Рівно 42 роки тому "Динамо" вдесяте у своїй історії стало чемпіоном СРСР

Валерій Лобановський створив у Києві нову «золоту» команду, яка сформувалася на зміну іншій «золотій» - зразку 1975 року, яка завоювала перші в історії клубу євротрофеї – Кубок Кубків та Суперкубок Європи.

Перед початком чемпіонату – 1981 «Динамо» здобуло Кубок сезону, обігравши в серії пенальті «Шахтар», потім поступилося у чвертьфіналі Кубка країни московському «Спартаку», який форсував підготовку до єврокубкового протистояння з «Реалом».

Але головним завданням для киян було здобути друге поспіль і десяте в історії золото чемпіонату, до якого команда впевнено йшла.

І хоча старт сезону був невидатним, кияни втрачали очки у матчах з «Нефтчі», «Шахтарем», «Таврією», до літа команда набрала такий хід у чемпіонаті, що зупинити її на шляху до чемпіонства було практично неможливо – це всі розуміли. 15 перемог та 6 нічиїх на початок серпня — цю безпрограшну серію команда Лобановського продовжила і зробила рекордною, довівши до 25 матчів.

Перервалась серія 29 серпня, у виїзному поєдинку із московським ЦСКА. Раніше авторство найтривалішої безпрограшної серії в рамках однієї першості належало московському «Динамо», яке в 1945 році не поступалося в 21 зустрічі поспіль. Кияни двічі – 1962-го та 1966-го – були близькими до того, аби переписати це досягнення, але обидва рази лише повторювали його, зупиняючись на зачарованій цифрі «21».

Тепер Лобановський підняв планку до 25 поєдинків без поразок! З урахуванням попереднього сезону виходило, що кияни не програвали з 26 червня 1980-го, тобто рік, два місяці і два дні. Або – 45 матчів! У ті часи – це було щось надзвичайне.

Враховуючи надщільний і насичений календар киян, яким, окрім чемпіонських перегонів, потрібно було вирішувати завдання і в Кубку чемпіонів, і в збірній СРСР, втрати очок були неминучими. І якщо ще влітку відрив від «Спартака» перевалював за 10 очок, то на кінець жовтня, після нічиїх із «Араратом» та мінським «Динамо», він становив 6 пунктів.

Перед зустріччю з ленінградським «Зенітом», у якій на кону стояло чемпіонство, динамівці провели матч Кубка чемпіонів з «Аусстрією» у Відні, потім у складі збірної – відбірковий матч ЧС-1982 проти Чехословаччини у Тбілісі.

Домашній матч, що обіцяв стати золотим, зібрав зовсім невелику як для Києва аудиторію – трохи більше 27 тисяч. Показник, який особливо здивував на тлі загальної цифри: 1 103 413 – саме стільки глядачів у чемпіонаті-1981 завітали на матчі за участі «Динамо». Більше було лише 1975-го.

Судячи з усього, розпещений перемогами місцевий уболівальник уже вважав 10-те чемпіонство пройденим етапом і тепер чекав битви у відповідь з «Аустрією». Принаймні подивитися на єврокубковий поєдинок прийшло вдвічі більше людей.

Втім, на настрої динамівців рівень заповнюваності трибун не позначився. Із «Зенітом» вони грали легко, впевнено, на куражі, не давши ні на секунду засумніватися в кінці матчу. Вже на 14-й хвилині Володимир Веремєєв ідеально виконав штрафний. Без розбігу і в ту саму точку, де найменше очікував побачити м'яч ленінградський голкіпер.

Другий м'яч ударом головою провів Володимир Безсонов. Передачу йому Веремєєв знову вирізав зі «стандарту».

Ну а Олег Блохін забив свій м'яч, реалізувавши вихід віч-на-віч, коли погляди всіх уболівальників вже були спрямовані на арбітра, який готувався дати фінальний свисток. Навіть Валерій Васильович не втримався. Підвівся зі свого місця і потихеньку пішов у напрямку до поля. Через гол Блохіна веселощі довелося відкласти на хвилину-півтори. Зате потім були і квіти, і обійми, і традиційне коло пошани. Чемпіоном «Динамо» стало вдесяте, і вп'яте – з Лобановським.

"Динамо": Михайлов, Коньков, Балтача, Журавльов, Безсонов, Лозінський, Буряк, Євтушенко (Хлус, 73), Баль (Думанський, 89), Веремєєв, Блохін.

"Зеніт": Миколаїв (Бірюков, 36), Долгополов, Степанов, Голубєв, Бондаренко, Ларіонов, Кузнєцов (Брошин, 76), Козаченок, Вєдєнєєв, Мельников, Клементьєв.

Голи: 1:0 Веремєєв (14), 2:0 Бессонов (29), 3:0 Блохін (90).