"Бенфіка" для українців – не тільки Трубін. Вихованець "Динамо" прогресує в португальському гранді

Ігор Костенко – здібний юний голкіпер, який зараз цілком міг би вважатися в числі перспективних талантів Динамо. Проте повномасштабне вторгнення призвело до того, що 16-річний українець отримує компліменти як велика надія Бенфіки.

Ми в Україні вже звикли стежити за Бенфікою, тому що тут грає дворазовий найкращий воротар України Анатолій Трубін. Але, як виявляється, португальський гранд і на подальше майбутнє планує довіритися українській голкіперській школі. В середині лютого лісабонська Бенфіка оголосила про підписання тренувального контракту з українським голкіпером Ігорем Костенком. У 30 матчах за юнацькі команди Бенфіки українець пропустив лише 11 м’ячів і став чемпіоном Португалії в віковій категорії U-15 за підсумками сезону 2022/23. Звісно, що про перспективи талановитого воротаря вже зараз заговорили на повний голос.

«У Португалії кажуть: Бенфіка не тримає поганих гравців – тільки потужні футболісти та top-talent»

– Ігоре, розкажи, будь ласка, як змінилося твоє життя після підписання тренувального контракту з Бенфікою? Тебе почали залучати в якісь інші клубні команди, змінився розклад життя? Чи, фактично, все те саме, але важливий знак подав клуб, що ти рухаєшся в правильному напрямку?

– Особливо нічого не змінилося: я і так мав можливість грати, тренувався як зі своїм віком, так і зі старшими юнаками, отримував максимальну увагу та підтримку від тренерів. Для мене цей контракт – це знак, що клуб довіряє мені та бачить в мені перспективи. Це додає впевненості.

Тут кажуть: Бенфіка не тримає поганих гравців – тільки потужні футболісти та top-talent. Підписання контракту – це визнання моєї роботи тут за ці два роки. І я готовий працювати далі з Бенфікою, бо тут найкращі умови для розвитку.

– Чи доводилося тобі зустрічатися зі знаменитими земляками, ветераном Бенфіки Сергієм Кандауровим і провідним воротарем сучасної першої команди Анатолієм Трубіним?

– Бачив Анатолія Трубіна на тренувальній базі, але це було на відстані, а так – щоб була можливість поспілкуватись, то ще не було. Я часто можу бачити інших гравців першої команди та команди Б, вони завжди привітні, і президент Бенфіки Руй Кошта завжди вітається зі всіма гравцями будь-якого віку рукопотисканням.

– Що нового вивчив для себе в Португалії як у спортивному, так і повсякденному житті? До чого довелося найдовше й найважче звикати?

– У спортивному плані це був новий режим, наприклад деякі тренування тривають понад дві години, і мені треба було до цього пристосуватись, особливо після перерви у тренуваннях через вимушений виїзд з України. Звичайно, нові тренери, інші вимоги, нова команда.

Не всі хлопці могли спілкуватися зі мною англійською мовою, а я абсолютно не знав португальської, хоча трішки щось розумів, бо у школі вивчав іспанську мову як другу іноземну і якісь слова здавались знайомими. Потім – адаптація в школі, всі уроки на португальській мові. Звісно, менталітет у португальців відрізняється від нашого, але хоч було інколи складно – не було іншого виходу, як вивчити португальську і пристосуватися до всього нового.

Пройшло два роки, і можу сказати, що зараз відчуваю себе комфортно і Португалія стала для мене другим домом. Першим завжди буде Україна.

– Розкажи, будь ласка, за яким режимом ти займаєшся в Бенфіці?

– Ми тренуємось майже кожного дня – зазвичай маємо заняття в тренажерному залі, тренування, яке спрямоване на окрему частину гри, воротарські тренування – і після цього є основна робота з командою. Звичайно, теоретичні тренування також є, ще є індивідуальна робота з психологом, нутріціологом та фізіотерапевтом.

Бенфіка надає все для розвитку з точки зору професійного спорту та особистості. Режим дуже суворий, але мені це подобається. Саме такий режим допоміг мені швидко адаптуватися. Висока конкуренція мотивує працювати ще більше.

«Початок великого вторгнення застав мене на турнірі у Львові, а решту родини – в Києві»

– Дозволь пригадати обставини, за яких ти опинився в Португалії. Де застала твою родину велика війна? Як рятувалися й чому опинилися саме в Португалії?

– Початок війни я зустрів із командою на турнірі у Львові, а мої батьки та молодший брат були в Києві. Через декілька днів після того, як вони змогли виїхати з Києва та забрати мене, ми з мамою та братом виїхали за межі України, бо не змогли знайти тимчасове житло у західній Україні, а повертатися до Києва було

небезпечно.

Так вийшло, що ми змогли знайти тимчасове житло тільки поза межами України на короткий час. Чекали, що військові дії закінчаться і не могли тоді навіть уявити, наскільки війна затягнеться.

– Хто прийняв у цій Португалії, як вдалося пробитися саме в Бенфіку?

– Ми шукали академію в будь-якій країні. Написали безліч звернень та е-мейлів до різних академій Європи. У той момент ми не думали про повноцінну зміну клубу, це був пошук тимчасового базування для тренувань, щоб не втрачати час і форму. Відповіді отримували, здебільшого, про співчуття щодо ситуації в Україні і про можливість переглядів влітку.

А ось скаути Бенфіки відповіли, що готові подивитись мене зараз, відправили нам квитки на літак і через декілька днів я був у Португалії, готовий до перших тестових тренувань. На той момент Федерація футболу Португалії у порядку винятку дозволила реєструвати українців у португальські команди. Через два тижні мені запропонували залишитись на діючий і наступний сезон. У той же тиждень я вже був офіційно у складі Бенфіки на міжнародному турнірі Iber Cup.

– Як живеш у Португалії? Чи все гаразд, чи клуб підтримує?

– Португалія – безпечна і дружня для іноземців країна. Ми приїхали і нікого тут не знали, крім представників Бенфіки. Вони нам дійсно дуже допомагали адаптуватися і надавали інформацію з будь-яких питань, допомогли зі школою для мене. Я дуже вдячний адміністрації, персоналу, тренерам та команді за підтримку.

– Із того, що бачиш у виконані команди, які гравці Бенфіки особливо подобаються?

– У першій команді подобаються Давід Нереш і Александер Ба, а також Антоніу Сільва, бо він є вихованцем Бенфіки.

– А чи доводилося бачити на відео, як грали Еусебіу, Нуну Гомеш, Руй Кошта?

– Так, звичайно. Фрагменти з ігор Еусебіу часто показують перед матчами Бенфіки. Відео з ігор таких легенд, як Руй Кошта та Нуну Гомеш, є прикладом для молодих поколінь Бенфіки, вони надихають на відданість клубу та бути непереможними.

– Чи доводилося бачити на власні очі історичний ритуал виходу команд на поле стадіону Бенфіки? Виліт орла вразив?

– Атмосфера на Estadio da Luz завжди неймовірна. Традиція з польотом орла перед грою та підтримка фанів, коли весь стадіон як величезний фан сектор – відчуваєш, наскільки португальці захоплені футболом та Бенфікою. Перший раз був на стадіоні на матчі 1/8 Ліги Чемпіонів проти Ліверпуля – це було незабутньо.

«Це принципово – я хочу грати тільки за збірну України. Це мрія, одна з головних мотивацій і ціль на майбутнє»

– Ти прогресуєш в одному з найкращих клубів Португалії, який є помітною силою і в футболі Європи. А чи були сигнали з батьківщини, від скаутів чи тренерів збірних України?

– Мого віку народження юнацьку збірну ще не збирали. Дуже знаковим для мене стало знайомство з Рустамом Худжамовим – відомим українським голкіпером, а зараз тренером воротарів національної збірної України. Ми познайомились в Португалії, він дуже відкритий до спілкування і мені цікаві його поради, бо він має величезний практичний досвід. Від Рустама знаю, що скаути збірної мають інформацію про мене.

– А якщо запросять у збірну Португалії, такий варіант будеш розглядати?

– Ні. Це принципово – я хочу грати тільки за збірну України. Це моя мрія, одна з моїх головних мотивацій і ціль на майбутнє. Я докладаю багато зусиль, щоб гідно представляти мою рідну Україну на міжнародному рівні.

– Зараз, оглядаючись на себе часів виступів в Україні, в чому ти особливо додав – у яких ігрових компонентах, чи, можливо, в плані фізики?

– Бути частиною такого великого та потужного гранду, як Бенфіка, а загальновідомо що Бенфіка є найкращою академією у світі, неможливо без постійного прогресу. Ти не можеш тут сповільнюватись чи зупиняти свій розвиток, тільки прогресувати. Я постійно додаю в усіх напрямах, але особливо додав у фізичній формі – сила, швидкість та координація, значно покращив гру ногами. Постійно спілкуюсь з тренерами і вони підтверджують, що я значно додав за останній час. Звісно, що попереду ще багато роботи.

– Розкажи, будь ласка, про себе та свою родину. Звідки ти родом? Які професії в твоїх батьків?

– Я народився в місті Запоріжжя. Коли мені було чотири роки, з батьками переїхали до столиці. Моя мама – юрист, науковець, продовжує дистанційно працювати в державному університеті, батько – приватний підприємець. Ще у мене є молодший брат, який із трьох років займається у футбольній школі Бенфіки. Майже в кожному районі є окрема футбольна школа Бенфіки, де займаються діти за бажанням. В моїй родині немає професійних спортсменів.

«Коли запропонували стати воротарем, довго сумнівався. Усе змінилося, як побачив Шовковського в кінотеатрі»

– Де й коли почав займатися футболом? Хто твої перші тренери? Чи відразу знайшов собі амплуа воротаря?

– Я почав займатися футболом із семи років, пройшов відбір до молодшої групи Динамо (Київ). Мабуть, привернув увагу тренерів бо завжди був вищий зростом за однолітків. Першими тренерами були Сергій Павлович Величко (інтерв’ю з ним можна прочитати тут) та Олег Миколайович Венглінський. А першими тренерами по воротарях – Віталій Вікторович Циганков та Володимир Юрійович Іконніков.

Я дуже їм вдячний, бо проведена ними робота зі мною дала мені можливість сьогодні бути тут.

Щодо амплуа – Сергій Павлович Величко одразу сказав, що я буду воротарем. У той день ми з батьками вдома багато дискутували, бо ні я, ні тато не хотіли, щоб я грав у воротах. Ввечері пішли у кінотеатр. Не пам’ятаю, який то був фільм, бо позаду мене сидів Олександр Шовковський з дітьми, і я не міг відірвати від нього очей, постійно оглядався на нього. Мама сказала: «Мабуть, це знак». І я прийняв для себе, що буду голкіпером.

– Знаю, що в незакінченому сезоні 2021/2022 ти вже встиг дебютувати в Еліт-лізі ДЮФЛУ. У п'яти матчах за Динамо пропустив лише один м'яч, а завершив осінню частину сезону мінімальною перемогою над Шахтарем. Які емоції були? Чи міг повірити, що все так повернеться?

– Шахтар та Динамо – найсильніші команди в Україні, і бажання виграти такого суперника захоплювало мене. Гра була непроста, але ми, як команда, вірили у свою перевагу і довели це на полі. Це була наша не перша перемога над Шахтарем – ми вже перемагали їх у фіналі Кубка Лобановського у серії пенальті. Ми були гарною сильною командою.

– Твоїми одноклубниками були Тлумак-молодший і Лисицький-молодший. Як вони, схожі за грою на батьків?

– З Андрієм Лисицьким я грав із дитинства, добре його знаю. Його батько також був центральним захисником, зараз Андрій грає за італійську Фіорентину – я дуже радий, що йому вдалося себе гарно зарекомендувати, бажаю йому успіхів у майбутньому. Зараз у Динамо (Київ) U-16 оновлена команда. Із тих, хто залишився зі старого складу, спілкуюсь з Іваном Андрейком та Дмитром Коноваловим. Радий успіхам Павла Люсіна, який зараз грає у Динамо (Київ) U-19 та у складі юнацької збірної команди України U-17.

– Твій одноклубник у Бенфіці – Андре Вакулюк. На якій позиції грає? Правда, що він уже погодився грати за нашу збірну?

– Так, Андре Вакулюк грає за U-17 на позиції півзахисника – за нагоди ми спілкуємося з ним на португальській мові, адже він майже не говорить українською. Він гарний гравець і однозначно зможе підсилити юнацьку збірну України.

– А Гапоненка з Порту знаєш? Перетинався з ним?

– Знаю про нього. Проте не мав нагоди з ним перетинатися.

– А чи зустрічав у португальському юнацькому футболі інших українців, можливо, в інших клубах?

– Я знаю що є українці, які заявлені за різні португальські футбольні команди, але ще не зустрічав їх на іграх. Або, може, через концентрацію кожного на грі не вдалось поспілкуватися.

«Ідеального воротаря створив би із найкращими властивостями Куртуа та Маньяна»

– Ти вже маєш медаль Чемпіона Португалії серед 15-річних. Яким був той сезон для тебе, які матчі особливо запам'яталися?

– Так це був дуже класний сезон, перший повноцінний мій сезон у Бенфіці. Я зіграв багато ігор та більшість з них на нуль (сильний особистий показник: 26 матчів, 20 із них на нуль, – прим. А.В.). Проте найбільше запам’яталась гра проти Браги: наша команда перемогла і ми стали чемпіонами Португалії.

– Чи вже мав нагоду в Бенфіці потренуватися зі старшими?

– Часто запрошують на тренування з U-17, а ще в Бенфіці є практика проведення загального воротарського тренування – всі тренери по воротарях та голкіпери зі всіх команд (від U-14 до включно команди Б) проводять спільне тренування. Дуже класний досвід.

– Якби називати ідеального воротаря, що від кого б ти взяв: от за грою на лінії хто найкращий у світі, а в кого найбільш вражаюча реакція, в кого найкраща антропометрія, хто найкраще грає ногами? Назви за властивостями №1 і свого найулюбленішого воротаря.

– За гру на лінії та у антропометрії найбільш подобається Тібо Куртуа, за гру ногами та у реакції – Майк Маньян. Саме він для мене голкіпер №1.

– Хто наразі найкращий воротар національної збірної України: Трубін, Лунін, Різник, Бущан або хтось інший?

– Не можу назвати найкращого і обрати одного, тому що вважаю, що кожен із них заслуговує на місце в основному складі національної збірної України.

– Наша збірна пройде боснійців і ізраїльтян?

– Вірю в перемогу нашої збірної. Позитивні емоції від перемоги дуже потрібні зараз українським вболівальникам.

– Чи стежиш за Динамо? Як сприйняв, що головним тренером став екс-воротар Шовковський?

– Звичайно, у вільний час стежу і за іграми Динамо (Київ). Новий головний тренер Олександр Шовковський є легендою клубу, він знає, що це команда-переможець, грав під керівництвом багатьох легендарних тренерів, пройшов великий шлях з Динамо (Київ) у якості основного голкіпера та капітана. Я вірю, що його тренерська кар’єра буде успішною.

– Чий автограф або футболку з топ-зірок зберігаєш?

– У Києві залишилась велика колекція футболок гравців Динамо (Київ).

– Де хотів би бачити себе через 5 років?

– У складі першої команди Бенфіки.

Фото: ФК "Бенфiка"