22 грудня 2024 21:51

"Здається, що людям у тилу іноді складніше, ніж військовим". Про шлях айтівця від штурмовика до оператора-аналітика

Олександр Лістунов — Product Manager, контрактор в американській компанії, а тепер військовослужбовець 5-го батальйону оперативного призначення «Хартії» НГУ. Олександр мобілізувався у військо торік і пройшов шлях від штурмовика до оператора-аналітика ISTAR. Завдяки вільній англійській він також тренує з БПЛА іноземців-добровольців, яких у його підрозділі більшість.

В інтерв’ю Олександр розповів про свій досвід в ІТ, типовий день на фронті та взаємодію з побратимами з інших країн.«Перед тим як долучитися до війська, заробляв $7к на місяць». Про роботу в ІТ

Я прийшов у мобільну розробку майже 10 років тому і весь час фрилансив через Upwork. Усе зробив по розуму: ще 2015-го відкрив ФОП, щоб сплачувати податки.

На Upwork знаходив клієнтів, а далі моєю стратегією було заслужити їхню довіру й піти працювати напряму. Підписував з компанією контракт і брався до завдань продуктового менеджера: розробляв технічну документацію, складав ТЗ для розробників і дизайнерів.

На біржі мій рейт перед залученням до війська становив $45 за годину. Ця сума — спосіб відфільтрувати небажані проєкти, за які супермало платять. Тому що часто при низьких рейтах ви отримуєте лайняні завдання, на які йде багато часу, який ніхто не відшкодовує.

Фриланс давав свободу. Коли 2019 року в мене народилася перша дитина, я бачив усі її «вперше», встиг помандрувати. Хоча й не приховуватиму, що живого спілкування з колегами мені бракувало.

Перед тим як 2023-го долучитися до війська, я заробляв $7к на місяць. Це була моя зарплата продуктового менеджера в американській компанії. Я прийшов туди чотири роки тому, коли це був стартап. А тепер це продуктова компанія у Флориді, яка розробляє рішення для брокерів з нерухомості.

Американці ще три місяці виплачували мені повну зарплату після того, як я мобілізувався. Досі пишуть, турбуються і чекають повернення в компанію. Я й опціони їхні маю, тож, сподіваюся, ця історія надовго.

«Я пробув у штурмовому підрозділі пів року»

Сьогодні рівно рік, як я мобілізувався. Відразу скажу, що мене не бусифікували [усміхається]. З деякими цивільними така історія, що їх «плавить» від новин з фронту, від економічних, політичних пертурбацій. Я саме з таких, відчував, що треба щось робити. З початку повномасштабки я волонтерив, закупляв з дружиною дрони й передавав на бригади.

А потім настав момент, коли я збагнув, що маю бути частинкою механізму, який діє напряму. Тож відкрив LobbyX і знайшов «Хартію», яка в той момент шукала операторів ISTAR (Intelligence, Surveillance, Target Acquisition, Reconnaissance). Я пройшов співбесіду, а тоді повний медогляд у приватному медзакладі. А вже потім вирушив у ТЦК на ВЛК.

ISTAR — це аналіз і збір інформації про актуальну тактичну і оперативну ситуацію на полі бою і залучення різних засобів впливу на ворога. Оскільки мені подобається працювати з великим обсягом даних і я фанат автоматизації процесів, це відразу привабило. Але мій шлях до того, щоб справді стати «айстаром», був доволі тернистим.

Після завершення базової військової підготовки нас відпустили на вихідні додому. Та щойно я приїхав до сім’ї, вийшов наказ, за яким я мав повернутися в частину. А тоді вирушити на Донбас. Уже на місці з’ясував, що потрапив у штурмовики.

Думки вирували різні. Я очікував, що нас відішлють у чому є одразу на штурм. Проте так не сталося. Два місяці ми тренувалися перед тим, як виконати свою першу місію в Серебрянському лісі на Донеччині.

Мені пощастило проходити цей досвід з другом, з яким ми разом мобілізовувалися до війська. Стали опорою й інші люди поруч. В армії максимально сприятливі умови заводити собі друзів після 30 [усміхається].

Тоді для мене найскладніше було розуміти, що сім’ї, яку ти звик бачити щодня, поруч не буде. І перебувати у підвішеному стані. Я не почувався військовим і вже не був цивільним. Я не знав більшості речей, які знають ті, хто служив строкову службу чи будує військову кар’єру. Мене підтримувало те, що я не до кінця серйозно сприймав ситуацію чи загрози життю.

Коли ми входили в Серебрянський ліс, я йшов за всіма і робив те, що робили побратими довкола: треба було падати — падав, бігти — біг. Дивився на себе наче збоку. А потім успішно виходив із завдання, довкола було все нормально й просто продовжував робити роботу. Від трьох до п’яти днів ми виконували завдання. А потім поверталися на умовне ППД за 10–15 кілометрів від лінії фронту.

Я пробув штурмовиком пів року. Серед того, що я зрозумів: ніхто ні від чого не застрахований. І як би цинічно це не звучало, треба бути готовим до будь-чого. Наприклад, що вашій бригаді скажуть: «Чуваки, там на Харківщині лізе русня, ви сьогодні ж вночі їдете відбивати її». І все, ви просто їдете. Так було і в нас.

Ще раджу дізнаватися про місце, куди ви прямуєте, трошки більше, ніж я. Донеччину я для себе відкривав уже по факту. А треба було б вивчити карти, спробувати з’ясувати максимально багато про місцевість заздалегідь. Тримати себе у нормальній фізичній формі.

І запевняю, що всі навички, які ви маєте, знадобляться. Особливо якщо ваш командир розгледить у вас людину. Армія подекуди мені дуже схожа на стартап, де все потрібно на вчора, ресурсів немає, людей немає, а робота має виконуватися.

У травні 2024-го мій командир дізнався від побратимів, що я вмію літати на дроні. Ще з часів волонтерки я навчився тестувати БПЛА перед відправкою хлопцям на фронт і мав цивільний наліт. Ця інформація дійшла до командира, і так я став БПЛА-шником.

Чому я сам не доносив це? По-перше, є наказ і конкретна задача, яку треба виконати. А по-друге, мені було зовсім не до розмов [усміхається].

Перший місяць на війні був психологічно дуже важкий. Ти розумієш, що перебуваєш за 5–8 кілометрів від лінії боєзіткнення. І якоїсь ночі поруч через озеро прилітає ракета і знищує будинок з певною кількістю військовослужбовців. Важкі думки заважають тверезо мислити і оцінювати, як би було краще діяти в тій чи іншій ситуації.

«У нашому підрозділі більше іноземців, ніж українців»

Отож коли командир дізнався, що я літаю, сказав: «У тебе є тиждень потренуватися, на наступну місію будеш супроводжувати штурмову групу і вести аеророзвідку». Так я і вчинив.

У нашому підрозділі більше іноземців, ніж українців. Одного разу я почув, що треба було пояснити хлопцям якусь річ англійською, а в нас були тільки іспаномовні перекладачі. Я вклинився за своєю улюбленою звичкою в розмову, і це зіграло свою роль. Так я став займатися ще паралельним перекладом. Узагалі з розкриттям ваших скілів ви не позбуваєтеся своїх обов’язків, визначених командиром, а просто додаєте нових.

Я супроводжував як оператор БПЛА штурмову групу три місяці, а з вересня 2024 року допомагаю з підготовкою іноземців-дронарів. Моє завдання: організувати навчання, пересвідчитися, що всі дрони та деталі до них робочі і в достатній кількості. Навчити правильно обирати захищені позиції, щоб ускладнити їх виявлення ворогом. Оскільки розрахунки БПЛА є пріоритетною ціллю.Серія з тренувань іноземних розрахунків БПЛА на Харківщині

Добровольці-іноземці у нашому підрозділі переважно зі Сполучених Штатів, Великої Британії. З іспаномовних країн це Колумбія, Венесуела, Аргентина. Деякі хлопці приїжджають заробити грошей. І це окей, у нас забезпечення з ними однакове.

Дехто тут заради гострих відчуттів. Інші — щоб підтримати нас саме в боротьбі. Зокрема, один із побратимів-бразильців сказав так: «Коли я дізнався про війну, подивився на мапу. І побачив, наскільки порівняно маленька Україна й наскільки велика росія. І в мене виникло просто непереборне бажання приїхати вам допомогти».

Всі іноземці-добровольці підписують контракт на три роки, але можуть розірвати його і повернутися додому. Якщо вони більше не хочуть перебувати на лінії бойового зіткнення, можуть виконувати роботу на ППД, а потім звільнитися. Це, мабуть, єдине, що відрізняє їх від українських військових.Зустріч з хлопцями після виходу з місії

У кожного, звісно, свій досвід і мотивація. Та більшість хлопців залишається битися далі, дехто хоче отримати українське громадянство, тому що їм тут подобається. На базі ми організували курси української, іноземці їх відвідують. Ми, своєю чергою, опановуємо трошки іспанську, бо ж треба якось спілкуватися.

Розпорядок дня і типові завдання

Я прокидаюся о 6:00–6:30. Тоді снідаю. У нас є своя кухня та кухар, але їмо ми всі в різний час і хвилин 10–15 :) Іноземці готують собі окремо. Наприклад, хлопцям з Колумбії достатньо мати рис і курку у великій кількості.

Із самого ранку нарада штабу, на якій визначаються завдання на день. Далі починається рутина. Я працюю в штабі під землею. Тут мій рай з мільйоном екранів, за якими я маю постійно спостерігати. У мої обов’язки входить споглядання за розвідкою дронами, визначення місцеперебування або руху ворога. Реагування на нього вогневими засобами.

Ще попереджаю побратимів, якщо помічаю російські крила-розвідники. Їх тут достатньо багато. У нас немає засобів, щоб самостійно розібратися з дроном. А тому треба заховатися з відкритої місцевості й не відсвічувати.

Тобто моніторингом я займаюся весь день. Попри це ще є документообіг, який потрібно вести на щоденній основі: підрахунок особового складу, написання рапортів.

Потім обід. Для нього немає визначеного часу. Треба швиденько поїсти і повертатися до завдань. З типових страв: борщ, картопля, різноманітні салати. «Шуба» в холодильнику стоїть періодично, кожен може до неї дотягнутися. Смажена курка, риба, тушковані овочі. Усім підрозділам видають абсолютно однакові продукти, і далі все залежить від таланту кухаря. Наш справляється на п’ять з п’яти.Оператори БПЛА тренуються щодня у будні, а потім у них бойові. Вчаться робити скиди, стежити за штурмовими групами. Працювати в умовах, коли над вами висять дрони, а на полі бою ти не розумієш, це свої чи ворожі.

Тож у мою рутину входить перевірити, чи всі БПЛА готові до погодних умов. Чи працює все супутнє обладнання. Чи хлопці відповідно до погодних умов вдягнені (з огляду на прогноз на 1-3 дні). Йду за чеклістом, залежно від того, чи це навчальна або ж бойова задача.

Відбій у нас о 22:00, але я спати не йду, оскільки о цій порі телефоную сім’ї. Впродовж дня на це часу немає. Лягаю між 00:00–01:00. Хочеться послухати музику, подивитися улюблену підписку на YouTube. Наприклад, обожнюю канал Kurzgesagt, який у дуже простій формі пояснює складні речі. Про ядерні вибухи, подорожі у просторі і часі, про квантові теорії і все в цьому дусі.

Якщо нічне чергування, можу почитати книжку. Але остання, яку я дочитав, була «Брама Європи» Сергія Плохія ще на Донеччині.

Якщо є дозвіл, їжджу в місто. Це допомагає перемкнутися і повертає до чогось давно забутого. Прогулятися в парку може бути найкращою розвагою. Звичайне людське спілкування не про війну теж непогано розвантажує.

«Варто перестати копати собі помиральні ями»

Мені здається, що людям у тилу іноді складніше, ніж військовим. Думаю, варто перестати копати собі помиральні ями і проживати досвід, якого не було. Оскільки ми, хлопці, які на передовій, тримаємось, і вам би було непогано іще потриматися.

А якщо дуже нагрібає, долучайтеся до допомоги підрозділам або ж у військо. Волонтерська допомога надцінна. На щастя, є друзі, знайомі та просто небайдужі, які підтримують.

Я мобілізувався і не планую підписувати контракт. Тому що не зацікавлений у подальшій службі у війську. Якщо раптом війна закінчиться завтра (ну а раптом!), хочеться повернутися до сім’ї та улюбленої роботи.