Ахмед АЛІБЕКОВ: "Я пообіцяв батькові, що все одно потраплю в "Динамо", тому не пішов у "Шахтар"

Півзахисник Епіцентра, який є вихованцем Динамо, розповів про те, як потрапив у футбол.

– Повертаючись в часи дитинства. Як ви потрапили у футбол?

– Я родом із Запоріжжя. Свого часу у мого батька було велике бажання грати у футбол, але в нього не було можливості. Тому він хотів, щоб грав син. Так мене у 6 років і віддали у секцію.

– А як сталось, що ваш батько не мав змоги грати у футбол?

– Моя сім’я родом з Республіки Дагестан. Батько до 16 років мешкав у дагестанському селі й не мав можливості займатись футболом. Потім переїхав до Запоріжжя, де в той час жила моя тітка. Але почати в цьому віці і вийти на професійний рівень – шанс десь 1 до 1000000.

– У Запоріжжі зараз доволі непроста ситуація, як себе почувають ваші рідні?

– Вони в рідному місті. Я пропонував батькам переїхати. І коли був із Зорею у Києві, і до Львова. Але батько нікуди не хоче їхати. У нього дім, робота – і я його теж розумію. Маму ми разом з молодшою сестрою на певний час відправляли за кордон до старшої сестри, однак вона там трохи побула і сказала: «Я не можу. Хочу додому».

– Ви розпочинали у Металурзі, звідки й потрапили в Динамо. А як з’явилась можливість потрапити до академії киян?

– Це було після випускного року в Металурзі. З U17 ми виграли ДЮФЛ і ось тоді у мене були розмови з Динамо та Шахтарем. Одразу не склалось, бо в мене уже був контракт з Металургом. Тому спочатку почав грати в U19 рідної команди, але через пів року клуб спіткало банкрутство і я переїхав до Києва.

– Чому вибрали «біло-синіх», а не гірників?

– Бо пообіцяв батьку, що буду грати в Динамо. Ще коли грав у U13, мав неприємну ситуацію зі столичним клубом. Мене запросили на перегляд, приїхав, місяць тренувався після чого нам сказали: «Будемо заявляти. Потрібно пройти медогляд і зробити фотографії для заявки».

Але вже після цього тренери повідомили, що я повільно бігаю тести. Тому мене не візьмуть жити на базі академії. І якщо у батьків вийде переїхати до столиці – будуть раді, щоб я грав. У той час у батьків не було такої можливості. Згодом уже й у Металург повертати не хотіли.

Ми тренувались вдвох з батьком, і я пообіцяв: «Все одно потраплю в Динамо». Тому, коли став вибір, іти туди чи в Шахтар – вибрав Динамо.