Сергей БОНДАРЕНКО: "Украинский футбол" будет иметь новое, привлекательное лицо"

Сергія Бондаренка зайвий раз представляти не варто. П'ятнадцять років він працював на Першому Національному телеканалі, був головним редактором творчого об'єднання «Спорт» і стояв біля колиски першого українського футбольного огляду «Футбол від УТН». Про нагороди та регалії говорить неохоче. Лише зізнається, що найдорожчим свої трофеєм вважає «Золотий мікрофон» — приз найкращому телекоментатору, започаткований свого часу газетою «Український футбол». Було це далекого 1997 року, а вже тепер, 2011-го Сергій Бондаренко вже сам працює в цьому виданні. У березні опинився у кріслі шеф-редактора, а вже наприкінці травня сподівається представити оновлений «Український футбол» - з новим змістом та новим обличчям. Про так званий ребрендинг ми й поспілкувалися із Сергієм Володимировичем.

— Пам’ятаю вас ще як тележурналіста. Поділіться досвідом, наскільки складно перелаштуватися із телеформату на друковане слово?

— Відверто кажучи, складно. Телевізійна журналістика і журналістика газетна мають суттєві розбіжності. Щоправда, мені було легше, бо я починав колись свою кар’єру в газетах. Зрештою життя доволі цікава і непередбачувана штука. Часто бігає по колу. А ми разом з ним…

— Сергію Володимировичу, «Український футбол» має славну історію, зокрема із цієї газети, як кажуть, власне і розпочався український незалежний футбол. Однак у наш час видання переживає не найкращі часи…

— Власне, державне видавництво «Преса України», яке є засновником і видавцем «Українського футболу», мене й запрошувало на роботу, аби якісно змінити газету. Найперше – змістовий контент та зовнішній вигляд. Зараз над тим і працюємо. Вже цієї п’ятниці, 20 травня, у світ вийде оновлений «Український футбол». Редакційна команда змінила все, окрім звичного формату А3: дизайн логотипу, верстку, інформаційне наповнення…

— Чим відрізнятиметься «Український футбол» від іншої спортивної періодики?

— Головна відмінність — це мова. Власне кажучи, ми єдине футбольне україномовне видання країни. А далі — лише в нашій газеті читач знайде детальний опис турнірних перипетій нижчих за рангом футбольних дивізіонів на кшталт першої та другої професіональних ліг. Ба, з початку травня активно висвітлюємо перебіг подій в аматорському чемпіонаті України, розпочинаємо рубрику «Регіон-експрес» про обласні футбольні першості. Не оминаємо і зарубіжні чемпіонати, підготовку до домашнього для нас Євро-2012.

На мій погляд, спортивна журналістика має складну проблему: період комерціалізації, нещадної гонитви за накладом звузив її функціональний коридор. Наші конкуренти зазвичай рухаються в однаковому фарватері — всі бачать й акцентують увагу тільки на вершині айсберга, а про низи рідко коли згадується. От ви, наприклад, знаєте, скільки в Україні футбольних клубів?

- Важко так відразу й відповісти…Напевне 60-70…

- Їх сотні. Наразі в кожному районному центрі функціонує футбольний клуб. Інколи навіть не один… А ще вони є в селищах, селах…Український футбол існує не тільки в Києві, Донецьку, Харкові чи Дніпропетровську… Він є і в Конотопі, і в Шполі, і в Берегово, і в Хоролі…Він є всюди. Про це теж потрібно писати.

— А хто впливає на редакційну політику?

— Та ніхто! Ми осторонь міжусобиць в українському футболі: подаємо і подаватимемо збалансовані матеріали. Це ж цікавіше для читача, а головне — дієвіше. Чвари, мабуть, не зникнуть ніколи, і ми завжди будемо про них писати. Однак я поставив собі за мету і налаштував колег на те аби писали так, щоб потім жодна людина не сказала, що «УФ» був упередженим. Репутація для нас понад усе. Цього вимагає і новий директор видавництва «Преса України» Роман Бондаренко.

— Бондаренко ? Випадково…

—Ні, не родич (усміхається). Ви вже не перша про це запитуєте. З Романом Борисовичем нас об’єднує тільки спільне прізвище.

— Пане Сергію, не так давно видання активно займалося складанням цікавих рейтингів, зокрема нагороджувалися найкращі тренери, футболісти українського чемпіонату. Та згодом, чомусь, припинило вручати призи. Відновлювати старі традиції будете?

— «Український футбол» започаткував свого часу моду на різноманітні рейтинги та референдуми, а тому ця традиція буде продовжена. Сподіваюсь, що навіть опитування за звання найкращого теле-радіокоментатора «Золотий мікрофон» відновимо. Єдине на чому зауважу: в «УФ» буде дещо інший підхід до визначення переможців. Так, до уваги братимуться голоси не лише експертів, чи колег, а й читачів. І нагорода від «Українського футболу», певен, буде справжнім всеукраїнським визнанням, як це було на зорі незалежного українського футболу.

— Наскільки складно втілювати задумане на практиці?

— Проблем, звісно, у нас не менше ніж в інших, проте їх потроху долаємо. Найскладніша з них — розповсюдження газети. Не раз доводилося чути, що «УФ» інколи із запізненням потрапляє до передплатників, а в роздрібній торгівлі його знайти взагалі важко. Щодо останнього, то скажу, що ми ніколи не друкували газету заради накладу. У нас філософія трохи інша. Три чверті нашого тиражу — це передплатники, і лише 20 відсотків йде у роздрібну торгівлю. Тому я завжди наголошую на тому, що передплатити газету вигідніше і зручніше

— Сергію Володимировичу, а яким ви бачите свого читача?

- Інколи окремі журналісти роблять велику помилку, коли думають, що вони знаються на футболі більше за свого читача, глядача, слухача. Сучасний читач – розумний, інформований, досвідчений, а головне – безтямно закоханий у футбол. Я переконаний в цьому.