боятися. Починаючи з аеропорту, де їх можуть принизити, безпідставно затримати й промаринувати в черзі до пропускного пункту кілька годин без жодних об’єктивних причин. Їх можуть обманути таксисти, назвавши космічну суму за проїзд від аеропорту до міста. В місті їм можуть вказати неправильну дорогу, надурити, пограбувати, обрахувати. Вони можуть отруїтися неякісним алкоголем або несвіжими харчами. Вони мало де побачать вказівники українською мовою, їх можуть зупинити й обшукати на вулиці, – особливо «осіб негритянської національності», яких можуть мати за продавців із Шулявки. На них чатує маса інших небезпек. І небезпека почути на свою адресу слово «мавпа» – найменша з них.