Ігри розуму. Всі тренери ЄВРО-2024

Для когось із 24 наставників, які представляють свої команди на ЄВРО, нинішній успіх – лише один із проміжних етапів кар'єри, для когось – її вершина. У будь-якому разі під час проведення чемпіонату континенту ця обойма професіоналів залишатиметься певним колом обраних, тренерським елітним загоном. І саме до їхньої роботи в червні-липні 2024-го буде прикута увага всього прогресивного футбольного світу.

На ЄВРО свої команди представлятимуть фахівці із 17 країн. В тому числі – п'ять італійців, два німці, два французи, два іспанці. Наймолодшому – лише 36, і він керуватиме діями господарів, найстаршому скоро виповниться 66, і він очолює австрійців. Розкажемо про всіх.

Статистичні дані наведені за станом на 2 червня 2024 року.

Народився 23 липня 1987 року (36 років).

Призначений 22 вересня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: не брав участі.

Загалом на чолі збірної Німеччини: 6 матчів (+3=1–2), 56% очок.

Виступав на позиції центрального захисника, подавав певні надії, але через травму коліна завершив кар’єру гравця у 19 років. З 2010 по 2016 рік успішно готував юнацькі та молодіжні колективи «Гоффенгайма», а у лютому 2016-го, у якихось 28, очолив першу команду. Спочатку врятував її від вильоту, а вже наступного сезону вивів на четверте місце і був визнаний найкращим тренером Бундесліги.

У 33 Нагельсманн став наймолодшим фахівцем, який коли-небудь працював у півфіналі Ліги чемпіонів – той прорив досі залишається вершиною для «Лейпцига». Останній у 2019-му заплатив «Гоффенгайму» за Юліана 5 млн євро, а у 2021-му «Баварія» віддала за нього рекордні 25 млн! З мюнхенцями Нагельсманн виграв Бундеслігу, два національні суперкубки, після чого був звільнений посеред сезону-2022/23 – багато хто вважає, незаслужено.

Збірну Німеччини (як свого часу і «Баварію») очолив після відставки Ганса-Дітера Фліка. Перший контракт з НФС був укладений лише до липня 2024-го, але навесні його пролонгували ще на два роки. Першим офіційним іспитом на чолі бундестім для Нагельсманна стане матч-відкриття домашнього ЄВРО-2024 – проти Шотландії.

Народився 29 серпня 1963 року (60 років).

Призначений 20 травня 2019 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі A; 8 матчів (+5=2–1), 71% очок.

Загалом на чолі збірної Шотландії: 53 матчі (+26=10–17), 55% очок.

Досягнення зі збірною Шотландії: ЄВРО-2020 (група, 4-е місце), Ліга націй-2022/23 (вихід до Ліги A).

В ігроцькій кар'єрі Кларка були лише два професійні клуби – «Сент-Міррен» та «Челсі», з яким у 1998-му захисник взяв Кубок Англії, Кубок ліги та Кубок володарів кубків. За збірну Шотландії провів шість матчів.

На початку тренерського шляху Стів допомагав Жозе Моурінью у «Челсі», Джанфранко Дзолі – у «Вест Гемі», Кенні Далглішу – у «Ліверпулі». Небезуспішно очолював «Вест Бромвіч» та «Редінг», а справжнє визнання здобув у шотландському «Кілмарноці», з яким вперше в історії завоював національну «бронзу». Кларка двічі поспіль визнавали тренером року у Шотландії, а під час кваліфікації ЄВРО-2020 покликали до збірної – на заміну Алексу Маклішу.

Британці прорвалися на континентальний форум – перший великий турнір для них з 1998 року, і хоча потім пролетіли повз ЧС-2022, поступившись Україні у відбірних стиках (1:3), позиції Кларка не похитнулися. Свій рівень він підтвердив спочатку у Лізі націй-2022/23, а потім у кваліфікації ЄВРО-2024, де Шотландія серед іншого обіграла Іспанію (2:0) і виборола путівку до Німеччини за два тури до фінішу групового етапу.

Народився 9 вересня 1964 року (59 років).

Призначений 19 червня 2018 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2025 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі G; 8 матчів (+5=3-0), 75% очок.

Загалом на чолі збірної Угорщини: 61 матч (+31=14–16), 58% очок.

Досягнення зі збірною Угорщини: Ліга націй-2020/21 (вихід до Ліги A), ЄВРО-2020 (група, 4-е місце).

Розпочинав захисником із самих низів, але «доріс» до Серії А, куди пробився з «Брешією» і де пізніше захищав кольори «Сампдорії». З генуезцями 1994-го завоював Кубок Італії. Далі грав у мексиканській «Америці» та франкфуртському «Айнтрахті», завершив кар'єру в Серії С.

У нижчих італійських дивізіонах розпочинав і тренерський шлях, доки не отримав пропозицію від угорського «Гонведа». Із річною перервою пропрацював у Будапешті чотири сезони, вигравши у 2017-му «золото» чемпіонату. «Відлучившись» ненадовго до словацького «ДАК 1904», повернувся до Угорщини, цього разу очоливши національну команду. Із пригодами, завдяки характеру, вона пробилася на ЄВРО-2020, де гідно виглядала в одній кампанії з Португалією, Францією та Німеччиною. У групі Ліги націй-2022/23 примудрилася випередити ту саму Німеччину та Англію.

Відбір ЄВРО-2024 угорці пройшли на одному диханні, а їх безпрограшна серія триває вже 14 матчів. Не дивно, що тамтешні фани пов’язують великі надії з підопічними Россі, якого в країні вже тричі визнавали найкращим спортивним тренером року.

Народився 15 вересня 1974 року (49 років).

Призначений 9 серпня 2021 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі I; 10 матчів (+4=5-1), 57% очок.

Загалом на чолі збірної Швейцарії: 32 матчі (+14=10–8), 54% очок.

Досягнення зі збірною Швейцарії: ЧС-2022 (1/8 фіналу).

Народжений в Базелі, в родині турецьких емігрантів, встиг пограти на позиції центрбека у клубах Швейцарії, Німеччини і Туреччини. На батьківщині здобув п’ять чемпіонських титулів, захищаючи кольори «Грасхоппера» та «Базеля», а у складі «Штутгарта» дістався фіналу Кубку кубків-1997/98. Окрім того, Якін забив 4 голи у 49 матчах за збірну Швейцарії, взявши участь у ЄВРО-2004.

Повісивши бутси на цвях у 31, відразу розпочав тренерську кар’єру. Протягом 15 років змінив 10 швейцарських клубів, а у 2014-му мав сумний досвід відрядження до московського «Спартака».

Очолив збірну Швейцарії в розпалі кваліфікації ЧС-2022. Підопічні Якіна завершили відбір без жодної поразки, і, випередивши Італію, вибороли путівку до Катару. Там команда продовжила свої подвиги, у групі набравши порівну очок з бразильцями, але в плей-офф потрапила під португальський каток (1:6). На шляху до ЄВРО-2024 швейцарцям відверто пощастило з жеребкуванням, і вони свій шанс не змарнували. Втім, у червні грати доведеться з потужнішими суперниками.

Народився 21 червня 1961 року (62 роки).

Призначений 1 січня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі A; 8 матчів (+7=0-1), 88% очок.

Загалом на чолі збірної Іспанії: 12 матчів (+9=1–2), 78% очок.

Досягнення зі збірною Іспанії: Ліга націй-2022/23 (перемога).

Виступав на позиції лівого захисника та півзахисника. Є вихованцем «Атлетика» з Більбао – клубу, з яким і досяг найбільших успіхів як гравець. У 1983-84 роках двічі виборював чемпіонське звання, а ще завоював кубок країни.

Як тренер набивав шишки у регіональних лігах і Сегунді, готував молодіжні колективи «Севільї» та «Атлетика». Невдовзі після звільнення з «Алавеса» прийняв запрошення національної асоціації і більше 10 років працював зі збірними різних вікових категорій. Саме тут де ла Фуенте й продемонстрував свій хист, вигравши ЧЄ-2015 (U19), ЧЄ-2019 (U21), а також виборовши «срібло» з олімпійською командою на Іграх-2020 в Токіо.

Після слабкого виступу Фурії Рохи на ЧС-2022 прийняв естафету у Луїса Енріке. Знаючи багатьох гравців завдяки спільній роботі на юнацькому та молодіжному рівнях, вдихнув у команду нове життя. Зрештою, Іспанія виграла Лігу націй, здобувши перший трофей за 11 років, а за кілька місяців упевнено кваліфікувалася на ЄВРО-2024.

Народився 26 жовтня 1966 року (57 років).

Призначений 7 жовтня 2017 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі D; 8 матчів (+5=1–2), 67% очок.

Загалом на чолі збірної Хорватії: 82 матчі (+46=15–21), 62% очок.

Досягнення зі збірною Хорватії: ЧС-2018 (фінал), ЄВРО-2020 (1/8 фіналу), ЧС-2022 (бронза), Ліга націй-2022/23 (фінал).

Як півзахисник запам'ятався виступами за хорватські «Хайдук» і «Вартекс», в якому і повісив бутси на цвях у 2000 році. Саме у «Вартексі» Далич розпочав тренерську кар'єру. Далі були «Рієка», тиранське «Динамо» та «Славен Белупо», після чого у 2010-му фахівець вирушив підкорювати Азію. З арабським «Аль-Хілялем» взяв національне «срібло» та виграв Кубок наслідного принца.

Після трьох років в еміратському «Аль-Айні» отримав запрошення очолити збірну Хорватії, яка забуксувала у відборі ЧС-2018. Обігравши в Києві українців (2:0), Далич вирішив локальне завдання, аби потім вивести «картатих» у фінал світової першості. Ну а вже на наступних великих турнірах довів, що перший успіх не був випадковим збігом обставин. До речі, минулого року виграти Лігу націй Хорватії завадило лише невдале виконання післяматчевих пенальті.

Народився 7 травня 1959 року (65 років).

Призначений 1 вересня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі C; 6 матчів (+3=2–1), 61% очок.

Загалом на чолі збірної Італії: 8 матчів (+5=2–1), 71% очок.

Спроби Спаллетті заявити про себе як про вправного атакуючого хавбека обмежилися Серією C. Закінчив ігроцьку кар’єру в «Емполі» і саме в цьому клубі без усіляких пауз розпочав тренерську роботу. Слідом за молодіжною командою очолив першу, за два сезони піднявши її в елітний дивізіон.

Загалом працював з вісьма італійськими клубами, а ще без малого п’ять років – з 2009-го по 2014-й – присвятив «Зеніту», з яким, втім, шумів лише на рівні РФ. З «Ромою» з 2006-го по 2008 рік тричі брав «срібло» Серії А, двічі – кубок, одного разу суперкубок, а з «Наполі» у 2023-му нарешті здобув свій перший скудетто.

Залишивши Неаполь «через втому», Спаллетті вже за два місяці пристав на пропозицію національної федерації і посеред відбору ЄВРО-2024 прийняв збірну Італії, з якої пішов Роберто Манчині. З новим тренером Скуадра Адзурра ледь не програла боротьбу за друге місце в групі C Україні, але все ж таки відстояла пряму путівку до Німеччини і тепер влітку захищатиме титул чемпіону континенту.

Народився 12 квітня 1974 року (50 років).

Призначений 2 січня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі E; 8 матчів (+4=3–1), 63% очок.

Загалом на чолі збірної Албанії: 11 матчів (+5=3–3), 45% очок.

Діючи на позиції лівого оборонця, ставав чемпіоном Бразилії з «Корінтіансом», виступав за «Арсенал» з нашим Олегом Лужним, із «Барсою» тричі вигравав Ла Лігу і двічі – Лігу чемпіонів. Провів 6 матчів за збірну Бразилії.

Розпочав тренерську діяльність у 2011-му. Працював у штабах кількох клубів на батьківщині, з 2014-го по 2016-й асистував Роберто Манчині в «Інтері», з 2016-го по 2019-й допомагав Тіто в національній команді Бразилії. Як головний тренер приймав «Ліон» та «Корінтіанс», в обох випадках успіху не досягши.

Призначення Сільвіньо наставником збірної Албанії виглядало несподіваним, але поступившись Польщі (0:1) на старті відбору ЄВРО-2024, команда до закінчення кампанії більше не програвала, випередивши і своїх кривдників, і чехів. Бразилець отримав почесну відзнаку «Золотий орел» від прем’є-міністра країни, а на додаток – албанське громадянство.

Народився 9 вересня 1961 року (62 роки).

Призначений 27 листопада 2018 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2025 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі H; 10 матчів (+7=1–2), 73% очок.

Загалом на чолі збірної Словенії: 102 матчі (+46=24–32), 53% очок.

Досягнення зі збірною Словенії: ЧС-2010 (група, 3-е місце), Ліга націй-2020/21 (вихід до Ліги B).

Кек є вихованцем «Марибора», до якого він повернувся наприкінці активної кар’єри після десяти років виступів у клубах Австрії. Переважно діючи на позиції ліберо, тричі ставав чемпіоном Словенії, провів один матч за національну збірну.

Вже як головний тренер, на початку 2000-х двічі вигравав з «Марибором» місцевий чемпіонат і одного разу – кубок. Пізніше недовго і без особливого успіху працював у аравійському «Аль-Іттіхаді», зате у хорватській «Рієці» провів більше 5 років (2013-18), встановивши кілька рекордів і зробивши з командою золотий дубль у 2017-му.

Збірну Словенії очолив уже вдруге. Під час першої каденції (2007-11) після перемоги в плей-офф над РФ вивів підопічних на чемпіонат світу, проте потім провалив відбір ЄВРО-2012. Повернувшись до збірної у 2018-му, не зміг кваліфікуватися на ЄВРО-2020 та ЧС-2022, однак зберіг за собою посаду і віддячив босам федерації завоюванням для Словенії першої за 24 роки європутівки. Данії в групі команда Кека поступилася лише за додатковими показниками, проте в Німеччині матиме змогу реваншуватися.

Народився 9 квітня 1972 року (52 роки).

Призначений 1 серпня 2020 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі H; 10 матчів (+7=1–2), 73% очок.

Загалом на чолі збірної Данії: 48 матчів (+30=5–13), 66% очок.

Досягнення зі збірною Данії: ЄВРО-2020 (півфінал), ЧС-2022 (група, 4-е місце).

Як захисник зірок із неба не хапав і повісив бутси на цвях у 26 років. Близько десяти сезонів обіймав різні посади у «Люнгбю». З 2008 до 2019 рік працював спочатку асистентом, а потім і головним у «Норшеланні» – з перервою на сезон-2014/15, який провів у німецькому «Майнці». У 2012-му привів свій клуб до першого і поки останнього чемпіонства.

Передбачалося, що Юльманн змінить Оге Харейде у збірній після ЄВРО-2020, але вимушене перенесення турніру через пандемію призвело до того, що саме Касперу випало готувати команду до фінальної стадії. Данський футбольний союз не став переглядати укладені раніше контракти, і Харейде залишив збірну після безпрограшної серії з 34 матчів.

Утім, Юльманн довів, що вартий цієї роботи. Він швидко знайшов спільну мову з командою, яка заграла в яскравий атакуючий футбол. На ЄВРО-2020 вона прорвалася до топ-квартету, де лише в серії пенальті поступилася англійцям. Червоно-білі тримають марку і в елітній компанії Ліги націй, на ЧС-2022, як і на ЄВРО-2024, кваліфікувалися з першого місця.

Народився 3 березня 1965 року (59 років).

Призначений 3 березня 2021 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі G; 8 матчів (+4=2–2), 58% очок.

Загалом на чолі збірної Сербії: 37 матчів (+21=7–9), 63% очок.

Досягнення зі збірною Сербії: Ліга націй-2022/23 (вихід до Ліги A), ЧС-2022 (група, 4-е місце).

Легенда югославського і сербського футболу. Розкрився у «Црвені Звезді» як атакуючий хавбек, двічі визнавався футболістом року в Югославії, становився чемпіоном. Перейшов до зіркового «Марселя», але через травми по-справжньому заграти там не зміг. Останні сім років кар’єри виблискував у японській J-лізі, граючи у «Нагоя Грампус» під орудою спочатку Гарі Лінекера, а потім і Арсена Венгера. За збірні Югославії, а також Сербії і Чорногорії провів 84 матчі, забив 15 м’ячів. Завоював «бронзу» на Олімпіаді-1984, брав участь у ЄВРО-1984, діставався чвертьфіналу ЧС-1990, 1/8 фіналу – на ЧС-1998 і ЄВРО-2000.

Повісивши бутси на цвях у 2002-му, протягом трьох років очолював національну асоціацію, ще два роки обіймав посаду президента «Црвени Звезди». Шість років тренерської кар’єри віддав «Нагоя Грампус», з якою у 2010-м взяв «золото» J-ліги, ще майже п’ять – китайському «Гуанчжоу». Прийнявши збірну, досяг успіху в усіх кампаніях, в яких брав участь – прорвався на чемпіонат світу, підвищився у класі в Лізі націй і кваліфікувався на ЄВРО, де збірна Сербії зіграє вперше.

Народився 3 вересня 1970 року (53 роки).

Призначений 28 вересня 2016 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі C; 8 матчів (+6=2–0), 83% очок.

Загалом на чолі збірної Англії: 93 матчі (+59=18–16), 70% очок.

Досягнення зі збірною Англії: ЧC-2018 (півфінал), Ліга націй-2018/19 (бронза), ЄВРО-2020 (фінал), ЧС-2022 (чвертьфінал).

Грав за «Крістал Пелас», «Астон Віллу» та «Міддлсбро». Двічі брав Кубок англійської ліги, а з останнім клубом у 2006 році дістався фіналу Кубку УЄФА. Довгий час був основним центрбеком збірної Англії, з якою виступав у півфіналі ЄВРО-1996, брав участь у ЧС-1998 та ЄВРО-2000, потрапив до заявки на ЧС-2002. Загалом провів у складі «левів» 52 матчі, відзначився 2 м’ячами.

Розпочав тренерську кар'єру в «Міддлсбро», а потім, після чотирирічної перерви, прийняв англійську «молодіжку», вивівши її на ЧЄ-2015 (U21). Із приставкою «в.о.» очолив національну команду після відставки Сема Еллардайса і незабаром був затверджений на цій посаді. На ЧС-2018 англійці під керівництвом Саутгейта вперше за 28 років дісталися півфіналу, а за рік опинилися на п'єдесталі Ліги націй.

Навіть виліт із топ-дивізіону Ліги націй у 2023-му не в змозі затьмарити успішні виступи підопічних Саутгейта на великих турнірах. Ще у 2019-му тренер отримав із рук принца Чарльза Орден Британської імперії за заслуги перед футболом, а у 2022-му встановив національний рекорд за кількістю перемог на чемпіонатах світу та Європи (тепер таких вже 11), випередивши легендарного Альфа Ремзі.

Народився 21 березня 1963 року (61 рік).

Призначений 1 січня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі B; 8 матчів (+6=0–2), 75% очок.

Загалом на чолі збірної Нідерландів: 32 матчі (+18=5–9), 61% очок.

Досягнення зі збірною Нідерландів: Ліга націй-2018/19 (фінал), ЄВРО-2020 (вихід до фінального турніру).

За плечима захисника залишилася феноменальна ігроцька кар’єра. Починав у «Гронінгені», надалі чотири рази вигравав «золото» Нідерландів, виступаючи за «Аякс» і ПСВ, з яким у 1988-му взяв ще й Кубок чемпіонів. Вдруге цей топовий трофей завоював у 1992-му в «Барселоні», забивши вирішальний м’яч у фіналі. У складі каталонців провів шість видатних сезонів, чотири рази перемігши у Примері (1991-94), підкріпивши це Кубком Іспанії та суперкубком УЄФА. Догравав у «Фейєноорді». За збірну Нідерландів провів 78 матчів, забив 14 м’ячів, здобувши «золото» ЄВРО-1988, діставшись 1/8 фіналу ЧС-1990, півфіналу ЄВРО-1992 та чвертьфіналу ЧС-1994.

Перш ніж розпочати самостійний тренерський шлях у «Вітессі», асистував Гусу Хіддінку в збірній на ЧС-1998 та Луї ван Галу в «Барселоні». Працював з клубами батьківщини, Португалії, Іспанії, Англії. Вигравав чемпіонати країни з «Аяксом» (2002, 2004) і ПСВ (2007), національний кубок з «Валенсією» (2008) та «Барселоною» (2021), національний суперкубок (2005) – з «Бенфікою».

Вперше очоливши збірну в 2018-му, показав гарний результат в Лізі націй, пробився на ЄВРО-2020, проте не дочекався старту турніру – подав у відставку, спокусившись на запрошення рідної «Барси». На «Камп Ноу» протримався трохи більше року і згодом отримав другий шанс у національній команді.

Народився 15 жовтня 1968 року (55 років).

Призначений 8 липня 2012 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі B; 8 матчів (+7=1-0), 92%

Загалом на чолі збірної Франції: 151 матч (+98=27–26), 71% очок.

Досягнення зі збірною Франції: ЧС-2014 (1/4 фіналу), ЄВРО-2016 (фінал), ЧС-2018 (перемога), ЄВРО-2020 (1/8 фіналу), Ліга націй-2020/21 (перемога), ЧС-2022 (фінал).

За сумарною кількістю та історичною вагою титулів, завойованих Дешамом, не зрівняється жоден із колег, які вирушають на ЄВРО-2024. Досить сказати, що провівши 103 матчі за національну збірну як її капітан та основний опорник, вихованець академії «Нанта» вигравав ЧС-1998 та ЄВРО-2000, піднімав над головою Кубок чемпіонів у складі «Марселя» (1993), а потім і «Ювентуса» (1996). Двічі вигравав чемпіонат Франції, тричі – Італії, брав Кубок Англії із «Челсі». Спокійно закінчував у «Валенсії», готуючись до сходжень у новому амплуа.

Ставши тренером, продовжив торувати шлях нагору. Разом зі скромним «Монако» розірвав Лігу чемпіонів-2003/04, лише у фіналі поступившись «Порту» Жозе Моурінью. Надалі досягав успіхів зі своїми колишніми клубами – у 2007-му вивів у Серію А «Юве», а в 2010-му повернув на вершину «Марсель», який перед цим не знав смаку чемпіонства 18 років.

Після ЄВРО-2012 очолив збірну, прийнявши естафету у старого приятеля Лорана Блана і, цілком імовірно, був би звільнений вже через півтора року, якби у відбірному плей-офф ЧС-2014 не пройшов Україну. Хтозна, чи освітило б тоді «триколірних» «срібло» ЄВРО-2016 та ЧС-2022, чи осяяло б їх «золото» ЧС-2018?

Народився 24 вересня 1972 року (51 рік).

Призначений 20 вересня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2025 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 3-є місце в групі G, плей-офф Ліги націй; 5 матчів (+3=2-0), 73%

Загалом на чолі збірної Польщі: 6 матчів (+4=2–0), 78% очок.

Вперше на дорослому рівні зіграв за «Рух» із Хожува. Провів чотири сезони у Німеччині, де, виступаючи у «Байєрі Юрдінгені», засвітився у Бундеслізі. Повернувшись на батьківщину, тривалий час захищав кольори «Гурніка» із Забже, а завершив кар’єру у 2005-му у «Відзеві», зазнавши важкої травми.

Майже відразу став на тренерську стежку. За півтора десятка років пропрацював з цілою низкою клубів. По два рази вигравав кубок і суперкубок – з «Ягеллонією» (2010) і «Краковією» (2020).

У липні 2022-го очолив «молодіжку», але згодом залишив її, замінивши в національній команді звільненого Фернандо Сантуша. «Кадра», яка на той момент посідала передостанню позицію у відбірній групі ЄВРО-2024, у підсумку отримала шанс здобути путівку завдяки плей-офф Ліги націй. Цим шансом тренер і скористався – у вирішальному матчі його підопічні перестріляли по пенальті Вельс. Пробеж відомий своїми авторитарними методами роботи та використанням під час прес-конференцій лексики «на грані фолу».

Народився 29 червня 1958 року (65 років).

Призначений 1 червня 2022 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2025 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі F; 8 матчів (+6=1-1), 79% очок.

Загалом на чолі збірної Австрії: 20 матчів (+12=3–5), 65% очок.

Здебільшого виступав на аматорському і регіональному рівнях, провівши у другій Бундеслізі лише кілька матчів. Уже в 25 почав тренувати. Рангніка нерідко називають послідовником Валерія Лобановського – той ще у 80-х неодноразово привозив «Динамо» на збори у Німеччину, і Ральф завжди уважно слідкував за роботою українця.

Рангнік виводив до другої Бундесліги «Ульм», діставався 1/8 фіналу Кубку УЄФА зі «Штутгартом», підіймав у еліту «Ганновер» і «Гоффенгайм», з «Шальке» проривався до півфіналу Ліги чемпіонів, вигравав кубок і суперкубок країни. До європейського топ-турніру довів і «Лейпциг», який раніше прийняв у другому дивізіоні. Успішно працював на управлінських посадах у австрійському «Зальзбурзі» і тому таки «Лейпцигу». В Німеччині за Рангніком міцно закріпилося прізвисько «професор».

Протягом другої частини сезону-2021/22 мав невдалий досвід роботи в «Манчестер Юнайтед». Відразу після цього очолив збірну Австрії, з якою не досяг результату в Лізі націй, з’їхавши до Ліги B, зате кваліфікувався до ЄВРО-2024. У квітні отримав привабливу пропозицію від «Баварії», одначе залишати австрійську команду відмовився.

Народився 3 червня 1974 року (49 років).

Призначений 7 червня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 3-є місце в групі C, плей-офф Ліги націй; 9 матчів (+6=2–1), 74% очок.

Загалом на чолі збірної України: 10 матчів (+6=3-1), 70% очок.

Один із найкращих нападників в історії українського футболу. Забивав за «Шахтар» ще 17-річним, в радянські часи. У 1992-му перейшов до «Динамо», де провів наступні вісім сезонів. Наприкінці 90-х склав вбивчий дует з Андрієм Шевченком. У 1999-му допоміг киянам дістатися півфіналу Ліги чемпіонів, загалом відзначився в топ-турнірі 21 раз. Після виступів у «Тоттенгемі», «Фенербахче», «Вест Гемі» повернувся до лав «біло-синіх», а наприкінці кар’єри провів півтора роки в казанському «Рубіні».

9-кратний чемпіон України, чемпіон Туреччини і РФ, неодноразово визнавався футболістом року на батьківщині, першим відзначився 100 голами в рідному чемпіонаті. Провів за збірну України 75 матчів, із 15 м’ячами входить до п’ятірки її найкращих снайперів. Став учасником історичного сходження до чвертьфіналу ЧС-2006.

Протягом п’яти років здобував досвід, працюючи у тренерських штабах «Динамо» та збірної України. У 2014-му самостійно очолив київську команду, яку двічі виводив на вершину в УПЛ. Надалі були три чемпіонства і вихід до ЛЧ з угорським «Ференцварошем», «срібло» з «Аль-Ахлі» в Саудівській Аравії, «золото» з «Аль-Айном» в ОАЕ. Прийнявши збірну України вже після старту кваліфікації ЄВРО-2024, фінішував слідом за Англією та Італією, проте взяв своє у відбірних стиках.

Народився 24 жовтня 1968 року (55 років).

Призначений 9 липня 2022 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2025 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі J; 10 матчів (+7=1–2), 73% очок.

Загалом на чолі збірної Словаччини: 16 матчів (+7=5-4), 54% очок.

Три матчі в Серії B за «Ареццо» стали найбільшим ігровим досягненням Кальцони. Наприкінці 90-х займався продажом кави, паралельно тренуючи любительські колективи. Подружився з іншим тренером-аматором Мауріціо Саррі, і згодом останній, розпочавши професіональний шлях, став запрошувати до себе помічником старого знайомця.

Протягом 10 років Кальцона асистував Саррі у семи різних клубах – в тому числі в «Наполі». Здобувши собі ім’я, допомагав Еусебіо Ді Франческо у «Кальярі», а у 2021-му знову вирушив до Неаполя – тепер вже на запрошення Лучано Спаллетті. У збірній Словаччини опинився за рекомендацією Марека Гамшика – головної зірки місцевого футболу і легенди «Наполі».

У відборі ЄВРО-2024 словакам відверто повезло із жеребом, і Кальцона зробив те, для чого його запрошували. Більше того, з лютого 2024-го і до кінця клубного сезону з дозволу асоціації він поєднував підготовку національної команди з роботою головним тренером «Наполі», з яким, втім, не досяг відчутного прогресу.

Народився 12 вересня 1985 року (38 років).

Призначений 8 лютого 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі F; 8 матчів (+6=2–0), 83% очок.

Загалом на чолі збірної Бельгії: 12 матчів (+8=4-0), 78% очок.

Народився в італійській Колабрії, а в два роки разом із сім’єю переїхав до Німеччини. Ніколи не виступав на професійному рівні. В молодому віці почав тренувати дітей, а в 28, після закінчення тренерських курсів НФС, очолив юнацьку команду «Штутгарта», пізніше обіймав аналогічну посаду в «Гоффенхаймі».

У 2017-му прийняв «Ерцгебірге», врятувавши його від вильоту з другої Бундесліги. Пішовши на підвищення, Тедеско не тільки взяв національне «срібло» із «Шальке», но і вивів команду до плей-офф Ліги чемпіонів. Після відставки пристав на пропозицію з РФ, завоювавши путівку до ЛЧ зі «Спартаком». Відмовившись від продовження московського контракту, приєднався до «Лейпцига», з яким виграв Кубок Німеччини, дістався півфіналу Ліги Європи і знову пробився до головного єврокубку.

Був звільнений через неналежні результати восени 2022-го, а вже за півроку очолив збірну Бельгії. З «дияволами» упевнено виграв відбірну групу, зустрівши літо 2024-го без жодної поразки в пасиві.

Народився 16 червня 1978 року (45 років).

Призначений 26 січня 2022 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі I; 10 матчів (+6=4–0), 73% очок.

Загалом на чолі збірної Румунії: 22 матчі (+9=7-6), 52% очок.

Едвард є сином Ангела Йорданеску – справжньої ікони румунського футболу. Часто супроводжував батька на ігри і вочевидь був приречений мати футбольне майбутнє. Починав грати в «Стяуа», у подальшому виступав за цілу низку команд, де, втім, не досяг істотних успіхів.

Відвідував тренерські курси в Італії, Іспанії, Англії. Після трьох років роботи асистентом в «Стяуа» та «Васлуї» очолив у 2013-му друголігову «Тіргу-Муреш». Надалі сім разів міняв клуби, в тому числі провівши кілька не дуже вдалих місяців у софійському ЦСКА. «Вистрілив» у ЧФР, завоювавши з ним національне «золото» та суперкубок країни в 2021-му. Після цього очолив «Стяуа», але незабаром подав у відставку через конфлікт з президентом Джіджі Бекалі.

Прийняв збірну, яку свого часу Йорданеску-старший тричі виводив на великі турніри. Родинне реноме підтримав – завершив кваліфікацію без поразок і був визнаний на батьківщині тренером року.

Народився 13 липня 1973 року (50 років).

Призначений 9 січня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі J; 10 матчів (+10=0–0), 100% очок.

Загалом на чолі збірної Португалії: 12 матчів (+11=0-1), 92% очок.

Досягнення зі збірними: Бельгія – ЧС-2018 (бронза), Ліга націй-2020/21 (півфінал), ЄВРО-2020 (чвертьфінал), ЧС-2022 (група, 3-є місце).

Діяв на позиції опорного півзахисника. В Іспанії грав у «Сарагосі» та «Балагері». У 22 роки перебрався до «Вігана» і не залишав Британію до завершення ігроцької кар'єри, рису під якою підвів сезон у «Честері».

Тренерський шлях Мартінес розпочав у «Суонсі», який вивів до Чемпіоншипу. «Віган» під керівництвом іспанця в 2013 році вперше виграв Кубок Англії, а «Евертон» у 2014-му посів п'яте місце в АПЛ і дістався 1/8 фіналу Ліги Європи, потрапивши там під київське «Динамо» (2:1, 2:5). Прийнявши збірну Бельгії, Мартінес видав з нею рекордну безпрограшну серію з 24 матчів, на ЧС-2018 вперше вивів до трійки найкращих команд планети, показав достойний результат на ЄВРО-2020 і лише в Катарі не втримав планку на звичному рівні. Через що і подав у відставку.

Пропозиція з Португалії не змусила себе довго чекати, і поки Роберто прекрасно співпрацює з Роналду та компанією: 30 очок із 30 можливих у відборі ЄВРО-2024 із загальною різницею забитих-пропущених 36:2 виглядають достатньо красномовно.

Народився 6 вересня 1963 року (60 років).

Призначений 4 січня 2024 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2025 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 2-е місце в групі E; участі не брав.

Загалом на чолі збірної Чехії: 7 матчів (+5=2-0), 81% очок.

Царюючи на позиції центрального хавбека, Гашек віддав празькій «Спарті» 11 сезонів – в ній розпочав свій футбольний шлях, в ній і повісив бутси на цвях, 5 разів ставши чемпіоном Чехословаччини. Окрім того, захищав кольори французького «Страсбура», два роки відіграв у Японії. Двічі (1987-88) визнавався найкращим футболістом на батьківщині. У складі збірної Чехословаччини, а потім – Чехії, провів 55 матчів, забив 5 м’ячів. Був капітаном команди, яка дісталася чвертьфіналу ЧС-1990.

На початку тренерського етапу двічі – у 2000 і 2001 роках – здобував зі «Спартою» чемпіонство. У Франції працював зі «Страсбуром» і «Сент-Етьєном», у Японії – з «Вісселом», очолював СК «Катар» і ще чотири клуби в ОАЕ, взявши «золото» з «Аль-Ахлі» у 2009-му. Перед тим як вдруге прийняти Чехію, встиг потренувати збірну Лівану.

Із 2009-го по 2011-й керував чеською федерацію. Тоді ж вперше ненадовго очолив чеську національну команду – до закінчення вже фактично проваленого відбору ЧС-2010. Нинішня тренерська каденція стала можливою після відставки Ярослава Шилгави, який вивів збірну на ЄВРО-2024, але відмовився продовжувати роботу – за його словами, через «колосальний тиск».

Народився 18 березня 1977 року (47 років).

Призначений 15 лютого 2021 року.

Закінчення чинного контракту – грудень 2024 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 4-е місце в групі A, плей-офф Ліги націй; 10 матчів (+4=2–4), 47% очок.

Загалом на чолі збірної Грузії: 33 матчі (+16=5-12), 54% очок.

Досягнення зі збірною Грузії: Ліга націй-2022/23 (вихід до Ліги B).

Заявив про себе як про перспективного правого захисника у «Сент-Етьєні». Далі був «Монако», з яким Саньоль виграв французьке «золото» і дістався півфіналу Ліги чемпіонів. А потім – вісім з гаком зіркових сезонів у «Баварії», п’ять Срібних салатниць, чотири кубки країни, здобуті в 2001-му Кубок чемпіонів і Міжконтинентальний кубок.

За збірну Франції Віллі провів 58 матчів. Міг би набагато більше, якби на його позиції не виблискував легендарний Ліліан Тюрам. Тим не менш, Саньоль був у заявці на ЧС-2002, грав на ЄВРО-2004 і ЄВРО-2008, здобував «срібло» ЧС-2006, а ще двічі перемагав на Кубку конфедерацій (2001, 03).

Обіймав посади скаута «Баварії», технічного директора французької федерації, тренував французьку «молодіжку». У 2017-му недовго асистував Карло Анчелотті у той таки «Баварії», але незабаром після відставки італійця і сам залишив Мюнхен. На чолі збірної Грузії Саньоль виник наче з нізвідки, але прекрасно показав себе в Лізі націй і саме таким чином проклав команді шлях до плей-офф ЄВРО-2024. Ну а вже там грузини спромоглися переписати історію, у вирішальній сутичці поклавши на лопатки досвідчених греків (4:2).

Народився 18 червня 1974 року (49 років).

Призначений 21 вересня 2023 року.

Закінчення чинного контракту – липень 2026 року.

Кваліфікація ЄВРО-2024: 1-е місце в групі D; 3 матчі (+2=1–0), 78% очок.

Загалом на чолі збірної Туреччини: 6 матчів (+3=1-2), 56% очок.

На стику тисячоліть вважався одним із найсильніших форвардів Італії. Розпочав кар’єру в «Емполі», грав за «Самдорію», «Дженоа», англійський «Фулгем», але ім’я собі зробив у «Ромі», до якої у 1999-му перейшов за 25 млн євро. У складі «вовків» загалом провів без малого дев’ять сезонів і відзначився 101 голом. Саме в Римі в 2001-му виграв скудетто і національний суперкубок. За збірну Італії провів 20 матчів, забив три м’ячі. Завоював «срібло» ЄВРО-2000, брав участь у ЧС-2002.

У 2009-му, закінчивши активні виступи, прийняв «молодіжку» «Роми», а згодом недовго очолював першу команду. У подальшому працював головним у «Катанії», «Фіорентині», «Сампдорії», «Мілані», «Севільї». З «фіалками» у 2015-му дістався півфіналу Ліги Європи, а з «росонері» у 2016-му взяв суперкубок країни.

На олівець керівникам турецької федерації Монтелла потрапив завдяки успіху з «Адана Демірспор». За два сезони він вивів посередню команду на четверте місце, здійснивши історичний прорив у єврокубки. Погодився прийняти збірну посеред відбору ЄВРО-2024, стартувавши з виїзної перемоги над Хорватією (1:0). На фініші залишив конкурентів позаду і таким чином став одним із п’яти італійських наставників, які демонструватимуть свою майстерність на полях Німеччини.