Олександр ЗІНЧЕНКО: "При мені один вихованець плакав у трубку: "Мамо, відвези мене додому". Після чого я своїй мамі подзвонив і сказав: "Вибач, я так не зроблю"

Гравець "Арсеналу" та збірної України Олександр Зінченко в інтерв'ю офіційному сайту клубу розповів, як пережив відрив від дому в 11 років і завдяки чому та кому зумів у цей період не "поплисти". А також, яку користь цей крок зробив йому надалі.

"Я з дуже маленького міста, населення якого становить лише 12000 осіб, і я був із місцевою командою ще в Україні, яка називається "Карпатія". Раніше ми тренувалися там двічі на тиждень, мені було шість чи сім років, коли я почав там займатися, потім у 11 років я перейшов до іншої академії під назвою "Моноліт Іллічівськ", яка була за 550 кілометрів від мого будинку.

"Тому я пішов з дому у віці 11 років. Перші кілька місяців я плакав у подушку.

Мені було дуже важко на початку і важко моїй сім'ї, але мій тренерський штаб там мені дуже допоміг. 550 кілометрів — це далеко від дому, тож мені потрібна була підтримка цих тренерів. Ось чому я говорю, що твоя футбольна команда — це і твоя сім'я", - зазначає Зінченко.

За словами Олександра, величезну підтримку йому в такому ранньому віці надала мама, яка постійно цікавилася як його справи, що сталося, чого не сталося. І ця підтримка дозволила йому не зламатися.

"Пам'ятаю, як один із вихованців при мені розмовляв зі своєю мамою по телефону на балконі, і я побачив, як він плаче по телефону і каже: "Мамо, будь ласка, відвези мене додому". Вгадайте, що я зробив після того, як побачив це? Я зробив так само! Я подзвонив мамі і сказав: "Вибач, я не можу цього зробити!".

Цей досвід зробив мене сильнішим, і коли я вже у 19 років переїхав до Англії, то вже було набагато простіше, саме завдяки тому, що я зробив у 11 років", - зазначив Зінченко.