"Кричати таке з трибун - це не просто блюзнірство". Михалик про фанатів "Фенербахче", дзвінок Бущану та майбутнє "Динамо"

З перших днів повномасштабної війни Тарас Михалик бере активну участь у допомозі Збройним Силам України. Вчора екс-футболіст Динамо зіграв у благодійному матчі, тому не зміг переглянути поєдинок у Стамбулі в прямому ефірі. Однак Михалик щиро радіє успіхам Динамо та прагне побачити "біло-синіх" на груповому етапі Ліги чемпіонів.

– Якщо це допомагає хлопцям перемкнутися і отримати позитив, це безперечно плюс. Та треба розуміти, що можливість подивитися футбол в окопі – велика розкіш. Людям не завжди вдається поговорити з рідними та близькими, не кажучи вже про перегляд матчу. У кого є Starlink, технічна можливість, хто перебуває умовно на другій чи третій лінії, кажуть, що дивляться і вдалі результати наших команд їм справді емоційно допомагають.

– Пригадую, як їхали на поєдинок із Фенербахче. Сергій Ребров, який свого часу виступав за цю команду, попереджував нас, мовляв, тамтешні фанати збираються на стадіоні за кілька годин до гри. І справді – ми прибули на стадіон за дві години до поєдинку, вийшли на поле, а фанатські сектори вже були заповнені. Для мене то було дуже незвично. Турки вміють вболівати, це правда, там завжди повні арени.

Однак я прочитав сьогодні зранку про вигуки турецьких фанатів про Путіна. Люди повинні розуміти, що футбол – футболом, та існують набагато важливіші речі. Наприклад, війна, яка охопила Україну. І саме зараз кричати таке з трибун – це не просто блюзнірство, а речі, які навіть складно характеризувати.

– Якщо ти хочеш грати у груповому турнірі Ліги чемпіонів, то повинен проходити таких суперників. Я вважаю, що потрапляння Динамо на хорошого опонента – тільки нам на руку. Дуже хочеться побачити Динамо у групі, та про це поки рано вести мову. Мені імпонує робота Мірчі Луческу, це його команда.

– Статус суперника, початок сезону, воєнні обставини – це все не дозволяло перебувати в ілюзіях. Минулого тижня я бачив лише перший тайм, оскільки перебував у дорозі. Відверто кажучи, за увесь час війни нормально переглянув лише поєдинки збірної. Просто немає внутрішнього бажання та часу на перегляд футболу. Тому ігри Динамо дивився, але не з першої до останньої хвилини.

– Скажу зі свого досвіду. Якщо ти знаєш, що позаду надійно грає воротар, то з’являється впевненість. І передусім це стосується захисників. Якщо ж воротар грає на мандражі, то нервувати починає уся команда. Роль Жори вчора була величезною – він неодноразово рятував. Після матчу зателефонував йому, привітав із перемогою. Ми давно товаришуємо, я радий за нього.

– Мені подобається ця пара. Утім треба пам’ятати, що у Динамо є ще Олександр Сирота – хороший та якісний захисник. Їм усім треба грати, набиратися досвіду. Я можу лише приєднатися до компліментів, які лунають на їхню адресу. Головне, щоб хлопці не підняли голову занадто високо. Зрештою, я думаю, що усі троє – не з тієї категорії. У них ще все попереду і я бажаю Забарному, Попову та Сироті тільки зростання та прогресу.

– Слід враховувати те, що у футболістів Динамо немає належного ігрового тонусу. Увесь цей час нам було не до футболу. До того ж зараз футболісти все ще хвилюються та переживають, як і кожен українець, і не можуть належним чином сконцентруватися на роботі. Як би там не було, шапками закидати нікого не можна.

Штурм – черговий суперник за вихід у Лігу чемпіонів, треба налаштовуватися на важкий матч. Сподіваюся, що з кожним офіційним поєдинком киянам буде легше. Важливі не лише фізичні кондиції, а й досвід. Не можна думати, що ми пройшли сильнішу команду, а далі буде простіше. Простіше точно не буде.