Алан АУССІ: "У Києві потоваришував із Шапаренком, якщо зараз мені потрібно щось дізнатися про український футбол, то телефоную йому"

22-річний центральний захисник Алан Ауссі – справжній футбольний пілігрим. Він – вихованець Академії Шахтаря, потім грав у Академії Динамо, після чого розпочалася його європейська футбольна кар’єра. Для своїх молодих років він грав у п’яти(!) європейських чемпіонатах. Чехія, Білорусь, Вірменія, Іспанія, і тепер Румунія.

Алан – центральний захисник, і, як каже він сам, за своїм профайлом, його можна порівняти з Миколою Матвієнком. Єдина відмінність від Матвієнка – він правша. Минулої суботи Ауссі дебютував у складі румунського Клужу. У гостьовій грі з Рапідом він вийшов на заміну, зробивши свій внесок у розгромну перемогу над принциповим суперником із рахунком 4:1.

– Які в тебе емоції після гри у Бухаресті та дебюту у Клужі?

– Найкращі. Я досить довго чекав на дебют у своїй новій команді. З січня я в Клужі, і до мене всі поставилися максимально доброзичливо. До переходу я знав, що Клуж – великий клуб у Румунії, він також на хорошому рахунку і в Європі.

Клуж – часто грає у групових турнірах Ліги чемпіонів та Ліги Європи. У Румунії я поки що в оренді. Орендна угода – до кінця 2024 року. До цього я грав у команді Понферрадіна, це Сегунда 2 в іспанській лізі. Це був перший дивізіон. Наприклад, у другому дивізіоні Іспанії зараз грають Депортиво та Малага, адже кілька років тому вони грали у Лізі чемпіонів. У житті все тече, все змінюється. У Понферрадіні мені не особливо довіряв головний тренер, і запрошення від Клужа прийшло вчасно.

– Зараз у чемпіонаті Румунії настала черга найголовніших ігор. Є чемпіонська група, що включає шість найкращих команд.

– Тут я хотів би зазначити, що зараз у Клужа непростий період, якщо говорити про результати команди. Ми не вигравали у внутрішньому чемпіонаті у трьох матчах, та, до того ж, поступилися і в Кубку Румунії, команді з першого дивізіону. Звичайно, численні травми не виправдані, але в Кубку ми програли у справі. Ось такі, злі, по-спортивному, ми й вийшли на матч із Рапідом. Усім нам хотілося реабілітуватися перед вболівальниками.

Наш центральний нападник Бірлігеа вже на 8-й хвилині забив двічі, і ми комфортно почували себе на футбольному полі. Незабаром наш форвард зробив хет-трик, і ми здобули велику перемогу з рахунком 4:1.

– Ти вийшов на поле у другому таймі…

– Так, я дуже чекав цього моменту, та й партнери мене всіляко підтримували. Усі казали мені – тренуйся, а коли буде потрібно, ти отримаєш шанс.

– Які спільні враження від чемпіонату Румунії? Який антураж матчів?

– Наприклад, домашній стадіон Рапіда, що вміщає близько 18 000 уболівальників, був практично заповнений повністю. Мені казали, що в Рапіда найвідданіші вболівальники в Румунії. Ймовірно, це так, хоча подивимося, що буде далі. А взагалі, перфоманс на трибунах і підтримка під час матчу була схожа до ігор Ліги чемпіонів.

– Зараз Клуж на другому місці у чемпіонаті Румунії і ви на 10 очок відстаєте від лідера Стяуа. Чи є шанс їх наздогнати і стати чемпіонами Румунії?

– У фінальній частині сезону на нас чекає ще два протистояння Клуж – Стяуа. Тому все у наших руках – треба двічі перемогти столичний клуб. Потрібно виходити на кожен матч, як ми це зробили у протистоянні із Рапідом у суботу.

– Алан, повернемося назад, у період твого становлення як гравця. У Шахтарі ти провів важливий період своєї кар’єри?

– Так. З 8 років я тренувався в Академії Гірників. Практично усі збірки України – з ними я тренувався у Донецьку. Я дружу з Юхимом Коноплею, перетинався з Максимом Таловєровим. Він старший за мене на рік, але це не заважало нам спілкуватися.

– Потім у тебе був період у київському Динамо…

– Так, у столиці України я потоваришував із Миколою Шапаренком. Якщо зараз мені потрібно щось дізнатися про український футбол, то зроблю дзвінок Миколі. Він також родом із Донецької області. У нас багато спільного. Коля – простий хлопець і якщо потрібно записати відео вітання для якогось хлопчика, він завжди все зробить.

– Як так вийшло, що ти вже грав у п’яти чемпіонатах, але ж тобі лише 22 роки?

– Я рано поїхав до Європи, спочатку до Чехії, до клубу Слован. Скажу чесно, не все легко, але це і зрозуміло. Місце під сонцем треба завоювати. Ніколи не потрібно опускати руки.

– Першою командою, де ти став грати в основному складі, було білоруське Торпедо?

– Так. Мені було 19 років, і мене почали випускати в основному складі. Для Торпедо-БелАЗ це був особливий сезон – ми завоювали бронзові медалі, вперше в історії для клубу. Мені довіряв наш тренерський штаб. Я почав грати у другому колі і нам, щоб фінішувати на третьому місці, необхідно було виграти усі 7 матчів на фініші. А нашим конкурентам треба було втратити очки у парі ігор. Все найкраще для нас і склалося.

Пам’ятаю, що у Динамо (Брест) тоді грали Мілевський та Нойок. У кваліфікації Ліги конференцій ми одразу потрапили на датський Копенгаген. Пам’ятаю, ми заїжджали на стадіон Паркен, бачили стіну здобутків Копенгагена. Вони раніше обігравали Баварію, Манчестер Юнайтед, а тепер Торпедо з ними грає. Так, ми поступилися датчанам, але це добрий досвід був для всіх нас.

– Яким був період у вірменському Пюніку?

– Складним, для мене. Відразу я зіграв кілька ігор, потім отримав травму руки, невдало впавши на газон. Лікування було складним та тривалим. А відновлення ще тривалішим. Після чого мені надійшла пропозиція з Іспанії. Усі знають, як у цій країні люблять футбол. Для мене це також досвід.

– Алане, якщо в найближчому майбутньому тобі надійшла пропозиція з клубу української Прем’єр-ліги, ти погодишся?

– Я вже кілька років живу в Європі, і хочу виявити себе у європейському клубі. Раніше, я вже мав запрошення від деяких клубів УПЛ, але я відповів відмовою. Звісно, війна, розв’язана росією, позначається і нашому футболі. Усі знають, у якій складній ситуації опинилася наша країна. Тому я намагатимусь проявити себе в Європі, де зараз грає багато українських футболістів. Та й футбольний бізнес у Старому світі такий, що якщо ти прогресуєш, тебе з вигодою для твого клубу продадуть. Це нормальна практика.