Дмитро КРИСЬКІВ: "Секрети румунської збірної розкриє Мірча Луческу"

В рубриці «Шлях на Євро» футболісти молодіжної збірної України (U-21) продовжують ділитися своїми емоціями та спогадами про виступи команди у відбірному циклі чемпіонату Європи. Сьогоднішній гість рубрики — півзахисник донецького Шахтаря Дмитро Криськів, який став найкращим бомбардиром молодіжки в минулій кваліфікації.

«Одного разу виводив на гру… Руслана Ротаня»

— Не відкрию нічого нового, коли скажу, що збірна країни — це мрія любого хлопчика, який починає займатися футболом, — сказав Дмитро Криськів. — Про неї мріяв і я, коли в дитинстві не пропускав жодної трансляції матчів національної команди України. Дивився на гру нашої головної збірної разом з батьком по телевізору, а коли вона приїздила до мого рідного Харкова, то, звісно, йшов на стадіон Металіст.

На харківських матчах збірної я був, до речі, в різних, так би мовити, статусах — не тільки, як глядач. Бувало, подавав м’ячі, а одного разу ми виводили на поле гравців. Це було в травні 2010 року, на матчі проти Литви. За іронією долі мені випала честь йти разом з… нинішнім головним тренером молодіжної збірної Русланом Ротанем. Звісно, я був вболівальником Металіста, для якого Дніпро вважається надпринциповим суперником, але не поважати капітана цього клубу, не захоплюватися його грою, незважаючи на всі свої тодішні антипатії, я ніяк не міг. Мені завжди подобалися такі півзахисники. Пам’ятаю Петровича, як єдиного гравця в Україні, якому було байдуже, якою ногою виконувати кутовий чи штрафний. Він і досі, на наших тренуваннях, добре працює і лівою, і правою. Таке в футболі буває нечасто.

Першу футболку збірної, до того ж ще й з фірмовою вишивкою, я отримав після одного з дитячих турнірів — в ній часто грав у дворі. Хоча це було не найперше моє футбольне екіпірування. Першою була майка Кріштіану Роналду з Манчестер Юнайтед. У самому дитинстві я був справжнім фанатом португальця, але, коли вже почав намагатися щось аналізувати та розуміти, мої симпатії перейшли на бік гри Барселони, і я став прихильником Ліонеля Мессі.

«Мені поміряли пульс та відправили додому»

Справжню, вже ігрову футболку збірної України я примірив в 15 років. Пам’ятаю, йшов тренувальний збір, на якому переглядали кандидатів до збірної. Тренером був Олександр Головко, ми здавали в Києві якісь тести. Після одного з фізичних нормативів в мене перевірили пульс — і… відправили додому.

Другий приїзд в збірну був не набагато кращим. Це сталося вже за Сергія Попова, який покликав мене до команди U-17. Ми провели в Щасливому якийсь спаринг, а потім команда поїхала на турнір, а мене знову відправили до клубу. Дебют в збірній припав, здається, на матч з Данією — ми програли їй в Києві. Відвозили нас, пам’ятаю, дуже міцно. Я був тоді трохи здивований, адже данці не лише перебили нас без м’яча, але й саме переграли. Це вже зараз розумієш, що сьогодні в гарний футбол вміють грати в будь-якій частині земної кулі.

Десь раз на рік я в збірну потрапляв, але особливо там не грав. На юнацькому рівні я по-справжньому опинився у збірній, ускочивши, як то кажуть, в останній вагон. Команда U-19, коли її вже очолив Сергій Нагорняк, готувалася до еліт-раунду чемпіонату Європи, і ми поїхали в Ізраїль на збори. Після цього я й потрапив на свої перші офіційні поєдинки, грав там в основному складі. У нас тоді підібралася непогана команда, але була важка група. Ми випередили Бельгію та Сербію, проте програли Італії перепустку у фінал. А потім була молодіжна збірна України...

«За молодіжку дебютував на Турнірі Лобановського»

В травні 2019 року багато гравців Шахтаря поїхали на юнацький чемпіонат світу, і ми догравали сезон без них. В останньому турі дубль гірників виграв у Чорноморця, я забив два голи, а після матчу Валерій Кривенцов сказав, що я їду в молодіжну збірну на Турнір Валерія Лобановського. Для мене це було справжнім сюрпризом, адже там виступав переважно 1998 рік народження, були гравці з УПЛ, вже досвідчені виконавці — Євген Чеберко, Богдан Леднєв та інші.

Проте мій дебют стався вже в першому матчі — проти Кіпру. За рахунку 3:0 Руслан Ротань зробив потрійну заміну, і разом зі мною перший матч за молодіжку провели Богдан Білошевський та Михайло Мудрик. Тоді команда гарно провела цей турнір, перегравши в фіналі Ізраїль завдяки голу саме Мудрика. Здається, на Турнірі Лобановського молодіжка до того не перемагала 10 років, тож настрій у нас був піднесений.

Втім, особливих ілюзій я не мав. Розумів, що восени до молодіжки приєднаються чемпіони світу, і шансів потрапити в команду майже не буде. І тут знову — виклик! Це було в жовтні, я з’їздив зі збірною до Румунії, а потім вийшов на заміну в спарингу з Грецією. Нічого особливого не продемонстрував, тому наступного виклику до молодіжної збірної чекав майже два роки.

В мене був непростий період в кар’єрі, але потім на моєму шляху знову з’явився Валерій Кривенцов, який запросив до Металіста 1925. Там, у першому дивізіоні, довелося пройти справжній курс молодого бійця, і мені дуже приємно, що тренери молодіжної збірної стежать не лише за матчами УПЛ.

«Переломним був контрольний матч у Туреччині»

Попри це, на перший збір вже нової, нинішньої молодіжки я не потрапив. Не побачив своє прізвище і напередодні другого збору — перед черговим Турніром Лобановського. Тоді, правда, Металіст 1925 вирішував завдання виходу до УПЛ, і я був потрібен клубу, але я дуже вдячний його керівникам, що вони відпустили мене до збірної, коли Руслан Ротань вирішив мене туди довикликати…

Я приїхав в команду вже на саму гру проти Узбекистану, тому в ній не брав участі. Звісно, то був справжній провал, але не всі розуміли, що відразу після закінчення чемпіонату команду чомусь не змогли зібрати, і хлопці відпочивали 10 днів, а потім вийшли, як то кажуть, з корабля на бал. За рахунок двох ігор та тренувань тренери трохи підтягнули готовність колективу, і ми поїхали до Туреччини. Сьогодні мало хто згадує саме той матч, але він теж був свого роду переломним.

Ми зіграли з турками внічию — 1:1, хоча ще в першому таймі та на початку другого могли вигравати з великим рахунком. Хвилин 60 демонстрували добрий футбол, потім трохи сіли, і суперник відігрався. Як на мене, це був дуже важливий спаринг, бо ми самі, а також, гадаю, тренери побачили, що можемо добре грати, а коли потрібно — то й битися. Ми вистояли в Стамбулі, а потім, восени, команду підсилили її лідери (Анатолій Трубін, Руслан Нещерет, Олексій Сич, Олександр Сирота, Артем Бондаренко, Георгій Судаков та інші), і почалася справжня казка.

«Найважливішим був гол у Словаччині»

Перший матч був у Сербії. Ми дуже хвилювалися, але тренери, як могли, знімали всю напругу. Нас гарно підготували до цього поєдинку. Не знаю, як це вдавалося, але ми постійно збиралися на збори на день чи навіть на два дні раніше, і плідно працювали. Добре вивчили суперника, і максимально налаштувалися на всіх його зірок, яких там вистачало. Перед самим виходом на поле Руслан Петрович добряче нас зарядив, а потім надав слово капітану команди — Артему Бондаренку. Його промова теж буда дуже сильною. З тих пір це наш постійний ритуал.

Звісно, я був дуже щасливим, адже забив перший гол у цьому відборі. Чому побіг святкувати до Руслана Ротаня? Не знаю, ми про таке не домовлялися. Просто це були щирі емоції та, мабуть, подяка за довіру, яку я відчував з першого дня в команді. Хоча перед Сербією, зізнаюсь, не був впевненим у тому, що вийду в основі. В молодіжці висока конкуренція, багато класних гравців.

Який з моїх чотирьох голів у відборі був найкращим? Важко сказати. Красиво я не забивав, всі м’ячі були робочими. Звісно, можна виділити гол сербам у Львові. Не сам гол, а комбінацію. Ми добре вийшли з-під пресингу, Толя Трубін віддав чудовий пас на Міху Мудрика, і той здійснив свій фірмовий забіг. Мені залишалося лише поставити крапку. Проте найважливішим все ж таки був, мабуть, гол у Словаччині, який, по суті, залишив нас у грі в тому двобії. Але ж там для мене знову все зробили партнери, і я їм дуже вдячний. Найкращим, точніше, найяскравішим був не гол, а гольова передача на Данила Сікана, який поставив крапку у цьому відборі. Таку жирнючу крапку.

На перший матч у плей-офф ми вийшли добре підготовленими за всіма напрямками, крім одного — поступилися супернику в налаштуванні. Ми наче й грали краще, але словаки нас просто перебили. У Польщі все було інакше — ми вже не тільки грали, але й билися. За себе, за наших воїнів і за всю країну.

«Нападником вперше зіграв у Металісті 1925»

Матч проти Сербії у Львові згадую ще й тому, що тоді довелося грати на позиції нападника. Для мене це було не вперше — мав досвід гри фальшивою дев’яткою у Металісті 1925. Поставили — значить, треба. В дублі Шахтаря починав грати опорним півзахисником, потім став вісімкою, в збірній частіше граю десяткою. Головне бути корисним команді.

А з сербами при обороні ми з Жорою Судаковим були, як два форварди. В нас добре взаєморозуміння, ми гарно перекривали зони, не давали супернику грати з м’ячем. Довели справу до нервової кінцівки, але таке в футболі буває. Нам Петрович тоді часто повторював — виграйте хоч раз з великою перевагою і побачите, що буде. Побачили. Поїхали на Фарери, перемогли — 4:0. Потім Північна Македонія — 4:0. Потім забили три французам, перемогли Вірменію, провели п’ять м’ячів в двох поєдинках зі словаками.

Взагалі, тоді на Фарерських островах, теж був своєрідний переломний момент. Після того як почалася війна, ми всі залишилися без практики. Грали в благодійних матчах, але офіційних змагань не було, здається, понад півроку. Ми провели класний збір у Стамбулі, був час працювати і над фізикою, і над тактикою, але таким схвильованим, як там, у Торсгавні, я не бачив нашого тренера ні до, ні після. Дуже добре, що ми швидко зняли це хвилювання. Розіграли м’яч з центра поля, і суперник майже його не бачив всі 90 хвилин.

На тому літньому зборі ми, до речі, забили в чотирьох матчах більше голів, ніж за весь відбірний цикл. Хоча я не відзначився жодного разу (посміхається).

«Найважче було проти Франції у Стамбулі»

Багато говорять про те, що в нас добре взаєморозуміння в середині поля. Так, я, Артем Бондаренко, Георгій Судаков, Михайло Мудрик — ми давно граємо разом в різних командах структури Шахтаря. Проте, по-перше, в збірній у нас трохи інші вимоги, і ми не просто виходимо і демонструємо те, чому навчилися в клубі. По-друге, хоча це саме головне, в молодіжці чудове взаєморозуміння серед всіх гравців. Якщо раніше в збірних було таке, що футболісти тих чи інших клубів частіше спілкувалися між собою, то зараз такого немає і близько. Всі так перемішалися, що не зрозумієш, хто кого довше знає. Це допомагає також на полі.

Найскладніший матч був проти Франції. Причому не виїзний — там після вилучення все стало зрозуміло досить швидко. Важко було в Туреччині. За 10 днів нам треба було зіграти третій поєдинок — і це після згадуваного вже простою в клубах. На нас тиснув результат, потрібна була лише перемога. У підсумку ми її не здобули, але провели чудовий матч. Добре грали, показали характер, адже врятувалися з 1:3. І це проти такого суперника.

Може, воно й на краще. Перемогли б французів — стали б кращою збірною, що посіла друге місце в своїй групі. Потрапили б на Євро автоматом — і не було б цього дивовижного матчу проти словаків, який зробив нашу команду ще міцнішою.

Для мене вересневий збір взагалі був особливим. Якщо влітку ми майже всі були без практики, то тепер без неї приїхала лише пара гравців — і я серед них. Такого в моїй кар’єрі ще не було — нуль хвилин у клубі. Я, звісно, сподівався, що тренери мене покличуть, але не мав впевненості, що зіграю. Спокій прийшов з першої хвилини перебування в таборі збірної, а потім, коли нам організували секретний спаринг, і я отримав там достатньо ігрового часу, все взагалі стало на свої місця. Додатково працюючи в залі з тренером з фізичної підготовки, я готувався до найважливіших поки що поєдинків у своєму житті. Найголовніше тоді було перемогти самого себе…

«Ігор Йовічевич сказав, що приїде на гру з Хорватією»

В збірній я завжди ділю номер з нашим капітаном — Артемом Бондаренком. Ми з ним давно товаришуємо, постійно граємо на приставці. Відпочиваю від нього, коли йду грати в карти чи нарди — Бонд не по цих справах. А я люблю. Нам ніхто не забороняє — навпаки, просять не ховатися. Проте ми чудово розуміємо, коли можна, а коли — ні. Такою довірою, яку мають футболісти в молодіжці, ні в якому випадку не можна зловживати.

Повірили в нас і вболівальники та представники ЗМІ. Мабуть, будуть тепер багато чого чекати, але ми не хочемо нічого особливого обіцяти, окрім того, що будемо намагатися грати в той самий футбол — тільки ще краще. Так, як скаже Петрович. Суперники по групі на Євро дуже цікаві, хоча я, коли ми в командному чаті прогнозували результати жеребкування, ставив на Німеччину, Англію та Чехію. Нікого не вгадав (посміхається).

Хорватія? Це дуже сильна збірна. Головний тренер Шахтаря Ігор Йовічевич сказав, що це буде цікавий матч, і він хоче його обов’язково побачити. Містер добре знає хорватську молодь. Секрети румунської збірної привезуть динамівці — їм їх, мабуть, розкриє Мірча Луческу (посміхається). Я пам’ятаю виїзний матч проти румунів у минулому відбірному циклі — в них була гарна команда. Ну а представляти збірну Іспанії взагалі немає зайвої потреби. Хай там як, для нас це буде справжнє свято, і ми, пройшовши такий довгий та складний шлях на це Євро, зробимо все, щоб воно для нас тривало якомога довше.