Микита БУРДА: "Кожен мiй день починається і закінчується читанням новин про війну"

- Які в тебе враження від благодійного турне в Європі?

- Дуже хороші, оскільки ми граємо із сильними командами, а крім цього, маємо можливість допомогти Україні — залучаємо кошти, благодійні внески до нашої країни, які спрямовуються на потреби людей, які постраждали від війни. Звичайно, хотілося б, щоб у нас все було добре, і такі матчі не доводилося грати. Краще б настав мир, і ми могли грати у чемпіонаті України, як раніше.

- На що схожі ці матчі? На офіційні, можливо, єврокубкові, чи відчувається, що вони товариські?

- Незалежно від статусу матчів – товариські вони чи офіційні, налаштування у нас завжди максимальне. Чи у чемпіонаті України ми граємо, чи в єврокубках, нас завжди готують дуже серйозно, ми відповідально підходимо до поєдинків.

- Як налаштовує на ці матчі Луческу?

- Дуже серйозно, вимагає максимум. Він хоче, щоб ми перемагали і показували хорошу гру, якісний футбол, проводили хороші комбінації — словом, усе, як у офіційних поєдинках.

- Як вас приймають у різних містах, на стадіонах? Які слова підтримки від іноземців, футболістів доводилося чути?

– Куди б ми не приїхали, всі зустрічають дуже тепло – і вболівальники, і футболісти. До хлопців індивідуально підходять гравці суперників, запитують про ситуацію в нашій країні, цікавляться подробицями. Усі переживають за наших людей, співчують і намагаються якось допомогти.

- Усюди «Динамо» підтримують українці, які вимушено виїхали за кордон. Чи спілкувалися з ними?

- Так звісно. Всюди є наші люди, по можливості ми з ними зустрічаємось та спілкуємося під час наших візитів до центрів для біженців. Багато людей зараз за кордоном, ми також в іншій країні, і нам їх дуже не вистачає. Тому за будь-якої можливості ми із задоволенням з ними спілкуємося, дізнаємося про їхні історії, намагаємося допомагати та підтримувати.

- Ти народився на Донеччині, в Єнакієвому. Чи залишилися там у тебе рідні, друзі, знайомі?

- Тих, з ким спілкуюсь близько, не залишилося, лише далекі родичі, але ми тісного зв'язку не підтримуємо.

- Де зараз твої рідні та близькі?

- Мама днями повернулася до Києва, також у столиці деякі друзі. Хто міг, хто мав можливість, той виїхав.

- Що перше ти зробив, коли почалася війна?

- Напевно, як і всі, прокинувся о 4.30 ранку від вибухів і почав обдзвонювати своїх рідних та друзів, щоб дізнатися, як вони й порадитись, що робити далі.

- Зараз за читанням новин про війну проводиш багато часу чи намагаєшся відволікатися?

- Мій кожен день починається та закінчується читанням новин. Звичайно, бувають періоди, коли даю собі паузу, оскільки інформації дуже багато, і вона важка. Але, звичайно, завжди стежу за тим, що у нас відбувається.

- Чи зв'язувався із волонтерами чи військовими?

- Так звісно. І зі мною зв'язувалися, і я зв'язувався зі знайомими, які займаються волонтерською та благодійною діяльністю, допомагав їм.

- У жовтні ти вперше повернувся на поле після річної перерви, потім грав за дубль, пройшов із командою зимові збори. Ти вже повернув свою колишню ігрову форму, свій рівень?

- Напевно, той рівень, який я мав до травми, ще не повернув. Дай боже, це вдасться зробити з часом. Все-таки травма була важка, я багато пропустив. Але те, що зараз я маю можливість тренуватися з командою, зі своїми хлопцями, з хорошими футболістами — це велика користь. Через такі тренування я додаю з кожним днем. Звичайно, якби я більше грав за першу команду, процес проходив би швидше. Але якщо взяти до уваги всю сукупність факторів, я радий, що зараз можу просто грати у футбол та тренуватися, оскільки був період, коли існувала ймовірність того, що взагалі міг закінчити з футболом.