До дня народження Михайла Михалини

Сьогодні виповнюється 101 рік з дня народження знаменитого футболіста «Динамо» середини минулого сторіччя Михайла Михалини.
Перший закарпатець, удостоєний звання «Заслужений майстер спорту СРСР», капітан «Динамо», півзахисник із неповторним поєднанням швидкості, працездатності та техніки – це все про нього. Розповідаємо, яким футболістом був Михайло Михалина.
Він народився 15 березня 1924 року в селі Порошкове на Підкарпатській Русі. Земля ця була благодатною, проте буремною – по кілька разів міняла підданство, на той момент була в Чехословаччині, пізніше – в Угорщині, яка була союзницею гітлерівського Райху, аж поки не повернулася в лоно України.
Михайло Михалина починав грати в ужгородській «Русі». Легендарна команда ставала чемпіоном Словаччини, виступала потім в угорській лізі. Була новаторською за підходом до футболу та патріотичною за своєю ідеологією. Зважаючи на те, що «Русь» була серед піонерів у переміщенні авіацією, а в її складі грало чимало педагогів із місцевої гімназії, команду прозвали «літаючі вчителі».
Займаючись у групі підготовки «Русі» з 14 років, Михалина пробився в першу клубну команду. От тільки з приходом радянської влади всі місцеві клуби скасовувалися, натомість, створювалися команди з належністю до спортивних товариств СРСР – із звичними, типовими назвами. В Ужгороді також з’явилися свої «Динамо» та «Спартак», і молодий Михайло був серед організаторів першої з цих команд.
Закарпатський футбол привніс у радянський багато нового – незнані тактичні напрацювання, особлива культура гри, перевага інтелекту та техніці. Важко судити, хто правий у вічному протистоянні футбольних «фізиків і ліриків», але ось вам факт: ужгородський «Спартак» і збірна області в об’єднаних всеукраїнських змаганнях не просто не пасли задніх, а відразу ж вийшли на лідерські позиції.
У 1945 році Михалина з земляками став чемпіоном Спартакіади України з футболу, а через рік - чемпіоном УРСР. У фінальній пульці ужгородський «Спартак» виграв усі три свої матчі, виявившись сильнішим за колективи фізкультури зі всієї України ‒ ОБО (Київ), «Дзержинець» (Харків) і «Більшовик» (Запоріжжя).
На хвилі популярності та підйому закарпатського футболу навіть київське «Динамо» зіткнулося з новими клубами та гравцями. Восени 1948 року кияни почергово зустрілися в Кубку УРСР із ужгородським «Спартаком» і мукачівським «Більшовиком», і хоча виграли в підсумку трофей, залишилися враженими технічною та тактичною підготовкою закарпатських футболістів.
«Першими ластівками» стали Георгій Лавер і Іван Фабіян, а слідом за ними перейшли в «Динамо» (Київ) Василь Гажо, Василь Годничак, Золтан Дьєрфі, Михайло Коман, Золтан Сенгетовський, Дезидерій Товт, Ернест Юст і Михайло Михалина. Загалом десяток закарпатських майстрів, яких запросили в київську команду. Занадто гучно буде сказати, що «Динамо» після цього стало вже іншим, але це ж правда. Закарпатські майстри футболу додали команді нових барв у гру, тож у неповторному динамівському стилі є дуже серйозний західноукраїнський акцент.
«Витривалий, працьовитий, Михалина відрізнявся великим діапазоном дій, суворим дотриманням ігрової дисципліни, тактичною грамотністю. Особливо сильним був у відборі м'яча і грі головою», ‒ так характеризували Михайла сучасники. «Коли Михайло Михалина вводив м'яч з ауту, трибуни відразу оживали, а динамівські нападники дружно тягнулися до штрафного майданчика суперників. Вони знали, що Михайло викине м'яч далеко і точно. А висока культура пасу і м'яка техніка поводження з м'ячем, видавали в ньому півзахисника «нової хвилі», яким незабаром став його приймач в середній лінії киян і на посаді капітана Динамо - Юрій Войнов», ‒ писав у спогадах син Михалини – Ласло. А ось характеристика від багаторічного оглядача «Спортивної газети», сучасника Михалини Леоніда Каневського: «Гравець мобільний, хавбек оборонного плану. Тренери доручали йому нейтралізацію найнебезпечніших суперників, з чим Михайло успішно справлявся. Виконував значний обсяг роботи, його можна назвати прообразом дій півзахисників, котрі прийшли йому на зміну».
Фото - ФК "Динамо"