"Чекав на момент, коли зможу проявити себе капітаном в офіційних матчах" – Назар Балаба про капітанство в "Динамо", роботу над собою, дозвілля та особисте життя

Захисник "Динамо" U-19 Назар Балаба розповів про капітанство в “Динамо”, роботу над собою, дозвілля та особисте життя.

– У 20 турі УПЛ ви зіграли з ужгородським “Минаєм” в 2:0, твоя команда здобула перемогу, вітаю! На такий результат розраховувала команда? Чи могли забивати ще?

– По-перше, ми раді, що перемогли і залишаємося у гонці за перше місце. Але хотілося б насправді показувати кращу гру, більше контролювати м’яч, тому що ми боролися до останньої хвилини точно заради більшого результату. Як нам кажуть тренери: “Ми маємо показувати гарний футбол, і при цьому робити результат”. А результат приходить тільки з хорошою грою.

– На гру з “Минаєм” ти вийшов в капітанській пов’язці вперше в офіційному матчі Чемпіонату УПЛ серед юнацьких команд. Наскільки змінюється настрій на гру, коли на тебе лягає відповідальність за всю команду?

– Дякую за те, що тренери мені довіряють, і моя робота просто так не проходить. До речі, я з батьком дуже багато говорив щодо цього. Спочатку я був капітаном в академії, потім перейшов до Ю19, і неодноразово виходив лідером у товариських матчах, і тому чекав на момент, коли зможу проявити себе вже в офіційних іграх.

Як змінюється настрій? Ти відчуваєш більшу відповідальність, бо повинен вести команду за собою, заряджати її перед матчем, заспокоювати футболістів у стресових ситуаціях. Це дуже важка робота, але, зважаючи на те, що я до цього матчу вже мав досвід капітанства, не відчував на собі сильний тиск.

– Назар Балаба - лідер по життю чи старанний виконавець?

– Я навіть не можу сказати… Я люблю і сам приймати рішення, але й коли мені дають вказівки, тоді я більше розумію, як діяти. Якщо ми говоримо про тренерів: вони мені ставлять конкретну задачу - я її виконую. Але якщо бачу, що мені це не вдається, усвідомлюючи, що варто робити щось інше, в чому я більш впевнений - оберу останнє. Я футболіст та індивідуальність, і не кожне слово, яке скажуть може мені підійти. Не пам’ятаю точно, але хтось сказав мені таку фразу: “Тренери можуть багато чого тобі говорити, але твоя справа взяти те, що тобі зручно, а те, що незручно відкинути”. Тому що кожен тренер бачить футбол по-різному, потрібно вміти фільтрувати.

– Часто вступаєш у конфлікти з тренерами?

– Із тренером ні, більше з футболістами та суддями. Мені часто говорять, що я надто багато говорю зайвого через свою емоційність, але це футбол і це емоційна гра. Якщо я буду виходити без емоцій, то в мене нічого не буде вдаватися. Навіть тренери кажуть: “Виходьте емоційно на матч, у вас повинен бути хороший настрій”. Бо якщо без нього, то нащо тоді взагалі грати?

– Слідкуючи за твоїм Інстаграмом, можна помітити, що, крім клубних тренувань ти ще додатково займаєшся в спортзалі. Тренер не дає достатньо навантажень?) Чи в залі ти працюєш над конкретною групою м’язів?

– Зал я почав відвідувати ще з початком коронавірусу. Я був удома в Рівному, не знав, чим займатися, в мене не було команди, а фізична форма бажала кращого, тому я вирішив займатися сам. Спочатку це були тренування у себе на подвір’ї, ранкові пробіжки, вечірній футбол з друзями, а потім я почав ходити до спортзалу та займатися з тренером. Мені сподобалося це, бо після тренувань я відчував силу в ногах та впевненість на полі. Так ми прозаймалися з Кирилом (тренером) 2-3 роки.

А в Києві я вже знайшов тренера, який одночасно є лікарем, і з ним ми працювали над лікуванням моєї спини, бо я мав певні проблеми, а потім перейшли знову на силові тренування. Але зараз поки зробив паузу на тиждень, бо було багато ігор, тому вирішив трохи відпочити.

– Повернімося у 2022 р. У кінці вересня ти зі своїм одноклубником Олексієм Гусєвим завітали із благодійним візитом до дітей з Охматдиту. Про це був опублікований ролик на You Tube каналі клубу “Динамо” Київ. У своєму коментарі ти сказав: “Це чудово, що клуб влаштовує такі зустрічі, адже дітям в лікарнях важко, а так ми можемо подарувати хоч 1 - 5 хв радості". Чи займався ти колись благодійністю до цього візиту? Можливо, робив пожертвування чи допомагав дитячим будинкам? Чи твоя родина?

– Коли я ще навчався у Рівному, у нас була школа, куди ходили діти з досить забезпечених сімей - у всіх були хороші речі, всі були фінансово достатні. І я точно пам'ятаю, що декілька разів ми навідувалися в дитячі будинки, і віддавали їм якісь свої речі, збирали для дітей гроші. А коли переїхав в Київ, то вже з початком повномасштабного вторгнення робив і роблю багато донатів. І мій батько також віддав зі своєї фірми дуже багато автомобілів хлопцям на війну, тому можна сказати, що моя частинка також в цьому є.

– Розкажи про своє перше татуювання. Що воно для тебе значить?(Тату на Біблійну тематику)

– Історія насправді частково пов’язана з моєю сестрою, яка прищепила мені любов до церкви. Коли я почав з нею туди ходити, мені сподобалися біблійні вірші, які проповідували старші люди, тому я почав аналізувати їх, потроху читати Біблію, і один із віршів (Іван 3:16, - Ред.) набив у себе на руці разом із пташками, що символізують свободу та віру.

Я давно мріяв про татуювання, мені подобалося, який вигляд вони мають на інших футболістах, але не хотів набити абищо. Мені важливо, щоб в цьому був сенс. Тому наступні татуювання теж будуть про те, в що я вірю.

– Як часто слухаєш музику? Чи змінився твій плейлист із початком війни?

– Щодня. Але в нас є в команді проблеми з музикою, потрібно це змінювати.

Свій плейлист я змінив, хоча і до початку війни також багато слухав і знав української музики, грав на гітарі. Можу завдячувати своєму батькові, який показав мені багато старих, а з часом і новіших українських пісень. Він часто мені казав: “Навіщо ти співаєш російські пісні, співай українські, вони гарніші”.

А як війна почалася, всі перейшли на українську музику. Вона прямо влетіла в медіапростір, і мені почали траплятися багато нових і старих пісень, які вже навіть не слухала молодь. Я був дуже цьому радий.

– Топ-3 останніх прослуханих треків

– Я слухав концерт THE SCORPIONS. Мій улюблений ще з дитинства в акустичній версії, який проходив у замку (монастирі) в Португалії (“Acoustica” 2001 року - четвертий «живий» альбом, записаний в Convento do Beato, Лісабон,- Ред).

Серед пісень виділю “Rock You Like A Hurricane” та “Wind of Change”. До речі, в останній гурт змінив перший рядок: замість “I follow the Moskva down to Gorky Park” тепер «Now listen to my heart, it says Ukrainia». Так гурт виразив свою підтримку Україні (оновлена версія пісні прозвучала 27 березня 2022 року на концерті гурту в Лас-Вегасі, - Ред.).

– Чи мрієш потрапити на концерт улюбленого гурту?

– Я був на The Scorpions ще у 2017 році, коли вони приїжджали до Києва, тоді пішов із сестрою, і по-справжньому кайфонув від рокової музики.

– Хотіла б запитати тебе трішки про особисте життя, якщо ти не проти. Як ти вважаєш, чи впливає якось на стосунки, коли дівчина не приходить на твої ігри. Наскільки це для тебе це важливо?

– Для мене це важливо. Але існують різні ситуації. Наприклад, моя дівчина зараз готується до вступу в університет, і в неї кожен день розписаний погодинно - уроки в школі, заняття з репетиторами… І я вважаю, що їй краще зараз сфокусуватися на навчанні, аніж прийти на мене на гру. Але щойно в неї з’являється можливість - обов’язково прийде підтримати .

Приємно, коли вона просить зранку надіслати їй посилання на трансляцію матчу та каже, що буде паралельно і вчитися, і слідкувати за грою. І коли ти виходиш на поле, знаєш, що “там” за тебе вболівають, на тебе дивляться, ти відчуваєш шалену підтримку. Це додає мені впевненості.

Діана Жук