Ігор КОСТЮК: "Боль та Яцик вже готові грати на рівні УПЛ"

Київське «Динамо» робить ставку на власних футболістів. Тут дуже важлива не тільки робота Академії клубу, але і юнацька команда. Саме вона є перехідним етапом із юнацького у дорослий футбол.

Ігор Костюк працює наставником U-19 вже п’ятий сезон. За цей час команда вигравала юнацьку першість, змогла себе показати в Юнацькій Лізі УЄФА та головне – справно постачає кадри до головної.

Ігор Володимирович розповів про власні амбіції, потенціал гравців та проблеми юнацького футболу.

– Як оціните виступи команди у юнацькому чемпіонаті України?

– У нас зміна поколінь. Зараз відходять фактично 2003 та 2004 роки. З 2005 року маємо в команді 14 гравців. Кістяк команди розмився. Йде формування нового. Такі процеси не проходять безболісно. Індивідуальні помилки приводять до втрати очок. Це нормальні процеси для молодих футболістів, які тільки починають виступи у юнацькій команді. Щось може не виходити, десь набиваємо гулі, але від амбіцій не відмовляємося. Попри відставання від «Руха», боротимемося за чемпіонство.

– Що буде вирішальним у боротьбі за чемпіонство?

– Важливі особисті матчі. У нас у другому колі ще залишилися матчі проти обох суперників за чемпіонство. Є велике бажання віддати «борг» «Руху» за поразку у першому колі. У тому матчі нам дали два пенальті.

Потрібно перемагати в кожному матчі. Налаштовуватися на кожного суперника. Відрив від «Руха» не дозволяє його нівелювати тільки в очній грі. Тому важливо вигравати всі свої матчі та сподіватися, що суперники втратять очки. Якість гри та результат – це те, до чого ми прагнемо.

– За якими критеріями відбувається відбір гравців до юнацької команди «Динамо»?

– Швидкість, робота із м’ячем та інтелект. Це три моменти, які зараз є основними у сучасному футболі. Вони так само актуальні для юнаків.

– Які найбільші проблеми у юнацькому колективі?

– Потрібно поставити хлопців на рейки професійності – підготовка до тренувань, сам тренувальний процес, відновлення, харчування, режим. Це основний момент, бо у дитячому футболі є батьки, Академія. Тут вони вже самі повинні стежити за цими процесами. Мають брати приклад зі старших товаришів, які вже у першій команді. Тренеру потрібно постійно повторювати одні й ті ж речі.

Приємно, коли зовсім молоді хлопці прогресують, змінюються та потім їдуть грати у провідні ліги світу. Це визнання того, що вдалося до них знайти підхід.

– Футболісти, які перейшли до першої команди або поїхали до Європи, підтримують із вами спілкування?

– Звичайно. З тим же Іллею Забарним ми продовжуємо спілкуватися. За два роки в юнацькій команді він зміг показати свій потенціал та зацікавити Мірчу Луческу одразу після приходу румунського фахівця до клубу.

– На рівні U-19 ви майже не проводите селекції. Це так обставини складаються чи потрібно працювати із вихованцями власної школи?

– У віці 16-17 років у всіх є контракти з клубами, кожен має свого агента. У такому віці вже важко займатися підписанням нових гравців. Не забувайте, що конкуренція за футболістів також росте. Останні роки активно працює Академія «Руха». Додайте сюди ще «Шахтар», «Металіст», «Дніпро-1». Тому працюємо із вихованцями нашої школи, але якщо є можливість підписати талановитого гравця, то ніхто від цього відмовлятися не буде.

– Прицінюєтеся до гравців 2006 року народження, які зараз грають в оренді за «Зорю»?

– Звісно. За кожним гравцем слідкуємо, як вони грають у тому ж юнацькому чемпіонаті. Спостерігаємо за всім, починаючи від побуту, завершуючи суто футбольними моментами.

– Наскільки важливі матчі Юнацької Ліги УЄФА?

– Це великий досвід. Також додаткові емоції. Для гравців це подразник – «Бенфіка», «Баварія», «Барселона». Грати проти таких іменитих команд навіть на юнацькому рівні особливо престижно.

Ми розбираємо детально кожного суперника, визначаємо план на гру. Коли футболісти бачать, що тренерські настанови діють, то це об’єднує команду із середини. Це ментальний крок вперед, розуміння не тільки власної майстерності та можливостей, але і важливості командної гри, тактичної побудови та її дотримання протягом матчу.

Гравці сподіваються не тільки на свою індивідуальну майстерність, але і на тренера, його підготовку до матчу, тактику. Якщо це все працює, то це окрилює футболістів та додає розуміння нових можливостей.

– Що для вас як тренера значить Юнацька Ліга УЄФА?

– Сукупність факторів – мотивація, інтерес, цікавість, відповідальність.

Коли ми аналізуємо суперників, то йде пошук правильної тактики на матч, виходячи із сильних та слабких сторін візаві. У кожної команди свій стиль. Для тренера кожна така гра – це розвиток.

– Що відчуває наставник, який розгромив «Баварію» чи переміг «Барселону», «Бенфіку»?

– Усвідомлення, що ти на правильному шляху. Такі перемоги роблять сильнішим. Ти отримуєш величезний досвід, досягаєш ще більшої взаємодії з гравцями. Якщо вдалося перемогти, значить, хлопці зрозуміли твої ідеї та вимоги.

– Чи спілкуєтеся із тренерами суперників у Юнацькій Лізі УЄФА?

– Так. Підтримую зв’язок із наставником юнацької команди «Баварії» Дані Галмом. Він написав після очних матчів повідомлення. Привітав із перемогою та хорошою грою. Мені було приємно. Після матчу у Ла-Коруньї проти «Депортиво» теж написав та сказав, що вважає «Динамо» одним із фаворитів минулорічного турніру. Коли почалася війна, він пропонував допомогу.

– У матчі проти «Спортинга» шансів не було?

– Всі ми розуміємо причини. Емоційна складова хлопців після початку війни була не найкращою. Перший тайм емоційно перегоріли – гімн, прапори, атмосфера на трибунах патріотична. У перерві перебудувалися. Забили гол, могли зрівнювати рахунок. Але трохи не вистачило.

– Який найсильніший суперник за всі роки виступів у Юнацькій Лізі УЄФА?

– «Андерлехт».

– 2003, 2004, 2005 роки юнацьких збірних України не мають динамівських голкіперів. Як оціните потенціал наявних воротарів?

– Зараз за нас практику отримує 20-річний Денис Ігнатенко, який не так давно підписав новий контракт із клубом. Є Юра Авраменко 2005 року. У нас є тренер воротарів Олександр Мороз, який на постійному контакті із першою командою та Михайлом Михайловим. Вони вирішують, хто буде тренуватися із першою командою, хто буде грати за нашу. Вони між собою радяться, ухвалюють рішення. Це їхня сфера відповідальності.

– Костянтин Вівчаренко – вже повноцінний гравець першої команди. Який у нього потенціал?

– Він професіонал. Дуже впертий та працьовитий хлопець. Розуміє, що йому потрібно. На кожному тренуванні йде до своєї мети. Завжди на 100 відсотків працює. Для таких гравців потрібна довіра та досвід. Костя показав далеко не всі свої можливості та ще може серйозно прогресувати.

– У минулому сезоні у вас основною була пара захисників Боль-Дячук. Антону давали великі аванси, але у першій команді грає Максим. В чому тут причина?

– Це вибір тренера першої команди. Рішення, яке потрібно поважати. Луческу зараз побачив Дячука в основі. Максим має досвід виступів в УПЛ. Першу частину минулого сезону він провів у складі «Олександрії». Боль грав тільки на юнацькому та молодіжному рівні.

У Антона була важка травма у 2020 році. Він пропустив тривалий термін. У нього все ще попереду. Потрібно тільки не покладаючи рук працювати. Ніхто не знає, коли матимеш шанс проявити себе. Гравець повинен бути готовим завжди використати свій шанс.

– Задоволені грою Максима за першу команду?

– Я б провів аналогії із його приходом до нас – багато бажання, багато емоцій. Трішки не вистачає тактично. Зараз емоції заважають з холодною головою грати. Потрібні практика та досвід. Потенціал у Максима величезний.

– Яцику та Болю вже по 20 років. В юнацькій команді вони вже третій сезон, а у першу повноцінно пробитися не змогли. Немає проблем із мотивацією?

– Я вважаю, що обоє вже мають рівень, щоб грати на рівні УПЛ. Фізично, психологічно Сашко та Антон вже готові грати на рівні дорослого футболу. У Луческу є своє бачення кожного гравця.

У нинішній ситуації потрібно використовувати кожен шанс. Якщо дають якийсь час у першій команді чи ігрову практику в Ю-19. Потрібно показувати свій професіоналізм та потенціал.

– Володимир Бражко став одним із лідерів «Зорі». Вас здивував його прогрес?

– Ні. Він мав би грати ще раніше, якби не розрив хрестоподібної зв’язки два роки тому. Володимир випав на тривалий час. Потрібно було набирати форму та наздоганяти партнерів. Зараз Бражко зміг показати свої якості. Він здатен грати ще сильніше.

– Зараз у вашій команді в опорній зоні грає син Олега Саленка – Роман. Як його справи?

– Рома прийшов до нас влітку. Дуже відповідальний, фізично міцний, витривалий. Є гени батька. У нього немає досвіду виступів в опорній зоні. Він більше грав в атаці. Саленко не завжди орієнтується та оцінює момент правильно. Потенціал у нього великий. Має працювати та прогресувати. Все від нього залежить. Якщо зможе перебудуватися, то буде конкурентним гравцем.

– Антон Царенко забив перший гол за дорослу команду у ворота «Миная». У нього не велика антропометрія. Зріст не завадить йому розкрити свій потенціал?

– Сподіваюся, що футбольний інтелект Антона дозволить йому компенсувати невисокий зріст. Він дуже швидко приймає рішення. Важлива тактика команди, де ці сильні якості Царенка можна використовувати, а слабкі приховати. Я вважаю, що Антон має хороші перспективи та може досягти багато у футболі не тільки в Україні.

– Наскільки важлива антропометрія у футболі та особливо в юнацькому футболі, коли зріст може мати вирішальне значення?

– Подивіться на «Барселону». Свого часу Хаві, Іньєста були одним із найкращих на своїх позиціях у світі. Зараз все повторюється із Гаві. Швидкість, прийняття рішення стають головними.

Для дитячого футболу гравці з хорошою антропометрією можуть приносити результат. Проблеми виникають потім, коли вже вони переходять у молодіжний чи професійний футбол, коли ці якості не можуть робити різниці. Все вимірюється прийняттям рішень, інтелектом. Тому тут палиця з двома кінцями. Для мене важливим є готувати гравців для дорослого футболу. Тут інтелект має більше значення, ніж антропометрія.

– Андрій Маткевич забив 8 м’ячів восени. Що ви скажете про нього?

– Андрій є одним із тих гравців, хто максимально працює на тренуваннях. Великий професіонал у маленьких справах. Для нього не буває деталей та дрібниць. Це йому віддається під час матчів.

– Самбу Діалло вважають одним із головних активів в «Динамо». Як він опинився в Києві?

– Самба приїхав до України на початку березня. На першому тренуванні мені сподобалися його футбольні якості. На наступний день він захворів на ковід. Позитивний тест «тривав» півтора місяці. Весь цей час він мешкав на базі в ізоляції до завершення сезону.

Керівники клубу питали, чи потрібен мені цей футболіст? Я відповів, що хочу його подивитися ретельніше. Те, що я побачив, мене вразило. Було ухвалено рішення, щоб він не повертався до Сенегала, а залишився в Києві. Він працював індивідуально, поки команда була у відпустці. З перших тренувань після відпустки було зрозуміло, що це талановитий гравець. Дуже швидко клуб підписав з ним контракт. Я дуже задоволений, що такі футболісти переходять до «Динамо».

– Діалло розмовляє французською. Як відбувається Ваше спілкування?

– Мовою футболу. Якщо людина має футбольні якості, то їй легко із кожним тренером. На футбольному полі гравець все розуміє. Достатньо розставити фішки на дошці, щоб Самба зрозумів, як йому грати та тренуватися. А якщо серйозно, то є перекладач, який все доносить.

– Він добре проявив в Юнацькій Лізі УЄФА. Писали про інтерес з боку різних команд. Потім Самба «здав». В чому проблема?

– На збори зимою 2022 року взяли багато молодих гравців, а його залишили із юнацькою командою. Самба був одним із лідерів та впливав на нашу гру. На мою думку, коли його не взяли, це посприяло його спаду. Зараз це питання вже вичерпано.

– Яка ситуація із ним зараз?

– Він вже у Києві. Я його бачив і розмовляв на базі. Діалло у хорошому настрої. Приїхав зі збірної, яка досягла успіху в Африці. Був капітаном команди, забивав. Чекаємо тепер не гірших результатів за клуб.

– Самба з юнацькою командою тренується?

– Він гравець першої команди. Його виступи за юнацьку команду залежать від рішень Луческу та його бажання. До літа він ще може грати за нашу команду, враховуючи вік.

– В кінці 2021 рок клуб підписав Мехді Ель-Хамішлі. Але він так і не грав за «Динамо». Яка його доля?

– Думали, що він допоможе нам у футбольному плані. Розраховували, що він нам допоможе. З початком війни він виїхав закордон та призупинив контракт

Але у нас висока конкуренція. Він її не витримав. Зараз він вже не на контракті з «Динамо».

– Ігорю Горбачу видавали великі аванси. Попри проблеми із форвардом у першій команді, Луческу уваги на нього не звертає. Він ще не дозрів чи не може виправдати сподівання?

– Конкуренція у першій команді висока. Зараз свій шанс отримує Влад Ванат. Вважаю, що Ерік Рамірес сильний нападник, який ще себе проявить. Владислав Супряга не сказав свого останнього слова.

Горбач зазнав важкої травми, коли тільки 2004-й рік зайшов до юнацької команди. Він пропустив пів року. Можливо, десь втратив свою впевненість та гольове чуття. Можливо, його кар’єра була б іншою, якби не проблеми зі здоров’ям. Я вважаю, що потенціал у нього є.

– Як ви ставитеся до запрошення іноземців до юнацької команди?

– Нормально. Це світова практика сучасного футболу. Потрібно із легіонерами працювати. Без цього зараз ніяк.

Мені дуже Джозеф Окоро імпонував. Це як Яя Туре у молодості. Він грав опорника. Коли перейшов до U-21, у нього почавcя ARS синдром. Перестав витримувати навантаження. Мені було цікаво із ним працювати, але бачте, як склалося.

– Колектив нормально приймає іноземців?

– Абсолютно. Ніяких проблем. Всі підтримують та допомагають.

– Назар Волошин був одним із лідерів юнацької команди. Пів року провів у «Кривбасі». Зараз намагається закріпитися у першій команді. Досвід УПЛ важливий для молодого гравця?

– Звичайно. Якщо у «Динамо» не можеш витримати конкуренцію, то потрібно рухатися іншим шляхом. Не тільки Назар, але й Бражко, Дячук – добротні гравці із потенціалом, зараз настає їхній час. Набуття досвіду в інших командах - це нормальна практика для футбольного світу.

– Гіо Цітаїшвілі видавали великі аванси. Він їх не виправдав, ні в Україні, ні зараз у Польщі. В чому причина?

– Психологія, довіра тренера. Це все на рівні роботи наставника із футболістом. Ми знаємо, що грузини емоційні. Гіо – яскравий приклад цього. Тренер із гравцем повинен знаходити спільну мову. Футболіст має грати заради команди. Підпорядковуватися командним діям та працювати на результат.

Перед грою із «Андерлехтом» у мене була розмова із Гіо. Я йому пояснив, що він не зможе витримати всі 90 хвилин матчу (за два дні до матчу із «Андерлехтом» він зіграв повний матч за U-21 на штучному покритті). Нам у другому таймі потрібно було посилювати гру. Потрібні були його свіжість та креативність. Гіо мав стати джокером. У матчі Юнацької Ліги УЄФА проти «Андерлехта» Цітаїшвілі вийшов на заміну за рахунку 0:1. Забив зі штрафного, вплинув на хід гри та переломив хід поєдинку.

– Чи звертаються до вас тренери інших команд за характеристикою перед тим, як підписувати колишніх динамівців?

– Так. Питають про побут, про роботу в колективі, особисті якості. Якщо комусь потрібна моя порада, то я завжди відкритий. Зараз Юра Вірт телефонував щодо Данила Хондака.

– Назвіть підопічних, які мали потенціал, але не могли його реалізувати?

– Сподіваюся, що вони зможуть – це Вікентій Волошин, який на юнацькому рівні відрізнявся. Данило Скорко, Богдан Білошевський - вони мали дуже хороший потенціал.

– Ілля Забарний став найдорожчим трансфером клубу. Ви з ним працювали тривалий час. Розкажіть про нього.

– Якщо казати «безпроблемний футболіст», то це про нього. Читає твої думки. Грає так, як я думаю. Він собі завжди впевнений та спокійний. Має футбольний інтелект. Це дозволило йому стати основним у «Динамо» та у збірній.

– Чи спостерігали за тренуваннями Луческу?

– Так. Великий обсяг роботи. Велика інтенсивність тренувань. Не важливо, чи це відновлення, чи передігрове. Велику увагу приділяє тактиці, особливо в атаці.

– Яка комунікація із Луческу? Він питає по гравцях чи сам ухвалює рішення?

– У нього свій погляд. Він сам вирішує, кого запрошувати з юнацького складу на тренування. З Мірчею, звісно, спілкуємося, але комунікація в основному йде через помічників. Вони передають інформацію, хто буде тренуватися із першою командою та хто отримає ігрову практику в юнацькій команді.

– Скільки часу ви проводите на базі?

– Зранку приїжджаю, готуюся до тренування. Після цього аналізую тренування. Опрацьовую статистику, готуюся до матчів.

– Скільки разів передивляєтеся матчі?

– Один раз, коли робимо монтаж.

– Вас неодноразово «сватали» у першу команду у світлі того, що клуб робить ставку на власних вихованців. Як ви ставитеся до цієї інформації?

– Це дуже приємно. Там багато моїх вихованців. Я розумію їхні потенціал, психологію.

– Ви готові до цього виклику?

– Я до цього рухаюся. Восени отримав ліцензію PRO УЄФА. Це найвища тренерська категорія. Тепер є можливість працювати на рівні УПЛ та закордонних чемпіонатів. Мені цікавий тренерський прогрес, розвиток гравців під власним контролем. Хочеться не тільки працювати із ними 2-3 роки, але і здобувати золоті нагороди, Кубки у дорослому футболі та виступати успішно у єврокубках.

– Зараз економічна та політична ситуація така, що іноземців немає. Завдяки власній школі чи зможе підтримувати бренд «Динамо» та бути успішним не тільки в Україні, але і Європі?

– На мою думку, в Україні можна грати своїми гравцями та досягати успіху В єврокубках для успіху потрібно точково посилюватися.

– Ви себе зараховуєте до категорії «динамівських сердець»?

– Я до цього спокійно ставлюся. Я киянин, народився та виріс у столиці. «Динамо» та Олександр Олександрович Шпаков виховали мене, як гравця. І особисто Шпаков долучився до мого становлення, як особистості.

Свою тренерську кар’єру я зробив завдяки результатам своєї праці, а не отримав посаду через успішну кар’єру футболіста. Я працюю за іспанською методологією, яка була взята на озброєння в часи роботи у клубі Сергія Реброва. Два роки працював із Вісенте Гомесом та Унаї Мельгосою, що дало мені усвідомлення цієї моделі розвитку футболістів. Але я завжди ще приділяв увагу вивченню, аналізу суперника та тактичним перебудовам.

З наставників цікаво спостерігати еволюцію Пепа Гвардіоли. Починаючи від роботи в «Барселоні» до «МС», він суттєво змінився. Дуже імпонувало, як тренер збірної Марокко Валід Реграгі об’єднав команду, гравці йому довірилися та виконували вимоги. Це призвело до виходу у півфінал. Дуже подобається побудова команд Карло Анчелотті. Від часів «Мілана» Андрія Шевченка до сучасного «Реала»

Той же Сергій Ребров теж пройшов шлях від тренера юнацьких команд, помічника до головної команди «Динамо».

– Ви вже п’ятий сезон працюєте зі юнацькою командою. Кожні два роки потрібно робити те саме – формувати нову команду. Чи не втрачаєте мотивацію та гостроту футболу?

– Хочеться рухатися далі. Це нормальне бажання для кожного наставника. На собі відчути ті моменти, коли твої футболісти ростуть разом із тобою та досягають значних висот.

– Чи були пропозиції від інших команд?

– Зараз про це недоречно казати. Такі пропозиції були, але я б не хотів говорити про них конкретно. Я працюю в «Динамо».

– Покоління вихованців «Динамо» кінця 90-х років. Ви, Шовковський, Шевченко, Ващук, Федоров, Підтримуєте зв’язок?

– Так. З Андрієм, Владом спілкуємося. Сергій у моєму штабі. Сашко працює помічником головного тренера.

– Як ви пережили, що ваші друзі дійшли до півфіналу ЛЧ, а ви залишилися осторонь?

– Спокійно. Не було заздрощів. Тільки радість за друзів.

– Мало знають про Костюка поза футболом. Розкажіть трохи про себе.

– Вільний час проводжу зі своєю родиною. Любимо подорожувати. Коли є вільний час, то можу поїхати на риболовлю.

– Як боретеся з емоціями після гри?

– У мене маленька донька. Вона для мене – головний емоційний баланс.

Сергій ТИЩЕНКО