Йожеф САБО: "Сподіваюся, "Динамо" і надалі буде на провідних ролях як в Україні, так і в Європі"

- Мої привітання клубу, команді, хлопцям із такою солідною датою. «Динамо» – один із найстаріших клубів в Україні, завжди у ньому виступали футболісти, які захищали кольори і збірної Радянського Союзу, і збірної незалежної країни. Сподіваюся, так буде і надалі, і «Динамо» буде на провідних ролях як в Україні, так і в Європі.

- Звісно. Насамперед у наші часи кожна гра «Динамо» була святом для народу, на стадіон приходили сім'ями, з дітьми. На стадіоні тоді ще імені Хрущова, який вміщав, наскільки я пам'ятаю, більше 50 тисяч глядачів, ніколи не було вільного місця. А в 1961 році, коли ми вперше стали чемпіонами Союзу, люди палили газети прямо на трибунах, довго не розходилися додому, і настрій був такий, начебто ми стали чемпіонами світу. Звичайно, кожен футболіст «Динамо» був справжнім кумиром для киян.

- Так, цим фактом «Динамо» і всі вболівальники команди можуть по праву пишатися. Крім того, дуже багато вихованців київського клубу виступали та продовжують виступати як в Україні, так і за кордоном, тим самим прославляючи свій рідний клуб.

- Насправді багато спогадів. Звісно, відклалися у пам'яті переможні моменти – зокрема, наша команда, яка протягом кількох років поспіль, з 1966-го по 1968-й, ставала чемпіоном країни. Тоді у нас був дуже сильний підбір гравців, і ми були явно на голову сильнішими за всіх конкурентів.

- Москва завжди гнула свою лінію, вони завжди вважали себе, московські команди, головнішими за інших. За часів Союзу, щоб потрапити до національної збірної, киянин мав бути на дві голови кращим за москвича. Несправедливість була ще та… Слава Богу, наші інтереси відстоював Володимир Щербицький, який мав вагу в найвищому керівництві країни, і завдяки йому «Динамо» жило повноцінним життям.

- Я у цьому не сумніваюсь. Справді, після розпаду Союзу ніхто в Європі не сприймав «Динамо», «Шахтар» чи будь-який інший український клуб, та й на карті не завжди могли показати наші міста. Росія забрала всі досягнення Союзу собі, а Україна залишилася ні з чим, і свою футбольну історію мусила писати фактично з нуля.

- Це добре для футболістів, оскільки вони мають можливість повноцінно тренуватися, займатися улюбленою справою, і при цьому приносити користь Україні та співвітчизникам, які страждають через військові дії. Також у тому числі завдяки «Динамо» вся Європа, весь світ дізнаються про те, що росія творить на нашій землі, які звірства відбуваються у Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших українських містах.

- Усе залежатиме від того, наскільки затягнеться війна, і коли футбол зможе повноцінно повернутися до нашого життя. Зараз у нас у всіх спільна мета – потрапляння збірної України на чемпіонат світу. Підопічні Олександра Петракова мають важке завдання, адже у Шотландії дуже пристойна збірна, а в разі успіху «жовто-синіх» чекає ще одне випробування, не менш складне, в особі команди Уельсу. Ну а потім, сподіватимемося, розпочнеться новий сезон, і футболісти зможуть продовжувати прогресувати задля досягнення нових цілей, у тому числі у провідних клубних турнірах Європи.

- Насамперед, попри все, продовжувати підтримувати свій улюблений клуб. У цьому плані можна брати приклад із Заходу, де вболівальники шанобливо ставляться до футболістів, співають пісні на трибунах, навіть якщо їхні улюбленці безнадійно програють. Це футбол, і в ньому є частинка везіння, яке далеко не завжди на боці твоєї команди. Тому приходьте на стадіон, вболівайте за «Динамо», і футболісти обов'язково будуть радувати вас перемогами на футбольних полях.