Маргарита Сичкарь: "Влад откроет детскую футбольную школу имени Ващука"

Владислав Ващук належить до старожилів українського футболу. У свої 36 років він наполегливо працює над тим, щоб грати в основному складі луцької "Волині". Такий собі український Паоло Мальдіні!

Хтозна, може, Ващук мітить на рекорди? Як до такої затяжної кар'єри ставиться його сім'я? Про це та інше кореспондент "Експресу" розпитав Маргариту Січкар, дружину Владислава Ващука.

— Звідки ваш чоловік черпає сили? Може, це ви — джерело його енергії?
— У нашому домі панує любов і повага. Сюди Влад приїжджає, щоб набратися сили. Ми мешкаємо за містом. Уже вісім років.

— Ви б хотіли, щоб чоловік ще пограв у футбол чи, може, нарешті покинув спорт, більше часу присвятив сім'ї?
— Повірте, я не нав'язую йому свою думку. Має бажання і сили грати у футбол — нехай працює. Я його підтримую. Звісно, можна вже й розпрощатися зі спортом, він у ньому багато досяг.

— Розпрощатися, щоб стати компаньйоном дружині у ресторанному бізнесі?
— Навіщо? Бізнесмен у нас один — це я. А Влад залишиться у спорті, бо відкриє дитячу школу імені Ващука. Це його мрія, яку він обов'язково втілить у життя.

— Ви помітили у чоловікові хист до бізнесу?
— Він дуже добре ладнає з людьми. А в бізнесі комунікативність — запорука успіху.

— Ви володієте ресторанами у Києві. Яка роль у цій царині Владислава Ващука?
— У нас уже немає багатьох ресторанів — ми залишили собі тільки один — "Тампопо". І не плануємо будувати дорогих закладів харчування. Я лише консультую інших власників ресторанного бізнесу. Щодо ролі Владислава, то він хіба навідується в ресторан. Владислав не з тих, хто скрізь пхає свого носа. Іноді висловить якісь побажання. І на цьому все.

— Де частіше харчується сім’я Ващуків: у ресторані чи вдома?
— Ми харчуємося як вдома, так і в ресторані. Я дуже люблю готувати. А Влад замовляє страви. Дуже йому смакує качача гомілка, курча табака, страви з риби, морепродуктів.

— А Ващука можна побачити біля плити?
— Навіщо йому фартушок, коли це робить дружина? Його завдання — грати у футбол і відпочивати.

— Де ви здебільшого відпочиваєте?
— У Шацьку. Дуже нам там влітку подобається. Минули часи, коли ми роз'їжджали Мексиками, Еміратами, іншими далекими країнами. Нині кожна хвилина дорога, і часу на такі поїздки немає.

— Ви часто ходите на футбол?
— Ні. Минулого року двічі була. Нервуюся. Не можу стримати емоцій, коли чую слова дилетантів, які зовсім не розуміються на футболі. Тепер дивлюся матчі "Волині" та інших команд по телевізору.

— "Волинь" нині часто програє. Мабуть, часто бачите чоловіка сердитим...
— Так, у такі хвилини я стараюся його не чіпати. Чекаю, щоб заспокоївся. Тоді він сам підійде й виговориться. І негативні емоції влягаються.