До Дня народження Сергія Реброва

Сергій Ребров народився 3 червня 1974 року в Горлівці (Донецька область). Його батьки багато років віддали місцевому Палацу дитячої та юнацької творчості: тато, Станіслав Іванович, у гуртку радіозв'язку, мама, Алла Василівна, в ансамблі бального танцю. Завсідником усіх гуртків і секцій був і їхній син ‒ Сергій з юності почав займатися фізкультурою і спортом, причому, не лише футболом, а й баскетболом, волейболом, легкою атлетикою, радіоспортом.

Можливо, юний Ребров був би успішним у будь-якому з цих видів спорту, проте у дітлахів 70-х – 80-х не було забави улюбленішої ніж футбол. І коли одного разу тренер волейбольної команди сказав Сергію: «Іди, понабивай м’яча, це в тебе чудово виходить!», всі акценти були розставлені. В дворових баталіях крутість Реброва визначало прізвисько «Блохін». Тож, коли він почав займатися футболом по-справжньому, його перші тренери Юрій Йосифович Фомін і Віктор Іванович Загнойко відразу ж помітили ці перспективи.

Порада батькам – віддати чадо в обласний спортінтернат – змусила всю родину всерйоз задуматися над майбутнім. Рішення віддати сина на фахові заняття футболом прийняли не без сумнівів, але не могли не взяти до уваги як успіхи Сергія Реброва в юнацьких командах, так і переконання тренерів, що його талант не можна ігнорувати. У спортінтернаті серед юнаків 1974-75 р.н. було відразу кілька особистостей, які невдовзі доростуть до «Шахтаря» та навіть збірної України. Приміром, захисник Коваль і півзахисник Співак. Але перевершив усіх саме Ребров.

«Я взяв Сергія, коли працював ще в дитячо-юнацькій школі «Шахтаря». З Горлівки мені подзвонили тренери і сказали, що є талановитий хлопець. Він тренувався і в групі ровесників, і зі старшими. А коли Ребров закінчив школу, я взяв його в команду. В цей час я вже працював головним тренером. Сергій любив тренуватися, любив аналізувати свої дії та дії партнерів. У нас він почав грати, коли йому ще не було 18 років. Пам'ятаю, вперше поставив його до складу в Єревані. Його перші кроки були дуже стрімкі. Було видно, що Сергій стане великим футболістом», ‒ говорив пізніше Валерій Яремченко, легендарний гравець і тренер «Шахтаря».

Справді, ще школярем Ребров зіграв кілька матчів за макіївську команду – «фарм» донеччан, заявив про себе в дублі «Шахтаря» і 17 серпня 1991 року дебютував у згаданому Яремченком матчі з «Араратом». Провідний клуб Вірменії приймав «гірників» не в Єревані, а в Абовяні – без глядачів через безпорядки в попередній домашній грі. І коли Ребров замінив на 63-й хвилині Кобозєва, встиг отримати жовту картку й забити свій перший м’яч у Вищій лізі.

Восени того року Сергій Ребров вперше зіграв проти «Динамо» ‒ коли після флангової подачі він забив ударом головою, він дізнався, що ж таке справжній радянський футбол. «Коли я забив київському "Динамо", я радів більше життя. Повертаюся - і розумію, що, напевно, один тільки я на все поле і радію... Стадіон весь у захваті, я втік вже, образно кажучи, на базар за стадіон, а бачу - інші якось знітилися. Схоже, один тільки я ні про що не знав... Все думав: чому це ніхто не обіймає мене?»

З багажем вдалого дебюту Ребров був у основній обоймі «Шахтаря» на прем’єрний чемпіонат України. А коли, один за одним, почали покидати Донецьк Канчельскіс, Щербаков, Онопко – Сергій уже був одним із тих, від кого чекали різниці на полі. У 19 матчах Вищої ліги України 18-річний форвард забив 10 м’ячів. Загалом за піврічний експериментальний чемпіонат і кубок – 11. За півтора роки в «Шахтарі» Ребров забив 13 м’ячів у 32 матчах. Ви багато назвете зараз гравців такого віку з такою результативністю?

27 червня 1992 року Сергій Ребров вийшов на заміну в матчі США – Україна (0:0), дебютувавши в національній збірній. Спільним досягненням українського футболу в той момент можна було назвати збереження таланту для нашої збірної. А приїжджали вже гінці від московського «Асмарала», звідки пізніше вкрали у нас для збірної Росії Семака з Луганщини! Добре, що Ребров уже в юному віці відзначався аналітичним складом розуму і, подивившись на скаута, який прямо під час переговорів із запрошенням діставав із кишені огірка й закушував, навіть не став витрачати свій час на можливі роздуми.

Шанс всього свого життя Ребров отримав у київському «Динамо». Делегація столичного клубу прибула в «Шахтар» і в результаті затяжних переговорів повернулася з новим гравцем. За неофіційною інформацією, в Донецьк відправився чемпіон світу серед юнаків Олег Матвєєв (у підсумку – один із найкращих форвардів чемпіонату України 90-х) і 150 тисяч доларів США. Матвєєв, до речі, за «Шахтар» під 80 м’ячів. Можна сказати, обидві сторони виграли від цього переходу.

Хоча спершу Ребров навіть телефонував Яремченку й просив забрати його назад. Причина – величезна конкуренція, з якою кожен рік стикався будь-який гравець «Динамо». Леоненко, Шевченко, Шкапенко, Грицина, Джишкаріані, Мінтенко, Гусин, Призетко, Скаченко, Венглинський, Коновалов, Самойлов, В.Маковський, Серебренников, Шацьких - це неповний список усіх форвардів, які побували в «Динамо» в роки першої каденції Реброва. І в цій компанії простий хлопець із Горлівки навіть пробивався в юному віці, отримував ігрову практику і з часом вийшов на перші ролі!

Не так просто складалася кар’єра Реброва, як зараз вам розкажуть борзописці, що не бачили його перших кроків. У збірній, приміром, Сергій вперше забив у сьомому за рахунком матчі – через чотири роки після дебюту. В перших чотирьох сезонах і десяти м’ячів за чемпіонат не забивав, хоча загалом прогресував при всіх тренерах – від Пузача і до повернення Лобановського. 11 вересня 1992 року Ребров замінив по перерві Мінтенка в матчі з чинним чемпіоном України - "Таврією". Зіграв проти Головка без голів, виграли 1:0 завдяки пенальті від Леоненка. А вже 16 жовтня в матчі з "Кривбасом" Ребров забив на 90-й хвилині, врятувавши "Динамо" від сенсаційної домашньої поразки. Восени 1993 року Сергій уже забивав «Барселоні» на «Камп-Ноу», а через рік з подачі Ковальця стратив московський «Спартак» на «Республіканському стадіоні» ‒ в тому самому «Матчі століття» в Лізі чемпіонів.

Проте було відчуття нестабільності, нереалізованості та недосказаності. За чотири перших сезони в «Динамо» в усіх турнірах Ребров забив 30 м’ячів. У першому ж сезоні після повернення Лобановського – 20. За чотири сезони під керівництвом Валерія Васильовича – 109 голів! Ось вам промовиста ілюстрація того, що може талановитий тренер дати молодому футболісту! 1996 та 1997 роки – час, коли Сергій відбувся як футболіст міжнародного рівня. В Белфасті він забив з подачі Скрипника переможний м’яч у ворота Північної Ірландії – той самий дебютний гол Реброва за збірну та успішний початок нашого відбіркового турніру до Мундіалю-98. Наступного сезону забив 8 м’ячів у 8 матчах Ліги чемпіонів, ще через рік – 10 в 10. За опитуванням газети «Український футбол» визнавався найкращим футболістом України в 1996 і 1998 роках.

Зв’язка Ребров-Шевченко в другій половині 90-х була однією з найкращих у світі – на рівні Індзагі-Дель П’єро в «Ювентусі» та збірній Італії, Коул-Йорк у «Манчестер Юнайтед», Елбер-Янкер у «Баварії». Здивована Європа та ошелешена Україна стежили, як «Динамо» нокаутує чемпіонів Англії, Нідерландів, Іспанії, Франції – всіх не перелічити. І невисокий, швидкий і спритний Ребров чудово доповняв Шевченка. Півфінал Ліги чемпіонів 1998/99 здавався початком славних справ – але виявився піком третьої великої команди Лобановського.

Коли Андрія Шевченка за 25 млн доларів продали в «Мілан», Ребров залишився найбільшим активом «Динамо». Ходили різні чутки – від «Мілану» до «Арсеналу». Венгер, Ліппі, Анчелотті тримали Сергія в своїх нотатниках. Кожен сеанс в стародавньому інтернеті на зарубіжних футбольних сайтах приносив нові чутки щодо #11 київського «Динамо». Проте реальність виявилася іншою – за 11 мільйонів фунтів стерлінгів у червні 2000 року Реброва придбав клуб значно менших турнірних досягнень, «Тоттенхем Хотспур».

Для цього англійського клубу Ребров став найдорожчим придбанням. Хоча в компанії з з Фердинандом, Іверсеном і Шерінгемом Сергій аж ніяк не був зайвим, але всього 16 м’ячів у 72 матчах за два сезони були аж ніяк не тим, чого очікували від героя Ліги чемпіонів останніх років. Може здатися дивним, що цінний актив «Тоттенхем» не зумів розкрити до кінця, але клуб, який переживав зміну тренерів і турнірні розчарування, просто не мав часу на вдумливу роботу по награванні не молодого легіонера. Його купували, щоб робив різницю, а не щоб займатися ще його адаптацією. Якщо під керівництвом Джорджа Ґрема Ребров немало забивав, то Ґленн Ходдл рішуче відсунув його від основного складу. Час показав – прогадав. Але, на щастя для «шпор», уже розкривалася яскрава зірочка Роббі Кіна, приходили нові зірки.

У 2002-2004 роках Сергій грав в оренді в «Фенербахче», за який записав на свій рахунок 10 результативних дій (4+6) у 39 матчах, більше граючи в півзахисті. Потім був «Вест Хем Юнайтед», який втратив місце у Прем’єр-лізі (30 матчів – 1 гол, 2 асисти за сезон 2004/05. В англійсько-європейському відрізку своєї кар’єри Ребров забив 25 м’ячів за п’ять сезонів – показник не найкращий, зате це досвід на все життя. Досвід життя в чужій країні та мегаполісах рівня Лондона та Стамбула. Досвід плідної роботи в чужому оточенні. Практика в англійській мові. Розумієте тепер, чому Ребров – найбільш адаптований до легіонерства тренер українського футболу?

Коли 1 червня 2005 року Сергій Ребров став вільним агентом, він відразу ж відгукнувся на пропозицію Ігоря Суркіса. В Київ він повернувся досвідченішим гравцем – почав грати глибше, з позиції центрального чи атакувального півзахисника, після відходу Белькевича та ще декого з «сенаторів» залишився головним ветераном команди і виходив із капітанською пов’язкою. Пізній Ребров – це історія про футбольну мудрість. Граючи на досвіді, в кращих матчах він був дуже хороший, і до тренерських пертурбацій виявлявся найкращим серед молодих одноклубників за системою «гол+пас». Тягнув команду на собі.

Злам стався саме внаслідок мінливості та нестабільності тодішньої команди. Коли Ребров не забив пенальті в матчі з охтирським «Нафтовиком-Укрнафтою» (0:1 вдома), на нього звалилася небувала порція критики. Пішли чутки про перехід в інші команди – і навесні 2008 року Сергій Ребров перейшов у склад російського «Рубіна» (Казань), за неофіційними даними за 1 млн доларів.

Для Курбана Бердиєва, адепта футболу Лобановського, це стало цінним придбанням. Пізній Ребров завдяки футбольній мудрості та інтелекту допоміг казанцям стати чемпіонами Росії 2008 року. За неповних два сезони за «Рубін» він зіграв 33 матчі, забивши 5м’яів і віддавши 1 результативну передачу. Завершивши професіональну кар’єру, ще пограв за «Ірпінь» (Гореничі) ‒ «ветеранську збірну України», як її тоді називали, команду-володарку аматорського Кубка України. За національну збірну України Сергій Ребров 75 матчів і забив 15 голів при 7 гольових передачах у 1992-2007 роках. Чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року, забивав Саудівській Аравії.

Влітку 2009 року Сергій Ребров почав свою тренерську роботу – в тандемі з легендарним Володимиром Мунтяном працював із молодіжним складом «Динамо», потім – з «Динамо-2», в 2010-2011 роках входив у штаб національної збірної України Мирона Маркевича та Юрія Калитвинцева. В 2010-2014 роках – у штабі першої клубної команди київського «Динамо». 17 квітня 2014 року Сергій Станіславович очолив команду, в якій провів найкращі роки як гравець.

Здавалося, молодому тренеру буде непросто – тяжкі часи для країни, складні в управлінні статусні легіонери, не найпростіший бекґраунд від попередника, в конкурентах – могутній «Шахтар» під керівництвом Луческу… Але «Динамо» під керівництвом Реброва ‒ це чемпіон України 2015 та 2016, володар Кубка України 2014 та 2015, володар Суперкубка України 2016 року. Від свого першого матчу 20 квітня 2014 року (2:1 над ворсклянами) до останніх ігор Ребров давав хороші результати в постійно оновлюваній команді. Не можна забувати - це під керівництвом Реброва яскраво дебютували Циганков, Харатін, Бурда, Шепелєв, Тимчик. Це він задіяв низку вдалих новачків – як вітчизняних, так і легіонерів. Ребров – це відразу кілька гучних перемог у дербі та принципових міжнародних протистояннях. Це молодий тренер, який вніс потужний свіжий струмінь у динамівський розвиток.

Розставшись із «Динамо» після трьохрічного періоду, Сергій Станіславович задіяв свої міжнародні зв’язки та досвід і розпочав успішний зарубіжний період своєї кар’єри. Ось уже чотири роки він за кордоном. Саудівський «Аль-Ахлі» (Джидда), угорський «Ференцварош» (Будапешт), тепер еміратський «Аль-Айн» ‒ це вже досить значний досвід і, як для консервативної української тренерської школи, широка географія. Із «Аль-Ахлі» Ребров став віце-чемпіоном Саудівської Аравії 2017 року, проте справжнє визнання йому принесла робота на чолі «Ференцвароша».

Клуб із великими традиціями перебував останніми десятиліттями в тіні – а Ребров не просто «прописав» у клубному музеї золоті медалі чемпіона Угорщини (незмінно три роки поспіль ‒ 2019, 2020, 2021), а й вперше за чверть століття вивів клуб із Угорщини в груповий турнір Ліги чемпіонів УЄФА. Щемливі протистояння з рідним «Динамо» ‒ не єдиний перетин з вітчизняним футболом. В «Ференцварош» Ребров охоче брав українців – Харатіна, Петряка, Зубкова, Ігнатенка. Можна впевнено констатувати – цим хлопцям воно пішло на користь. А «Ференцварош» досяг чудових показників, і хоча обставини призвели до припинення співпраці, в «Аль-Айн» український тренер відправився з прекрасним резюме.

Віддаючи належне комерційній успішності цього переходу, ми не сумніваємося – такий тренер, як Ребров, скаже ще своє гучне слово в європейському футболі. Можливо, працюючи на батьківщині – і ми будемо цьому безмежно раді. Для трибун він кумир назавжди – «Наш герой Сергій Ребров» ще прозвучить на НСК «Олімпійський»!