Mирон МАРКЕВИЧ: "Радий за екс-гравця "Mеталіста" Гомеса, котрий у Катарі таки підкорив вершину"

У бесіді з кореспондентом КОМАНДИ 1 заслужений тренер України Mирон Mаркевич поділився своїми враженнями від світового форуму, зупинився на збірних і гравцях, котрі йому найбільше запам’яталися…

— Передусім, розпочну з непересічної події, котра мала місце в Катарі, — бере слово Mаркевич. — Уперше в історії українського футболу гравець, що виступав у вітчизняній елітній лізі став чемпіоном світу. Ідеться про аргентинця Алехандро Гомеса, котрий у сезоні 2013-2014 років захищав кольори харківського Mеталіста, який я тоді очолював.

— А як узагалі опинився цей півзахисник в Україні?

— Це була ініціатива тодішнього спортивного директора слобожанського ФК Євгена Краснікова, котрий подбав про перехід цього гравця з італійської Катанії. Усе ж, не можна сказати, що Алехандро голосно заявив про себе в Харкові. Він повинен був замінити Тайсона, котрого придбав Шахтар, але програвав йому як у швидкості, так і у відборі. До того ж, Гомес був доволі замкнутою людиною і, як кажуть, своїм у Металісті так і не став. Утім, те, що аргентинець — серйозний виконавець, я переконався в лютому 2014 року на престижному турнірі в Ізраїлі, де Гомес в одному з матчів практично наодинці обіграв російський Зеніт.

На жаль, ситуація склалася так, що невдовзі я змушений був залишити Металіст, не затримався в Харкові надовго й Гомес, котрого влітку вигідно продали до італійської Аталанти. Звичайно, я дуже радий, що 34-річний Алехандро вже на фініші своєї тривалої кар’єри таки завоював головний титул у своєму житті. Чудовий приклад для наслідування!

— Пригадується, в інтерв’ю нашому сайту перед початком світового чемпіонату Ви передрікали, що володар головного призу визначиться в суперництві бразильців, аргентинців і французів…

— Виходить, що Неймар і його партнери мене підвели?(посміхається) Але вони винні самі, що вийшовши вперед із хорватами випустили Жар-птицю з рук. На мій погляд, вони переоцінили свої можливості, вважаючи, що перемога вже в них у кишені. І замість того, аби зіграти по рахунку, продовжували великими силами наступати, оголяючи тили. Цим і скористалися досвідчені балканці, котрим одного влучного удару в площину воріт вистачило, аби врятуватися від поразки. Хоча, звичайно, шкода, бо в складі бразильців було чимало дуже сильних виконавців.

— І після неочікуваного фіаско бразильців усе повинно було вирішитися в двобої Аргентини та Франції…

— Вважаю, що ці збірні заслужено пробилися до фіналу. Mожливо, коли б у французів був у строю визнаний бомбардир Карім Бензема, то я б їхні шанси оцінював вище. Проте він через травму до Катару не поїхав, і аргентинці завдяки більш збалансованому складу виглядали цікавіше. Хоча коли за рахунку 2:0 на свою користь у середині другого тайму вони зменшили оберти, то ледь не поплатилися. Французи зі своїм лідером Кіліаном Mбаппе двічі відновлювали паритет. І лише в серії післяматчевих пенальті щасливий квиток випав аргентинцям на чолі з капітаном Ліонелем Mессі, котрий до цього оформив дубль. Недарма кажуть, що є сильні футболісти, дуже сильні, а є просто неперевершений Mессі… На мій погляд, аргентинці більше награли на перемогу, до того ж, на їхньому боці був і футбольний Бог, котрому дуже кортіло, аби в колекції геніального Ліонеля було й звання чемпіона світу…

— Ви вважаєте, що саме Mессі — кращий гравець чемпіонату?

— Так. Згадайте налаштованість латиноамериканця в кожному матчі, як він був націлений на пошук найкоротших шляхів до воріт, а як працював на свою збірну, часто підігруючи партнерам із глибини поля. Його витривалості у 35-річному віці можна тільки позаздрити…

— А який матч у Катарі вам запам’ятався найбільше?

— Фінальний. До речі, за своїм сценарієм він мені нагадав вирішальний матч чемпіонату світу 1986 року в Мехіко, на якому мені поталанило бути присутнім. Тоді стосунки з’ясовували аргентинці та німці. Латиноамериканці також вигравали 2:0, але їхні опоненти вирівняли становище. Останнє слово було за Хорхе Бурручагою, котрий із передачі Дієго Марадони забив золотий гол — 3:2. У Мексиці феєрив легендарний Марадона, а в Катарі — Мессі. Навіть маючи у своїх лавах таких видатних гравців, збірна Аргентини аж 36 років чекала свого чергового, вже третього злету, і таки дочекалася…

— А чи відкрив чемпіонат у Катарі гравців, котрі незабаром голосно заявлять по себе на клубному рівні?

— Як на мене, під цю номінацію найкраще підходить 22-річний марокканський півзахисник Аззедін Унахі зі скромного французького Анже. Він проявив себе, як і збірна Марокко в цілому, з найкращого боку, і я переконаний, що гравець незабаром опиниться в топ-клубі. Мені також дуже сподобалися новоспечені чемпіони світу — 21-річний Енцо Фернандес і на рік старший Хуліан Альварес. Але на відміну від марокканця, вони, незважаючи на свій вік, уже на видноті у своїх іменитих клубах, відповідно, португальській Бенфіці й англійському Манчестер Сіті…

Необхідно віддати належне керманичу збірної Аргентини Ліонелю Скалоні, який сміливо довіряв молоді, і вона не підвела. Хоча найбільше мене вразило те, як аргентинці чіпко діяли у відборі, яка в них була зразкова ігрова дисципліна…

— Тоді наостанок, чемпіонат світу в Катарі виправдав сподівання?

— Так. Пройшов він дуже цікаво, і шкода, що серед його учасників не було збірної України, котра, переконаний, виступила би краще за валлійців, яким прикро поступилася у відборі. Думаю, що з причинами цієї невдачі вже визначилися, тепер важливо зробити правильні висновки й докласти максимум зусиль, аби пробитися на наступний світовий форум, котрий 2026 року прийматимуть США, Канада та Мексика.