"Єдина причина, чому я не повертаюся". Динамівець Цитаішвілі зізнався, чому не хоче назад до України

Георгій Цітаішвілі, який наразі в оренді у Динамо Батумі провів хороший сезон. Його команда стала чемпіоном Грузії та грала у фіналі Кубку. При цьому сам 23-річний гравець Динамо Київ провів більшість матчів у старті та неодноразово оформлював результативні дії. Вінгер зізнався, чому у нього не вийшло у столичній команді УПЛ, але запевнив, що період невдач у гранді України вже позаду. Тепер гравець збірної Грузії працює над впевненістю та ігровим тонусом.

Журналіст NV Назарій Шмігіль ексклюзивно поспілкувався із футболістом київського Динамо. Георгій Цітаішвілі розповів про підтримку українців та ситуацію в клубі.

— Як у Грузії сприймають війну в Україні?

— Ну є мітинги, люди виходять і підтримують Україну. Я впевнений, що грузини підтримують Україну. Це я можу точно сказати, бо бачив багато українців у Грузії і їм весь час допомагають. Не рідні, не знайомі, а прості люди намагаються це робити. Я це бачу і можу сказати, що тут підтримують Україну.

— У клубі є люди, які ненавидять росіян?

— Ну публічно так ніхто не говорив. Але всі знають останні події, слідкують за новинами.

— Хтось із структури клубу запитує у вас щось з цього приводу?

— Ну ні. Я ж давно вже не в Україні. У нас є українець Іван Литвиненко, який раніше грав у Чорноморці. Ось у нього більше запитують, бо він більше знає і його сім'я там знаходиться. Тому він може дати точну інформацію. А у мене в Україні, в принципі, не залишилося нікого.

— Ви допомагаєте Україні?

— Ну так. Але про це не всі люблять говорити. Звісно, що таке було. Через знайомих донатив. Не було такого, щоб я не знав який це фонд і куди надсилаю кошти. Я особисто знаю певних людей, або мої знайомі їх знають, то тоді доначу.

— Як реагуєте на такі масштабні обстріли від росіян, як було 2-го січня, наприклад. Коли сотні ракет летіло по Україні.

— Більше реакція, коли є жертви… Це дуже сумно, це шокує. Людяність якась має бути. Не зрозуміло по яким причинах це відбувається. Головне, щоби люди не гинули, які не винуваті ні в чому.

— У вас є страх перед цим? Якщо доведеться повертатися в Україну, а тут такі події і може ракети прилетіти будь-куди.

— Перед собою немає страху, але є страх за сім'ю. Єдина причина, чому я не повертаюся, ну можна так сказати — я не хочу відвозити свою дружину в такий період. Щоб я потім хвилювався, коли будуть виїзні матчі і буду з командою, а вона вдома. Якщо не дай Бог щось — а мене там немає. Ну, можливо, інші футболісти, які живуть в Україні - готові до цього і звикли вже. Але я не хотів би проживати ці емоції.

— Багато легіонерів відмовляються переходити в український чемпіонат саме через обстріли.

— Ну так, вони відмовляються. Ніхто не бажає жити під обстрілами. Тільки якщо для когось буде якийсь грошовий стимул — той може і приїхати. Але якщо у футболіста буде вибір: отримувати багато в Україні, або трішки менше, але в Європі - то, ймовірно, акцент буде на безпеку і Європу. Якщо брати легіонерів — то їм треба давати великі контракти. Але українським клубам дуже важко виділити великі гроші на легіонерів під час війни. Це і не логічно.