Павел ШКАПЕНКО: "У Лобановского был любимцем"

У грудні один iз найкращих футболiстiв "Динамо" 1990-х рокiв  Павло Шкапенко вiдзначив день народження. Як сказав вiн пiд час iнтерв'ю  "Експресу", уродини пройшли доволi скромно. Та про колишнiх одноклубникiв спортсмен не забув. Вiн накрив стiл одразу ж пiсля спiльного тренування...

– Павле, хто гучнiше святкує уродини: футболiсти чи тренери?

– Однозначно – футболiсти. Сам колись був гравцем i добре пам'ятаю, як весело ми бавилися на рiзних святкуваннях. А що нинi? Зiбрав я колектив тренерiв, з котрими працюю, випили по чашцi  чаю за моє здоров'я. Ми ж тренуємось двiчi на тиждень. Я граю у командi з Валентином Белькевичем, Андрiєм Гусiним, Олександром Хацкевичем, Сергiєм Ребровим, Сергiєм Нагорняком. Про них також не забув. Однак обiйшлося без спиртного. Старiємо ми...

– Чи дозволяли ви собi чимось мiцнiшим зiгрiватися, коли були футболiстом?

– А хiба ми не люди?! (Смiється). Щороку мiй день народження випадав у перiод зимового мiжсезоння. Дозволяли i пивка випити, i винця, i навiть чогось мiцнiшого. Нiхто за таке не критикував.

– Чи застерiгали вас тренери перед вiдпусткою не зловживати спиртним?

– Так, на цьому постiйно наголошували i Валерiй Лобановський, i iншi тренери, пiд орудою яких менi довелось працювати. Вони навiть давали нам фiзичнi навантаження, аби ми не розслаблялися пiд час вакацiй.

Загалом iз ностальгiєю згадую молодi футбольнi роки. Багато приємних миттєвостей пережив. Не просто грав у футбол, а вигравав трофеї. Особливо у складi київського "Динамо". Я ще на юнiорському рiвнi пiзнав смаку трiумфу, бо став чемпiоном СРСР серед юнiорiв.

Колись усе було простiше. Нiхто про грошi не думав. Головне – залишити слiд у футболi. А що нинiшня молодь? Ще не навчилася по м'ячу копнути, а вже вимагає захмарнi зарплати. Дивна ситуацiя: в українському футболi так багато талантiв i так багато грошей, а моє рiдне "Динамо" не може знайти двох захисникiв. Це – нонсенс! Трохи виннi iноземцi, якi заполонили наш футбол. Але ж вони пiдняли зарплатну планку, то хоч якийсь плюс вiд нашестя легiонерiв.

– Чимало ваших ровесникiв шкодує про те, що вони грали у 1990-х роках, а не тепер...

– Я точно був би мiльйонерам, коли б нинi грав у футбол. Та все одно не нарiкаю на життя. Кар'єра склалася непогано.

– Чи є щось таке з фубольного життя, про що ви не хочете згадувати?

– Шкодую, що через травми менi довелося зав'язати з футболом у 33-рiчному вiцi. Зарано. Можна було ще пограти, але здоров'я пiдвело. Менi вставили болти в колiно та плече. Iз залiзом в органiзмi виходити на поле неможливо. Загалом за кар'єру я перенiс вiсiм операцiй.

– 1997 року ви перейшли з київського "Динамо" до росiйського "Уралану". I вже наступного сезону український гранд гримiв на всю Європу...

– Було образливо. Та перед цим я пропустив пiвроку через проблеми зi здоров'ям. Було важко вiдновити втраченi кондицiї. Тим паче, що в "Динамо" була жорстка конкуренцiя. Я грав як у нападi, так i в пiвзахистi. На цих позицiях тодi були на висотi Андрiй Шевченко, Сергiй Ребров, Валентин Белькевич, Олександр Хацкевич, Юрiй Калитвинцев. Пiсля травми неможливо було потиснути когось iз них зi складу.

– Чи натякав вам Валерiй Лобановський на те, що варто полишити "Динамо"?

– Нi-нi. Валерiй Васильович мене не виживав. Я був його улюбленцем. Сам вирiшив змiнити клуб.

– Лобановський якось по-особливому до вас ставився?

– Нi, тренер з однаковою повагою ставився до всiх футболiстiв.

Раз на тиждень вiн викликав кожного i розпитував про справи, здоров'я, чи грошей вистачає. Уже пiзнiше Володимир Безсонов сказав менi, що я був одним з улюбленцiв Метра.

– Чи пробачав Лобановський улюбленцям порушення дисциплiни?

– Коли Васильович повернувся з Об'єднаних Арабських Емiратiв, то став м'якiшим. Звiсно, вiн пробачав "грiхи". Мав iндивiдуальний пiдхiд до кожного.

– Як ви гадаєте, якою була б доля нинiшнiх порушникiв дисциплiни "Динамо", якби команду очолював Валерiй Лобановський?

– По-перше, самi пiдопiчнi Лобановського не дозволили б Євгеновi Хачерiдi те, що вiн примудрився витворити. Ми зiбралися б усiм колективом, набили б пику – i вiн заспокоївся б. Лобановський теж такого не терпiв би. Вiн вiдправив би хлопця кудись в оренду або навiть до армiї, де хлопець мав би багато часу на те, аби подумати про свою поведiнку.

– Коли ми вас побачимо на тренерськiй нивi?

– Наразi я треную київських пiдлiткiв 1995 року народження. Важко конкурувати зi школою "Динамо", бо вони забирають усiх найсильнiших. Трохи повчуся i перейду в дорослий футбол. На все свiй час.

– Ви – вихованець запорiзького футболу...

– Так, у Запорiжжi досi живуть мої батьки. А я вже давно у Києвi. Дружина i двоє доньок також у столицi. Їм тут комфортно. Донечкам 12 та 11 рокiв. Обидвi займаються спортом. Старша грає у баскетбол, а молодша добре танцює.

Олег Зубарук