"Не міг зрозуміти, як може так нахабно брехати російський генерал на весь свій народ?" Журналіст - про автора кричалки "путін - ху*ло!" і брехню рашистів

– Я знав цього хлопця, але не особисто. Просто я вже 15 років у футболі і розумію, що це один із лідерів ультрас "Металіста". Я почав за ним стежити, за його телеграм-каналом, де вони викладали різні відео та бойові дії. Причому робили всі ці відео настільки динамічними, що вони виглядали немов Counter-Strike.

І тут я читаю, що один із представників держдуми російської заявляє, що вони цього Чилі, автора кричалки "Путін – хуйло!" затримали. Вони називали його "подонком", який знущався з російських військовополонених. Я реально злякався, почав переживати і подумав, що якщо затримали Чилі, то йому мінімум відріжуть яйця. Я це чудово розумів.

Я почав переживати, телефонувати своїм друзям, які були з ним, але вони не відповідали. Однак потім Чилі вийшов на зв'язок у своєму телеграм-каналі і сказав, що він "перебуває у полоні мрій російської федерації, країни, яка напала на нас".

Знаєте, я не міг зрозуміти, як може так нахабно брехати російський генерал на весь свій народ? Чи ж вони тупі, що ніхто не проводить банальної перевірки? Вони заявили, що затримали людину, а вона за дві години виходить на зв'язок і каже, що з нею все добре. Це ні в які ворота не лізе.

Тоді я зрозумів, що Чилі – дуже цікавий персонаж. Як мені пояснили, він дуже сильний боєць. І я почав домовлятися про те, щоби взяти в нього інтерв'ю. Їхати до Харкова, який наполовину заблоковано – дуже ризиковано. Я нікому про це не говорив, інакше б усе переживали. Про це знали лише мій брат та ще одна людина.

Я туди поїхав на свій страх і ризик, вирушивши вранці на експресі, який був порожнім і спізнювався на дві години. Знаєте, наші люди, які зараз перебувають у евакуації за кордоном, не зовсім розуміють, що відбувається. Уявіть, яка напруга у Харкові... Ти приходиш на площу Свободи, а там нікого немає – у місті залишилися лише поліцейські, військові та люди, які не хочуть виїжджати принципово чи їм просто нікуди їхати.

Потім ми з ними поїхали до району Салтівка, який шалено обстрілюють. Напевно, щодо журналістики це робота, яку я найбільше запам'ятаю. Був такий момент, що Чилі приїхав із хлопцями, які його охороняють, і запитує: "Про що ти хочеш поговорити?". Я кажу, що хочу про те й те поговорити. Він знову питає: "Місце?". А я ж розумію, що на нього можуть полювати... Тому я відповів: "Там, де тобі буде комфортно". А він сміється та каже: "Мені скрізь тут буде комфортно!".

Був ще момент, коли ми змінили локацію та вийшли надвір. Я у них питаю: "Хлопці, а тут безпечно перебувати?". І людина, яка відповідає за охорону Чилі, мені у відповідь сказала: "Ні, тут ніде не безпечно. Ти що, ще не зрозумів цього?" І ти розумієш, що ось береш інтерв'ю, а тут снаряд може прилетіти... Ще й Чилі хочуть убити, адже, коли такі заяви робляться, це не просто так.

Мені хотілося показати цих хлопців, показати цих реальних героїв, які ризикують своїм життям. А Чилі ще й у в'язниці свого часу був... А потім ракета ще прилетіла біля нього. Він приїхав із Києва, поїхав із вокзалу і за 20 метрів від нього ракета впала.