Віталій МИКОЛЕНКО:

Віталій МИКОЛЕНКО: "Втома та збірна України – це різні речі"

Захисник збірної України Віталій Миколенко відповів на запитання журналістів на прес-конференції перед матчем Ліги націй із Ірландією.

- Це вже п'ятий поспіль поєдинок. Чи накопичилася у Вас емоційна втома?

- Я думав про ці ігри і можу сказати, що не можу поставити в один ряд матчі за збірну та втому. Я приїхав сюди грати за свою країну, своїх рідних та за тих людей, які дивляться матчі перед телевізійником чи на стадіоні. Втома та збірна України – це різні речі.

- Які повідомлення отримав від одноклубників після свого гола за збірну? І які взагалі відчуття від того, наскільки сильно "Евертон" підтримує Вас та Україну в такі тяжкі часи?

- Я отримав лише два повідомлення. Від другого нашого тренера Джо Едвардса та Паттерсона зі збірної Шотландії. Більше ніхто не писав.

Щодо "Евертон", то я вважаю, що зараз немає сенсу розмовляти про клуб та його підтримку. Але так, ця підтримка шалена. В інтернеті я бачив, що президент запросив "Динамо" на спаринг. Це є велика підтримка. Я хотів би подякувати всім країнам, де ми грали - Польщу, Шотландію, Уельс, Ірландію - всі люди там нас підтримували.

- Яремчук сказав, що ти не вмієш святкувати голи, бо рідко забиваєш за збірну. Ти що йому відповів? Може, підготував якесь святкування забитого м'яча наступного разу?

– Він не казав, що я мало забиваю. Нічого такого я не готував, для мене головне – допомагати команді. Якщо я заб'ю, то не думатиму про якесь святкування. Для мене головне те, що я забив та відсвяткував зі своїми партнерами по команді та тренерським штабом.

- З якими очікуваннями та емоціями Ви наближаєтеся до завтрашнього матчу?

- Емоції позитивні, адже ми виграли останній матч. А коли ти перемагаєш, відновлюєшся швидше. Тим більше що я не грав багато в цьому матчі. По хлопцях бачу, що нема жодного відпускного настрою. На всі 100% готуватимемося до завтрашнього матчу.

- Чи є цей час тяжким для Вас? Вся ця ситуація в Україні та становище "Евертона"...

- Я почуваюся добре, але було б краще, якби ми грали в Україні. Не скажу, що це був найважчий час у моєму житті. Коли почалася війна... Знаєте, коли були якісь маленькі проблеми, я думав, що вони якісь грандіозні і важкі. Але з початку війни я зосередився на футболі та команді, зрозумів, що не все так важко в Англії та "Евертоні". Потрібно виходити та доводити, що я можу грати, а команда може перемагати.

- Як Вам допоміг Шеймус Коулмен?

- Я розповім одну історію. Я прилетів 31 грудня до Англії, перед Новим роком, і лише познайомився із командою на першому тренуванні. Новий рік для нас – велике свято. Я був у готелі один, але в новорічну ніч мені написав Коулмен: "Я знаю, як тобі важко, але допомагатиму тобі доти, поки ми будемо в клубі. Завжди розраховуй на мою допомогу та підтримку". Ці півроку він мені завжди допомагав. Це дуже велика людина та капітан.

- Як Ваша родина покидала Україну? Чи Ваші рідні й досі у Черкасах?

- Мої батьки зараз у Києві, дякувати Богу, у них все добре. Я підтримую зв'язок з ними. Мої друзі та хрещені у різних куточках країни, тому я завжди намагаюся підтримувати зв'язок із ним. Шкода, не завжди це в мене виходить... Але вони в безпеці. Сподіваюся, так буде й надалі.