Турецький демарш або про коротку історичну пам'ять

Олександр Коваленко

CNN підливає олії у вогонь, повідомляючи про те, що Туреччину можуть виключити з НАТО через її позицію за заявкою Фінляндії та Швеції. Зрозуміло, CNN у цьому випадку згущує фарби, адже на такий безпрецедентний крок у такий напружений час НАТО не піде.

З іншого боку, неоднозначна позиція Туреччини давно бентежить багатьох. Адже бачимо явне роздвоєння. Одночасно підтримка України у війні проти Росії та абстрагування від санкцій як економічних, так і політичних проти країни-окупанта. З одного боку постачання БПЛА та надання альтернативного переговорного майданчика, з іншого – ексклюзивні туристичні маршрути для російських туристів та вільна перепустка через Босфор безлічі, а не одиниць суховантажів із краденим українським зерном.

Тепер же ультиматуми щодо Фінляндії та Швеції. Гранично жорсткі й настільки, наскільки не звучали навіть коли Туреччину приймали до альянсу разом із її історичним антагоністом – Грецією. Мабуть тому, що в 1952 році Туреччина потребувала НАТО і готова була, стиснувши зуби закрити рота і виникати з приводу Греції. А зараз у Туреччини, яка озброїлася західною зброєю НАТОвського зразка і поставила на ноги свій ВПК, не без допомоги країн НАТО, претензії до Фінляндії та Швеції.

Можливо, з позиції Анкари вони й обґрунтовані, але зараз не час виставляти умови та вимоги, тим більше країнам, які 70 років тому були у схожій ситуації.

З кожним днем все виразніше видно те, що Туреччина займає все менш виважену позицію з багатьох питань. Можна було б використати такий тон дискусії 10 років тому, до 2014 року і навіть після 2014 року, але не зараз, коли світ прокинувся вранці 24 лютого 2022 року під гуркіт реактивних двигунів.

Звичайно, Туреччину з НАТО не виключать, але коли корабель плутає береги, для його екіпажу це може закінчитись не найкращим чином.