Ігор БЄЛАНОВ: "Складається враження, що на підсумки визначення володаря "Золотого м'яча" впливають арабські шейхи або букмекерські контори"

Напередодні у Парижі відбулася чергова церемонія вручення нагород кращим футболістам світу, яка проводилась популярним виданням Francе Football.

Як вже повідомлялось, володарем Золотого м’яча 2024 року став півзахисник англійського «Манчестер Сіті» та збірної Іспанії Родрі, який виграв суперництво у нападника іспанського «Реала» (Мадрид) та збірної Бразилії Вінісіуса Жуніора.

Думками щодо результатів нинішнього референдуму із Sport.ua поділився володар Золотого м’яча 1986 року Ігор Бєланов.

– Пригадується, був період, коли впродовж шістнадцяти років панувала гегемонія двох футболістів – Кріштіану Роналду та Ліонель Мессі, яких лише двічі «розбавили» Лука Модрич та Карім Бензема, – говорить він. – Згоден, що у більшості випадків знамениті португалець та аргентинець здобували визнання цілком заслужено. Проте, на мою думку, невиправдано залишались без Золотого м’яча ті, хто у певні роки заслуговував його більше, ніж названі зірки. Це такі гравці, як іспанці Андрес Іньєста та поляк Роберт Левандовський. У цьому році чимало було розмов про ймовірність завоювання почесного призу бразильцем Вінісіусом Жуніором, однак зовсім несподівано він дістався не йому, а іспанцю Родрі. Чесно кажучи, як і більшість людей із світу футболу, був у шоці.

– Ви не один, хто відреагував на визначення володаря почесного призу 2024 року подібним чином.

– Як таке може бути? Починаючи з вересня, всі говорили про Вінісіуса, як головного кандидата на Золотий м’яч, а тут раптом все змінилось на користь іншого футболіста мало не за добу до церемонії оголошення результатів France Football. Пригадується, мені повідомили про перемогу в опитуванні цього видання ще за місяць до нагородження, а що тепер? Чим всі ці зміни пояснити? Втім, якщо пригадати ситуації з Іньєстою та Левандовським, то я вже нічому не дивуюсь.

Складається враження, що на підсумки визначення володаря Золотого м’яча впливають арабські шейхи або ж букмекерські контори. Поставили, скажімо, всі на Вінісіуса – а тут вам зовсім інший лауреат. Однак що стосується бразильця, то йому лише 24 роки – і він має всі підстави для того, аби у недалекому майбутньому все ж завоювати звання кращого футболіста року. Йому потрібно лише набратися терпіння.

– Що, на вашу думку, наклало негативний відбиток на визначення лауреата?

– Як не прикро, але останнім часом футболом правлять гроші. Великі гроші. З цієї причини гра мільйонів змінюється. На превеликий жаль, не у кращий бік. А між тим футбол потребує уваги і максимального ставлення у багатьох його складових. Зокрема, клуби повинні дбати про виховання власного резерву, як яскраво продемонструвала це «Барселона» у недавньому Ель Класіко з тим же «Реалом». У складі каталонської команди грала молодь, яка буквально «роздягла» мадридців на їхньому стадіоні 4:0. Я дивився цю гру з величезним задоволенням, це був справжній кайф. Гра «Барселони» нагадала мені золоті часи київського «Динамо» другої половини 80-х, коли мені пощастило грати у славетній команді Валерія Лобановського. Ми не раз ставали чемпіонами, вигравали Кубок СРСР, а у 1986-му ще й здобули Кубок кубків. Це ж саме можу сказати і про ще два золотих періоди «Динамо», яке тренував Лобановський – виграш Кубка кубків та Суперкубка у 1975-му та вихід у півфінал Ліги чемпіонів у 1999-му, коли команді не вистачило дещиці для виходу у фінал турніру. Згадуючи ті роки, перед очима відразу ж постає заповнений вщерть 100-тисячний київський стадіон. Вболівальники їхали на футбол не тільки з різних куточків України, а й з інших республік колишнього СРСР, а потім й країн СНД. Справжнього цінителя гри не обдуриш – люди їхали подивитись на справжній футбол, адже кожен знав, що будь-хто із складу «Динамо» викладатиметься у матчі на всі сто відсотків. Для нас, динамівців, було справою честі грати для наших вболівальників, поважати їх. Як і справою честі було дати бій навіть найсильнішому супернику. Ми були справжнім колективом, у якому кожен гравець бився за результат. Саме тому і вдалося досягати успіхів, завойовувати визнання.

– Як відомо, делегація мадридського «Реала» вирішила бойкотувати церемонію у Парижі на знак протесту, що перемога дісталась не Вінісіусу. Що думаєте з цього приводу?

– Для мене позиція іспанського клубу цілком зрозуміла. У «Реалі», який має у своєму складі велику кількість футбольних зірок, шестеро з яких увійшли до провідної групи номінантів на Золотий м’яч. Це багато про що говорить. Мабуть, Королівський клуб на чолі з президентом Флорентіно Пересом розцінив це як фарс, тому і не захотів брати у ньому участь.

– Зазвичай у церемонії нагородження беруть участь володарі Золотого м’яча минулих років. Вас на нинішній захід запрошували?

– Я ще раніше висловив свою позицію щодо цього. Як на мене, у подібних церемоніях повинен брати участь мій одноклубник по київському «Динамо» і збірній СРСР Олег Блохін, який був володарем Золотого м’яча набагато раніше за мене – у 1975-му. Україну у футбольному світі повинні поважати. Навіть той факт, що наша країна має трьох володарів Золотого м’яча, багато про що говорить. І це треба враховувати. Говорячи про нинішній український футбол, не можу не відзначити той факт, що серед номінантів був наш Артем Довбик. Сподіваюсь, незважаючи на важкий для України період війни, гра мільйонів житиме своїм життям і розвиватиметься.