Максим Шацьких: винищувач суперників
Одним із провідних бомбардирів в історії чемпіонатів України став легіонер із Узбекистану, якого, втім, легіонером у Києві ніхто не вважає – тільки своїм.
Його прем’єра на стадіоні «Динамо» ‒ з категорії незабутніх. Дубль у переможному матчі лігочемпіонівської кваліфікації з «Жальгірісом», перемога 2:0 – здається, Шацьких полюбили в столиці відразу ж, а він віддячував голами, голами й голами. Таких у Шацьких назбиралося 276 за кар’єру та майже півтори сотні – суто за «Динамо». Як не пригадати футбольну кар’єру одного з найрезультативніших легіонерів українського футболу та видатного динамівця?
Народився Максим Шацьких 30 серпня 1978 року в Ташкенті. Його батьки, займаючись з юності спортом, підтримали бажання своїх дітей спробувати себе в футболі. Тато, прораб будівництва та колишній футболіст, і мама, яка працювала на заводі, не заперечували, щоб сини Олег і Максим займалися в місцевій ДЮСШ.
Першим «вистрелив» Олег Шацьких – брат майбутнього динамівця рано дебютував у головній республіканській команді – «Пахтакорі», дуже багато забиваючи в чемпіонаті Узбекистану та утримуючи рекорд збірної за результативною серією (голи в шести матчах підряд). У 1995 році 21-літнього Олега визнали найкращим футболістом Узбекистану. Кажуть, трішки раніше старший Шацьких був і на перегляді в київському «Динамо»… Паралельно зростав і його брат, якому судилося прославити узбекистанський футбол на найвищому рівні.
Максим починав займатися в ДЮСШ «Пахтакор» у дитячого тренера Сергія Ковальова. Спершу майбутній бомбардир любив грати в воротах і центрі захисту (чи не звідси інтуїтивне розуміння гри й із «зворотної сторони»?), проте тренерський штаб швидко оцінив швидкість Шацьких-молодшого і досить швидко перевів його в атаку.
Макс Шацьких вважався одним із найбільш перспективних юних гравців УзРСР ‒ на давньому фото зберігся фотодоказ, як після одного з численних турнірів нагороджують майбутнього бомбардира. Серед почесних гостей – і легенда «Пахтакора» Мірджалол Касимов. Кажуть, у той період Максим був «на радарах» навіть закордонних клубів – іменитий данець Франк Арнесен, помічник Боббі Робсона в ПСВ Ейндховен, бачив його ще школярем і хотів перевезти в Нідерланди, а скаут «Тоттенхема» після одного з турнірів в Англії 15-річного Шацьких нібито готовий був забирати відразу з собою. Ще в 1991 році Макс подавав м’ячі на грі радянської Вищої ліги «Пахтакор» ‒ «Динамо» (Київ). Це й були дві улюблені команди юного футболіста.
Доля розпорядилася так, що в першій команді «Пахтакора» Максим Шацьких так і не пограв – багато забивав за вікові збірні, за резервістів на першість міста Ташкента, а коли в 1995 році приватним коштом було створено футбольний клуб ЮТКО, який очолив Сергій Ковальов, на запрошення свого дитячого тренера відгукнулися чи не всі його випускники, серед яких – і Максим. У 32 матчах за друголіговий ЮТКО Шацьких-молодший забив 24 м’ячі. Швиденько взяв Макса в оренду клуб «Чиланзар», який грав у фінальному турнірі за вихід у Вищу лігу, і тут Шацьких забив три м’ячі в чотирьох матчах, підтвердивши рівень і на вищому рівні.
І тут – різкий поворот: у 1996 році скаути відвезли юного Максима Шацьких у Росію. Перший захід вийшов невдалим – у саратовському «Соколі» забивали досвідченіші Мікаелян, Маркевич, Вязьмікін. До того ж, юний узбек травмувався, так що в 12 матчах російської Першої ліги не забив жодного м’яча – ні за «Сокол», ні за «Торпедо» (Волжський), куди його позичили. Зате в «Торпедо» трапився Максиму тренер Володимир Дергач, який забрав його з собою в тольятінську «Ладу». Там Шацьких почав забивати, продовжив у «Газовику-Газпромі» в Іжевську, а на той момент, коли у Дергача він виступав у калінінградській «Балтиці», ним уже цікавилися всі російські гранди. А на кубковому матчі зі смоленським «Кристалом», де Макс забив три м’ячі, були присутні селекціонери з Києва – легендарні Андрій Біба та Іван Терлецький…
Близьким до перехоплення узбецького збірника був «Зеніт», а московські ЦСКА та «Спартак» не розгледіли Шацьких на перегляді. Це було потішне видовище, коли Олег Романцев за місячний перегляд навіть не поговорив із Максимом, а після того, як пройшла чутка про інтерес Лобановського, гранди кинулися за втраченою можливістю, та було пізно. 23 липня 1999 року Максим Шацьких підписав контракт із київським «Динамо», яке виявилося спритнішим за російських грандів, наступного дня дебютував у «Динамо» в матчі чемпіонату України проти львівських «Карпат», а ще через чотири дні, вперше вийшовши у стартовому складі киян, видав свій бенефіс у єврокубках.
У липні 1999 року, невдовзі після продажу Шевченка в «Мілан», Валерій Лобановський відважився поставити в основний склад 20-річного легіонера, який ніколи не грав у вищих лігах, відразу ж у стартовому складі в кваліфікації Ліги чемпіонів! Двома влучними ударами Максим Шацьких забезпечив динамівцям перемогу над «Жальгірісом», потім забив у кожному з матчів з «Ольборгом», а в груповому турнірі Ліги чемпіонів відзначився важливим голом у домашній зустрічі з «Байєром» (перемога над леверкузенцями – 4:2). У своєму неймовірному дебютному сезоні 1999/2000 Шацьких забив 24 м’ячі в 41 матчі. Відтоді, незважаючи на травми та конкуренцію, Максим на десять років став провідним нападником київського суперклубу.
Цікаво, що вже після дебюту в «Динамо» 18 серпня 1999 року Максим дебютував у національній збірній Узбекистану – відразу ж відзначившись хет-триком у товариському матчі з Азербайджаном (5:1). До 2014 року за збірну країни свого народження Шацьких відзначився 34 голами в 61 поєдинку. І зараз Максим залишається найкращим бомбардиром Узбекистану в історії, ставши півфіналістом Кубка Азії 2011 року, двічі входячи в трійку найкращих футболістів континенту, а також чотири рази стаючи Гравцем року в Узбекистані.
Як оцінити місце Шацьких в історії «Динамо»? Він став першим легіонером чемпіонатів України, який перетнув бомбардирську сотню. Двічі ставав найкращим бомбардиром сезону в Вищій лізі (причому, показник 22 голів у 2003 році довгі роки був рекордним для ЧУ/ВЛ/УПЛ аж до приходу легіонерів «Шахтаря»), тричі – в розіграшах Кубка України. Парадоксальна ситуація – Максима називали «дерев’яним», а він побив практично всі легіонерські та бомбардирські рекорди. Дорікали Шацьких у відсутності техніки та недоліках школи – а забивав він ПСВ, «Андерлехту», «Ньюкаслу», «Ювентусу», «Арсеналу», «Ромі», «Реалу». «Буратіно», кажете? Ну-ну… У 75 матчах єврокубків Максим забив 23 м’ячі та віддав 5 результативних передач – на той момент, коли Шацьких завершував міжнародні виступи, лишався топовим азіатом Ліги чемпіонів. Шацьких - 6-разовий чемпіон та 5-разовий володар Кубка України, дворазовий переможець Суперкубка.
«Вважаю, що інтерес Валерія Лобановського до Максима привернули, насамперед, його чудові фізичні дані. При зрості 185 см та вазі 75 кг він справжній атлет. У 21 рік він вже був міцний, сформований гравець. Але найголовніше ‒ це стиль, манера гри цього форварда, яка вписувався в схеми Лобановського. Головна вимога, яку ставив відомий український тренер до своїх гравців, це розуміння сучасного футболу. Якщо гравець не хоче або не може засвоїти це і починає запитувати, чому він повинен бігти туди, а не сюди, або чому такі навантаження, а не сякі – з тим футболістом працювати марно, нехай він і талановитий», ‒ пояснював пізніше успіх свого вихованця в «Динамо» Сергій Ковальов.
За 10 неповних сезонів у «Динамо» Максим Шацьких забив 142 м'ячі в 328 іграх. Були варіанти пограти в західноєвропейських чемпіонатах ‒ сам Боббі Робсон, після голу МХ16 «Ньюкаслу», хотів бачити його в складі «Юнайтед». Предметний інтерес проявляли «Вест Хем» і «Вест Бромвич Альбіон», а вже в 2008 році «Галатасарай» хотів посилитися досвідченим бомбардиром. У підсумку лише після всіх цих чуток Максима відпустили в астанинський «Локомотив», де він приєднався до спартаківських ветеранів Тихонова та Титова, забив 10 м’ячів у 16 матчах і став віце-чемпіоном Казахстану. Втім, за межами України гравцеві, який вже став нашим громадянином, було вже незатишно.
Шацьких повернувся в наш чемпіонат, ще кілька років погравши за «Арсенал» (Київ), «Чорноморець» і «Говерлу», а вже завершуючи виступи в винниківському «Русі», додав у свою скарбничку ще й екзотичну срібну медаль віце-чемпіона України серед аматорів, дограючи в одній команді з Алієвим.
Тренерську роботу Максим Олександрович почав у «Динамо», яке стало рідним ‒ у 2016 році в академії імені Лобановського, пізніше – в якості помічника головного тренера Олександра Хацкевича. Безперечно, зі своїм вражаючим досвідом, командним і спортивним характером і бажанням реалізуватися в професії Максима Шацьких, який зараз очолює ташкентський «Пахтакор», чекає успіх і на цьому поприщі.
А хто нинішні??? Імярєки на футбольній пенсії?)