Тарас МИХАЛИК: "Були пропозиції працювати тренером, але хочу їздити до хлопців на фронт"

Тарас Михалик — колишній гравець київського Динамо та збірної України. Останнім часом 39-річний футболіст не виступав на професійному рівні, а перейшов на тренерську роботу. Михалик попрацював із Волинню, а зараз підтримує форму у благодійних матчах та займається волонтерством.

В ексклюзивному інтерв'ю Інформатору легендарний футболіст розповів про своє сьогодення та про долю футбольного клубу Волинь.

— Тарасе, нещодавно ви грали в благодійному матчі проти команди ЗСУ. В одній команді з вами грали Євген Селезньов, Олександр Алієв, Артем Федецький, Василь Кобін. Немає відчуття, що ви всі могли б ще пограти на професійному рівні?

— Та ні, ми вже своє на професійному рівні відіграли. Як то кажуть: дорогу молодим. Зараз є кому грати, а ми вже граємо товариські, благодійні матчі. Іноді граємо у чемпіонаті Волинської області. Принаймні, ми з Артемом Федецьким граємо в одній команді, підтримуємо форму.

— Загалом, чим сьогодні займається Тарас Михалик?

— Якщо говорити про професію, то був тренером Волині. Коли команда розійшлася, були пропозиції їхати допомагати у різних командах. Але не виходить, тому що сім’я за кордоном, а сам постійно катаюся на передову. Якщо ж займатися футболом, то треба постійно приділяти час команді. Не може тут такого бути, що ти поїхав на 3-4 дня на передову, а команда живе сама по собі без тебе. Як мінімум, ми хочемо їздити до хлопців на передок хоча б 2 рази на місяць. Машини загнати та завезти деякі речі, які просять. Тому, зараз було декілька пропозицій, але я на них не відкликався, тому що ніби і хочеться тренувати, та водночас розумію, що тоді не вийде так.

— Карʼєру ви закінчували у Волині. Що з клубом тепер? Чи повернеться він до професійного статусу?

— На рахунок повернення до професійного футболу взагалі зараз питання не стоїть, бо відмовився інвестор фінансувати клуб. Як буде далі – не знаю. Зараз є дитяча школа, а клуб припинив існування. Були розмови на кшталт "А може, в другу Лігу, щоб команду не втрачати?", але далі справа не пішла. Коли я працював з Шаховим, ми тренували в основному молодь. Мені подобалося передавати їм досвід, але вийшло як вийшло.

Прикро, що так, проте зараз в країні війна і зараз важко виживати клубам. Зараз не зовсім до футболу, хоча військові нас запрошують і ми приїздимо побігати з ними. Вони кажуть: "Для нас це важливо". Особливо ті хлопці, які приїжджають з передової. Морально це їм дуже допомагає.