Микола ПАВЛОВ:

Колишній тренер Ворскли та збірної України Микола Павлов ексклюзивно для сайту «УФ» поділився очікуванні від матчу синьо-жовтої дружини проти Албанії у першому турі Ліги націй.

«Повністю мої навантаження витримував тільки Даллку. Він і Кулаков були лідерами за всіма тестами»

– Миколо Петровичу, розкажіть про ваше знайомство з албанцями Ворскли?

– Цуррі, Янузі та Даллку прийшли до Ворскли ще до мене і дісталися мені у спадок. Я дуже цьому радий і жодного разу не пошкодував. Я був повністю задоволений їхнім ставленням до роботи, з них можна брати приклад. До того ж вони хороші люди. Від роботи з албанцями в мене залишилися лише найкращі спогади.

– Ви не пробували когось ще підписати з Албанії?

– Якось на зборах агент привозив одного албанця на перегляд, але мені він не підійшов. Я не брав іноземців, які не говорили нашою мовою, і ніколи не працював із перекладачем.

– Цуррі, Янузі та Даллку знали нашу мову?

– Коли я прийшов, то всі вони спокійно спілкувалися нашою мовою. Вони вже були два роки в Україні і за цей час підтягнулися, що, звісно, говорить про професіоналізм.

– Албанці – дисципліновані хлопці?

– Розповім один випадок. Даллку і Цуррі за тур або два до кінця чемпіонату отримували четверту жовту картку і останні матчі пропускали, їдучи раніше у відпустку. Але мене не проведеш, я відразу це поборов. Я ввів штрафи за необов'язкові жовті картки – 500 доларів. І після штрафів Даллку і Цуррі перестали отримувати картки не по ділу.

– Алкоголь албанці вживали?

– Ні, ви що! Вони були дуже віруючими людьми, не курили й не пили.

– Які люди – албанці, якщо порівнювати з українцями?

– Вони дуже миролюбні й добрі. Даллку та Янузі досі мене та Івана Дмитровича Балана вітають із новим роком і днем народження.

– А Цуррі?

– Він трошки не такий. Дебатик же раніше пішов із Ворскли, а Даллку і Янузі були зі мною в Полтаві до кінця.

– Охарактеризуйте албанців як футболістів.

– Вони дуже міцні фізично. Це пов'язано з тим, що вони взагалі не вживають алкоголь.

– Як албанці сприймали ваші навантаження, не скаржилися?

– Повністю мої навантаження витримував тільки Даллку. Він і Кулаков були лідерами за всіма тестами. Янузі теж витримував, але не так стабільно, як Даллку. Арменд був професіонал із великої літери.

Навантаження були великі. Деякі футболісти навіть боялися до нас переходити через це. Але якщо футболіст боїться труднощів, то йому в будь-якій команді буде важко.

«Главина в особистій розмові проявив себе зверхньо: «Куди ви подінетесь? За мене клуб заплатив великі гроші, тому я буду грати»

– Особисті бесіди часто проводили з легіонерами?

– У той час, окрім албанців, у нас грали македонець Деспотовскі, серб Маркоскі та хорват Джурічіч. У цих країн були непрості політичні взаємини і на цьому ґрунті іноді виникали розбіжності в команді. Я викликав балканців до себе окремо, вони висловлювали свою позицію, і я намагався їх об'єднувати. У підсумку всіх помирив. У нас у команді не могло бути чвар і угруповань.

Якщо я бачив, що футболіст поводиться неналежним чином, то моментально розлучався з ним, особливо, якщо це були легіонери. Іноземці насамперед повинні показувати приклад доброго ставлення до людей, нашої історії та культури.

– Це кого ви маєте на увазі?

– Був у нас такий футболіст – Денис Главина. Своєрідний хлопець! Ворскла його купила в Динамо за мільйон доларів. Главина дружив із Деспотовскі, і одного разу на розборі гри я сильно «чихвостив» Філіпа і тут дивлюся – Главина сидить і посміхається. До цього теж були різні некрасиві моменти з його сторони. Я його викликав потім до себе на бесіду.

Але Главина в особистій розмові проявив себе зверхньо: «Куди ви подінетесь? За мене клуб заплатив великі гроші, тому я буду грати». Я йому кажу: «При мені тебе тут уже не буде! Подальшу твою долю ми вирішимо пізніше». Потім я поговорив із керівництвом Ворскли: «Якби я знав, що таке може бути, то попередив би вас. Якщо легіонер поводиться неналежним чином, то ноги в моїй команді не буде!».

У Главини дружина – українка. Її батько був у Дніпрі керівником одного банку або якоїсь фінансової структури і в нього були взаємини з людьми з кримінального світу. Коли Главину прибирали з Ворскли, то він сказав: «Нікуди ви не дінетесь. Я поговорю з керівниками клубу і його повернуть». Але нічого не вийшло! У мене теж є впливові друзі дитинства. Вони швиденько розібралися (сміється, – прим. А.П.).

Главина більше в жодній команді так себе і не проявив, лише зрідка виходячи на заміни, що зайвий раз підтверджує, що я мав рацію.

«Іноді на тренування Цуррі приходив заспаний. Усі знали, що він був любителем дівчат»

– Повертаючись до нашої теми, албанці дружили між собою чи з українцями теж?

– Вони з усіма дружили, тільки Цуррі був трошки осторонь. Даллку – одружений, Янузі був ще хлопчиськом, а Цуррі залишався холостяком, тому тримався трохи відсторонено. Всі знають, що найкрасивіші дівчата живуть у Полтаві, тому Дебатик трішки ходив наліво (сміється, – прим. А.П.). Іноді на тренування Цуррі приходив заспаний. Усі знали, що він був любителем дівчат.

Я йому казав: «Дебатик, повір, зараз тобі з дівчатками добре, але коли ти закінчиш із футболом після 30 років, із дівчатками стане ще краще. Потерпи трохи, зароби грошей і тобі все повернеться». Але від фізіології нікуди не втечеш (сміється, – прим. А.П.). Тому за такі моменти я ніколи не штрафував.

– Хто був лідером серед ваших албанців?

– Звісно, Даллку. Коли в команді не було результату, я викликав до себе капітана Долганського, і ми разом знаходили причину. Сергій знав, що відбувається в колективі, і міг, не розповідаючи конкретно про гравців, донести мені та керівництву якісь висновки і що потрібно зробити. Ми до нього прислухалися. Недарма

йому зараз довірили керувати Ворсклою.

Віце-капітаном у мене був Даллку. Він відповідав за легіонерів. Арменда всі цінували і поважали за його людські якості. Капітана і віце-капітана обирала команда перед початком сезону.

– Назвіть найбільш пам'ятну гру албанців у Ворсклі?

– Одразу згадується матч у Львові з Карпатами в останньому турі УПЛ, де ми вибороли місце в єврокубках. Карпати влаштовувала і нічия, а нам була потрібна тільки перемога. Янузі на останніх хвилинах, як куля, пролетів повз захисників і забив вирішальний гол.

Також пам'ятаю мою першу гру у Ворсклі. Ми зустрічалися з Металістом на виїзді, програємо і Даллку вилучають у першому таймі в суперечливій ситуації. Уявіть себе на місці Даллку! У команду прийшов новий головний тренер, про якого ходять чутки, що він дуже жорсткий, перший матч за його керівництва, і тут – вилучення!

Але я йому нічого не сказав, адже суддя-негідник, забув його прізвище, вилучив Арменда несправедливо. Даллку мені потім віддячив своїми блискучими виступами. У Харкові в той час було непросто грати навіть Динамо і Шахтарю, що вже про тодішнього аутсайдера Ворсклу говорити.

«Сподіваюся, що в грі з Албанією не станеться повтору з Румунією. Наша команда вже отримала безцінний досвід»

– Давайте тепер про справи сьогоднішні. Україна зустрінеться з Албанією в першому турі Ліги націй. Чого чекаєте від цього матчу?

– Великі очікування були від Євро-2024, але одна гра [проти Румунії] все перекреслила. У наступних іграх ми виглядали гідно, але осад все одно залишився. Зараз минув час і хлопці вже повинні були заспокоїться. Сподіваюся, що в грі з Албанією не станеться повтору з Румунією. Наша команда вже отримала безцінний досвід. Усі наші суперники в Лізі націй рівні, з ними можна грати і досягати результату.

– Як думаєте, яка збірна Албанії сильніша: сьогоднішня чи часів Даллку, Цуррі, Янузі?

– Мені здається, те покоління албанців було сильнішим. І не тільки тому, що ворсклян викликали. Там же на той час грали нападник Брешії, Болоньї та Лаціо Таре, форвард Верони та К'єво Богдані, починав Цана – майбутній півзахисник ПСЖ, Марселя та Лаціо, той же Лала багато років грав за Ганновер.

Але за тією командою я стежив, адже там грали мої підопічні. За нинішньою Албанією я так спеціально не стежу, хоча, звичайно, на Євро-2024 їх бачив і певну думку склав.

– Довбик отримав травму і не зіграє проти Албанії та Чехії.

– Яремчук і Ванат теж гідні зіграти, якщо тренер довірить їм місце в складі, але Довбика, звісно, буде не вистачати. У Ромі Артем поки проходить адаптацію. За нього сплачено велику суму, всі чекають від нього голів, тому Довбик перебуває під великим пресом. Плюс ще це пошкодження. Видно, що він добрий, порядний хлопець і сильно переживає, що поки в нього не все виходить у Ромі.

– Чи справедливо отримує критику Мудрик за його виступи в Челсі?

– У мене було багато молодих хлопців. Якщо вони відчувають довіру і навколо хороше оточення, то вони подолають усі труднощі. Згадайте, як Мудрик грав за Шахтар і збірну. У той час кожен клуб світу був готовий заплатити за нього великі гроші.

Що стосується його сьогоднішніх виступів, то тут треба перебувати в Челсі, щоб дізнатися причину. Нестабільність – це риса всіх молодих гравців. А додатковий шум у пресі щодо великих заробітків тощо викликає негатив насамперед у самого Мудрика. Напевно, Михайло більше часу витрачає на переживання замість того, щоб удосконалювати свій психологічний стан. Тут питання в психології.

– Від чиєї гри у збірній України ви зараз кайфуєте?

– Коли я закінчив тренерську кар'єру, то вже не дивлюся на футболістів так, щоб когось виділяти. Футбол – це колективна гра, і всі футболісти рівною мірою беруть участь у процесі. Більше я стежу за тими футболістами, які грали у мене або були суперниками моїх команд.

Я дуже переживаю за Колю Шапаренка, особливо, коли в нього був період травм. Часто спілкуюся з його батьком. Свого часу я після такої травми закінчив грати у футбол. Після такого ушкодження дуже важко відновитися і повернутися на колишній рівень. У Колі, слава Богу, все йде добре.

– Як думаєте, Шапаренку пора вже в Європу?

– Це має вирішувати Коля і керівники Динамо. Знаючи дуже близько братів Суркісів, я можу сказати, що вони зроблять так, як буде краще для Шапаренка і для клубу. Хороший приклад – трансфер Шевченка в Мілан.

– Якщо вже ви згадали Шевченка, то Довбик уперше з його часів номінований серед українців на «Золотий м'яч», а Лунін – на «Трофей Яшина».

– Це велике досягнення для українського футболу. Хоч Довбик і Лунін не виграють, але те, що вони увійшли до числа найкращих гравців світу – це дорогого коштує.

Дуже велика роль у їхньому успіху належить і дитячим тренерам, які з ними працювали і дали їм путівку в життя. Я вважаю, що дитячі тренери теж повинні отримати по заслугах за виховання футболістів збірної України, які захищають честь нашої країни в цей важкий час.