Анатолій Бузник - про долю "Лівого берега", кремлівську пропаганду та підготовку до студентського чемпіонату Європи

Про невтішну долю амбітного колективу "Лівого берега" та подальші плани у тренерській кар’єрі кореспондентові UA-Футбол у відвертому інтерв’ю розповів його колишній керманич Анатолій Бузник.

- Звістка про війну застала нашу команду у Туреччині, де проходив учбово-тренувальний збір, - згадує фахівець. – Здавалося б, ніщо не віщувало біди. На турецькій землі "Лівий берег" плідно працював, а 22 лютого провів перший міжнародний матч, у якому здобув перемогу над казахстанським "Кайратом". Під час того збору вдалося зустрітися і поспілкуватися із добре знайомими колегами – головним тренером кайратівців Курбаном Бардиєвим та відомим молдовським фахівцем Іваном Данільянцем. А вже менше, ніж через добу ми дізналися про масштабне вторгнення росіян в Україну. Після цього усі роз’їхалися хто куди. Одні 5 березня повернулися до України, а інші продовжили своє перебування за кордоном. А наприкінці того ж місяця від президента "Лівого берега" Миколи Лавренка ми дізналися, що професіонального клубу більше не буде. Після цього усі члени команди – як футболісти, так і її керівництво 31 березня написали заяви про звільнення. Що й казати, для усіх нас настали непрості часи. Особисто мені було важко аж до сліз на очах спостерігати за останніми тренуваннями "Лівого берегу" - команди, яка була готова здійснити крок щодо виходу на більш високий рівень. Та що поробиш: так склалося життя...

- Наш президент – керівна ланка, яка впродовж усіх п’яти років займалася утриманням клубу і створенням належної інфраструктури. Зараз продовжується будівництво стадіону, робиться акцент і на розвиток дитячого футболу в клубній Академії. До "Лівого берегу" приходять усі бажаючі, з якими працюють наші дитячі тренери. Чого не скажеш про нас, тренерів професіональної команди. На жаль, проведену нами титанічну роботу, як і всі наші мрії, бажання та помисли було зруйновано рашистами. Ці виродки порушили все наше життя, в тому числі і футбольне. І не тільки в Україні та Європі, а й у всьому світі. Ніхто навіть і подумати не міг, що щось подібне можливе у ХХI cтолітті! Та як виявилось, ідіотизм та шизофренія однієї людини може внести суттєві корективи у життя багатьох мільйонів людей. Зло виявилось набагато цинічнішим, підступнішим та жахливішим, ніж всі ми могли уявити. Від звірств рашистських виродків, які у масі своїй позбавлені належного виховання, інтелекту та культури, наш мирний народ отримав безліч трагедій. Війна наклала відбиток на долю величезної колькості наших співвітчизників, і чимало хто з них залишився без домівки та роботи.

Поки що ніде не влаштувався, адже у мене були сімейні проблеми. Це серйозним чином позначилось на здоров’ї членів родини, тому перебуваємо за кордоном. А щодо працевлаштування, то я, як і футболісти та весь тренерський штаб, з яким довелося працювати разом у "Лівому березі", звичайно ж, думаємо. Та як кажуть, "се ля ві". А тим часом мені доручили готувати команду, створену на базі Ірпінської податкової академії, яка минулого року була чемпіоном України серед студентів. Вона братиме участь у студентському чемпіонаті Європи, який відбуватиметься у польскому місті Лодзь з 18 по 27 липня. А 10го числа у закарпатському місті Хуст почнеться тренувальний збір, що передуватиме старту у цих змаганнях.

- Я не думаю, що питання в очікуванні. Тут інше: надія та впевненість в тому, що для України все закінчиться перемогою. Адже навіть якщо зло має перевагу на початковому етапі, то потім воно програє добру. Тож зараз у кожного з нас надія на Бога, на життєві принципи та на ЗСУ. А щодо всього іншого – покаже майбутнє. Пригадую, як колись мій дід за великим сімейним столом завжди говорив один і той же перший тост: "За мир в усьому світі!". Ми, молоді, тоді весь час усміхались, не розуміючи, наскільки серйозними та важливими були ці побажання. І от тепер маємо можливість на власному гіркому досвіді побачити, що означає відсутність цього самого миру. Війна – це трагедія, смерть, зламана психіка, порушення звичного образу життя кожної людини, її засадів та звичок. На превеликий жаль, російська пропаганда з давніх давен робила свою руйнівну справу. І те, що зараз твориться на росії у свідомості її громадян, є справжнім жахом. Внаслідок чого багато українців розійшлися по різним полюсам з близькими родичами із країни-агресора. З ними стало неможливо спілкуватися. І хто б що не казав, а провина за всі діяння лежить на російському народові, а не на конкретному її представнику – кремлівському виродку, якого тримають при владі ще з 1999 року. Не думаю, що цю війну вдасться легко закінчити, проте із впевненістю скажу: у світі завжди перемагає добро. Навіть в усіх казках, які ми читали у дитинстві, рано чи пізно настає щасливий кінець. Так було з Чахликом Невмирущим, і так, сподіваюсь, буде і з перебуванням у цьому світі Вови "Безсмертного". Скоріше б настав кінець гірким стражданням нашого народу. Я вірю, що Україна переможе і мир та спокій прийдуть на нашу землю.