Сергій СИДОРЧУК: "У 6 років в мене сусід їв банан, я кажу: "Папа, а що це таке?", а він відповідає: "Це банан, ми на новий рік купимо тобі"

«Важке дитинство? Воно не було важке. Хтось скаже зараз, що у нього було важке дитинство? У нас було в кімнаті десь 13-14 квадратних метрів. Я жив з мамою і татом, загальний душ, загальний туалет, загальна кухня, все. Я це сприймав тоді нормально. Пам'ятаю, що в дитинстві мама хотіла квартиру, а я навіть не розумів, що таке квартира. Нащо квартира, якщо в тебе є кімната (посміхається)?

Там було багато дітей, чоловік 20-25, напевно. Мені було 5 років, найстаршому десь 13. Ми виходили на вулицю, всі у дворі на нас дивилися так, спілкувалися... Типу: «Вони в гуртожитку живуть». Ми на це не звертали уваги.

Я дуже соромився. Тоді ж не було мобільних телефонів, а ти приходиш в перший клас, а класний керівник питає номер телефону. У всіх були домашні телефони, а у нас був один, і він стояв у комендантки. Тільки комендант міг взяти слухавку, і ти з 4-го поверху біжиш.

В першому класі з'являється перше кохання у всіх, і от вона питає в тебе номер телефону, а ти соромишся цього. Це я пам'ятаю добре. Я дуже довго цього соромився, а зараз вже став старшим, розумію, що це дрібниці, по-перше, а по-друге — дуже класна школа, вона з п'яти років навчала тебе жити в колективі. У 6 років в мене сусід їв банан, а я кажу: «Папа, а що це таке?». Папа каже: «Це банан, ми на новий рік купимо тобі», — розповів Сидорчук.