Андрій ШЕВЧЕНКО: "Єдиний звук був від повітряної тривоги. По 6–7 разів на день"

«Вперше я повернувся до Києва у квітні, приїхав потягом з Польщі. Тиша – це перше, що тебе б'є. Не знаю, чи ви колись подорожували потягом по Україні. Якщо мали такий досвід, то знаєте, наскільки це гучно. Забиті вагони, сім'ї гучно розмовляють, діти бігають туди-сюди по коридорам та сміються. Тоді ж було зовсім інакше: тихо, напівпорожні вагони, порожні обличчя, на яких жодних емоцій. Ми прибули у зону війни, на платформі станції я бачив солдат, які чекали на свої сім'ї – матері, жінки та діти плакали у руках, сім'ї возз'єднувалися після місяців розлуки.

Після цього я гуляв по вулицям Києва з другом упродовж кількох годин. Хотів побачити місця з мого дитинства, упевнитися, що вони досі стоять, обійняти людей, відчути їхні емоції. Це моє місто, місто, яке я знаю, подорожуючи довкола на метро ще дитиною. Кожен куточок має історію чи спогад. Але зараз усе зачинене. Не можу уявити, що на дорогах було лише кілька машин. Єдиний справжній звук був від сирени з повітряною тривогою – шість чи сім днів на день. Уперше, коли ти чуєш її, це справді шокує.

Нам потрібно продовжувати збір коштів та жертувати їх на підтримку тих, хто все ще у країні та хто втратив житло. І нам треба продовжувати говорити правду про те, що відбувається. Це мій пріорітет наразі. Відвідував біженців у Варшаві, де українські діти, що втратили своє житло та рідних та проїхали тисячі кілометрів у пошуках помешкання та безпеки, використовували спорт, щоб спробувати подолати психологічну травму від війни.

Також зустрічався з іншими топ-спортсменами, які допомагають у підтримці. Зустрічався з Ігою Свьонтек під час її благодійного матчу для українських біженців у Кракові. Дав Роберту Левандовськи (одному з перших спортсменів, який зайняв позицію проти росії) капітанську пов'язку з українськими кольорами, щоб він взяв її з собою на чемпіонат світу. Світ спорту має здатність впливати на думки і навіть на політику, коли мова йде про війну.

В Ірпені у місті був чудовий футбольний стадіон, нова академія з тренувальними полями. Під час бомбардування одне поле залишилося неушкодженим. Говорив з мером про ініціативу зі збором коштів щодо відновлення решти полів, оскільки там залишилося чимало кратерів від бомб, уламків та осколків. Попри все це, я бачу групу дітей, їм до 12 років, які граються та б'ють по м'ячу. Ці діти ніколи не мали б прожити те, через що їм довелося грати за таких умов. Це не місце для дітей. Але вони все ще там, все ще чинять супротив. Ось, що для мене дух України».