Символическая сборная первого круга по версии "Украинского футбола"

"УФ" розпочинає підбиття підсумків чемпіонату України з футболу! Цей сезон став до певної міри новаторським в історії незалежних чемпіонатів, адже пройшов під егідою прем'єр-ліги. Наскільки вдалим виявився чемпіонат з точки зору організації ми ще поговоримо – зима довга. Зараз же спробуємо проаналізувати ігрову складову. Цей процес теж не одноразовий, тому підбиття підсумків на основі аналізу символічних збірних, які ми вам пропонували протягом літньо-осінньої частини чемпіонату, є лише одним із варіантів. Перед вами – символічна збірна, яку ми склали на основі 17 попередніх скликань і список усіх гравців, яких ми включали до збірних. Спробуємо пояснити логіку прийняття наших рішень.

Воротар – Сергій ДОЛГАНСЬКИЙ ("Ворскла")

Почнемо аналіз із воротарської позиції. Боротьба за пост номер один була, мабуть, найважча, адже відійшла епоха СаШо, і на небосхилі з'явилося одразу кілька претендентів, аби зайняти вакантне місце. Якби мова йшла про несподіванку року, то, безумовно, переможцем став би Станіслав Богуш, який, не будучи гравцем основи в рідному Запоріжжі, перейшов до "Динамо" і одразу ж упевнено витіснив із рамки Шовковського. Але погодьтеся, навіть така вдала гра Станіслава ще не дає йому права претендувати на перші ролі. Визначальними в цьому плані для хлопця має стати весняна частина змагань. Як завжди, дива у воротах виробляв Андрій Дикань, але "дірявий" захист його команди не дозволив поборотися за перемогу. А ось останній, хто теж двічі потрапляв у нашу символічну збірну – полтавський кіпер Сергій Долганський, який є одним із двох (разом із харків'янином Горяїновим) найбільш недооцінених українських воротарів часів незалежності. Саме він і став воротарем номер один. Його команда пропустила найменше – які ще потрібні аргументи?

Правий захисник – БЕТАО ("Динамо")

Праворуч у захисті місце зайняв Бетао, яким із повним правом може пишатися селекційна служба "Динамо". Гідну конкуренцію йому складав і Маріо Сержіо, але Бетао пройшов ще й перевірку єврокубками. Звісно ж, найсильнішим на цій позиції у нашій першості є донецький хорват Даріо Срна, але він, зазвичай, свій клас повною мірою показує лише в еврокубках, тоді як динамівець – очевидно, внаслідок "свіжості відчуттів" – грав старанніше.

Центральні захисники – Андрій РУСОЛ ("Дніпро") і В'ячеслав ЧЕЧЕР ("Металург" Д)

Вибір цих двох оборонців є на перший погляд дивним, адже дніпропетровець в останні роки очевидно регресує, його вже не називають потенційно найкращим українським центрбеком, а донеччанин ігнорується тренерами збірної. Проте, з одного боку, наявність класу в Русола ніким не заперечується, а непотрібність Чечера національній команді зумовлена тією скандальною історією, що мала місце ще за часів Блохіна, про яку вже потрібно забути. Тому все справедливо.

Лівий захисник – Северин ГАНЦАРЧИК ("Металіст")

Стабільний упродовж багатьох років стовп оборони головного харківського клубу знову підтвердив свій клас. Жорсткий, непоступливий витривалий поляк є однією з головних складових успіху команди. Сьогодні – як і торік – точаться розмови про те, що взимку Северин, можливо, залишить "Металіст", а це спровокує справжній головний біль для Мирона Маркевича.

Правий півзахисник – Володимир КОРИТЬКО ("Чорноморець")

Те, що білоруський хавбек грає в українській прем'єр-лізі, є справжнім досягненням селекції одеського клубу: якщо взяти до уваги сумарні виступи впродовж останніх трьох сезонів, саме він є найкращим у нас правим півоборонцем (динамівець Гусєв вважається таким лише номінальне). Постійний регрес "моряків" – не його вина, і саме до Володимира у місцевих уболівальників має бути найменше претензій.

Центральні півзахисники – Костянтинос МАКРИДІС ("Металург" Д) і Сергій ВАЛЯЄВ (''Металіст'')

Спостерігаючи за грою цих півоборонців, фактично ніколи не виникає сумнівів у їхньому високому класі. Кіпрський легіонер, ставши вагомою ланкою в низці вдалих придбань донецьких "металургів", рівно провів увесь літньо-осінній сезон, як вагоме підтвердження того, що за умови розумного підходу до селекції, чемпіонат України може поповнюватися по-справжньому хорошими майстрами. Ну, а харківський Сергій є чи не провідним гравцем у своєму клубі. Залишається тільки жалкувати, що цей футболіст розкрився доволі пізно: на жаль, до того в його кар'єрі не було подібного Маркевича.

Лівий півзахисник – Олексій ГОДІН ("Металург" 3)

Доля цього гравця є сумним прикладом нашого невміння використовувати наявний (і не вельми значний) ігровий потенціал на благо вітчизняного шкіряного м'яча: Олексій, безумовно, лівий вінгер №1 в Україні, жодного разу не викликався під прапори національної команди, бо його місце там посідає "старанний" симферополець Голайдо. Продовжують ігнорувати його й вітчизняні гранди, вперто не помічаючи запорізький талант. До честі Годіна, він не знижує до себе вимог, не опускаючись нижче певного рівня.

Нападники – Джексон КОЕЛЬО ("Металіст") і Артем МИЛЕВСЬКИЙ ("Динамо")

У цій номінації вибір був найлегшим. Харківський Жажа є безперечним відкриттям цього року, вправно забиваючи в більшості матчів; щоправда, не варто забувати й про властивий йому зайвий індивідуалізм, унаслідок якого не переростають у голи багато атак "Металіста", проте сподіваємося що це, як-то кажуть, пройде з віком. А динамівський Артем цього року, здається, вирвався з набридлого звання "вічно перспективного": виявилося, що, крім значного обдарування, у Милевського є й голова на плечах. Він сьогодні – головна наша надія серед форвардів.

Володимир БАНЯС, Олександр ОЗІРНИЙ.