Малиновський влаштував на стажування до "Аталанти" чотирьох українських гравців

Їх прибуло в Бергамо четверо — з кількома пересадками, стомлених і змучених страшними вістками з батьківщини. Юні футболісти академії Шахтаря на запрошення свого уславленого попередника Руслана Малиновського приїхали в Італію, щоб тренуватися в академії одного з лідерів Серії А — Аталанти.

На наше прохання про побут і футбол у закордонному клубі Sport Arena розповів Василь Бундаш — представник відомої закарпатської футбольної династії, здібний перспективний гравець із академії Шахтаря.

– Якраз недавно спілкувалися з Русланом Малиновським, – розпочав бесіду Василь, відповідаючи на запитання про найцікавіше, що побачили в Аталанті. – Слухали його з величезним інтересом, адже він говорив про тренування в Гасперіні, темп футболу в Італії, те, як Аталанта змінила його мислення на полі. Для нас отака розмова з Русланом — як цілий урок.

– А як виглядає ваш день в Аталанті?

– Насправді він ще не закінчився (а говорили ми десь о четвертій вечора за Києвом і о третій за італійським часом, – прим. А.В.). У нас тут хороший тренувальний цикл, а ще ж дистанційно навчаємося, підключаємося з гаджетів і слухаємо вчителів. Так що весь цей час не випадаємо з футбольного життя.

– І як влаштований цикл в Аталанті? Є відмінності від того, що ви бачили в Україні?

– Безперечно. У них тренування з вівторка по п’ятницю. Далі місцеві хлопці грають за свою команду, а ми маємо аж три вихідних. Для нас це навіть дещо незвично, доводилося спершу звикати до такої паузи в тренуваннях. Але займатися дуже цікаво, наш “Містер” (головний тренер) дає різноманітні та доволі темпові заняття. Ми весь час перебуваємо з нашою командою, а вона, до речі, 2005 р.н. – ці хлопці трішки старші. Для нас, 2006 р.н., це дуже корисно — мати практику тренувань зі старшими хлопцями. Це дозволяє швидше прогресувати.

– І який він, італійський дитячо-юнацький футбол?

– Порівняно з заняттями юнацьких категорій нашого віку, все значно швидше. Як казав Руслан Малиновський, Італія вчить значно швидше приймати рішення на полі, оперативніше реагувати на події, думати.

– Довелося звикати до іншого темпу?

– Так. Добре, що місцеві хлопці дуже добре нас прийняли. Постійно нам допомагають, підказують, що і як.

– Встигли вже зіграти в футболці Аталанти?

– Так, у нас були два товариські матчі — грали як за 2007, так і за 2005 р.н. Цікаві, хороші матчі.

– Аталанту та Шахтар можна порівнювати за умовами роботи?

– Безперечно, це ж суперклуби. Нам дуже комфортно було й на базі Шахтаря в Щасливому, а ще розповідали, яка прекрасна база була у клубу в Кіршах. Ми всі мріємо, щоб Шахтар швидше повернувся в рідне місто й міг працювати на своїй базі, грати на “Донбас-Арені”.

В Аталанті, звісно, все сподобалося. Клуб дуже солідний, є всі умови для роботи. Скажу, що хто хоче щось нове для себе дізнатися та прогресувати, то для нього це великий шанс всього життя. Тут, у Бергамо, Аталанту дуже люблять. У клубу постійно хороша підтримка, це відчувається. База дуже солідна. Ми, приміром, займаємося на синтетичному газоні. Є й трав’яні поля.

– Чи доводилося бачити, як працює перша команда Аталанти?

– Звичайно. Нас це дуже цікавило, і дуже добре, що поля, де вони займаються, недалеко від наших. Що вразило? Та все! Це футбол, до якого треба прагнути. Під керівництвом Гасперіні зірки настільки здорово працюють, що це космос — техніка, розуміння футболу, мислення. Відчувається, що гравці підібрані на рівні Малиновського — всі талановиті, обдаровані, зі своїми топ-якостями. Ми, ясна річ, знали, що за команда Аталанта, бачили її в матчах проти Шахтаря, але зблизька враження ще більше.

– А на матчі в Бергамо ходили?

– Поки ні. Якраз коли ми приїжджали, вони грали на виїзді, потім тиждень збірних, так якось воно склалося. Проте, звичайно, хочемо побувати на матчах Аталанти. Будемо її підтримувати.

– Побували вже в самому Бергамо?

– Місто дуже сподобалося. Особливо Старе Бергамо, де тільки б туристів водити й історичні фільми знімати. Знаємо, що Бергамо свого часу дуже постраждало від covid-19. Співчували тоді містянам, дивлячись на кадри, як багато людей тут помирало від хвороби. Зараз, до речі, також відчувається обережне ставлення італійців — у них досить суворо з масками, хоча щодо запобіжних заходів пройшла певна лібералізація, і коли поширення хвороби взяли під контроль, деякі норми відмінили.

– А як взагалі у вас з’явилася можливість пройти стажування в Аталанті?

– Ми дуже вдячні Руслану Малиновському та нашим агентам за те, що вони запропонували нам, як вихованцям академії Шахтаря, погостювати в клубі. Аталанта нас неймовірно тепло прийняла. Ми так довго їхали, з кількома пересадками, ночували навіть у Відні. Весь час ці думки про війну, про рідних, про батьківщину. Після цього та доброта італійців вразила. Дуже дякую їм за все, що вони для нас зробили й роблять. Ми всі рівняємося на Малиновського та мріємо стати такими, як Руслан.

– І хто та четвірка шахтарівців, яка прибула зараз у Бергамо?

– Я та Богдан Будко граємо на позиції атакувальних півзахисників, Ярослав Кожушко — лівий чи центральний півзахисник, а Максим Деркач — лівий півзахисник.

– І що кажуть про вас тренери Аталанти?

– Цього не знаю, проте ми стараємося відповідати рівню команди, в якій опинилися. Є певна різниця з Шахтарем як у специфіці роботи, так і в тактичній схемі — тут юнаки грають у два форварди, ми призвичаювалися до нової схеми. Але головне, що ми маємо можливість отримати такий досвід. Постараємося сповна ним скористатися.

– Перші асоціації з Україною в італійців?

– Зараз, на жаль, це війна. Нам співчувають, розпитують, як наші близькі та рідні, бажають вистояти та перемогти. А так, звичайно, знають Малиновського, Коваленка та Супрягу. Багато говорять про відомих гравців, які вийшли з УПЛ. Ну а Андрія Шевченка тут неймовірно поважають. До речі, не тільки як гравця — місцеві впевнені, що і як у тренера, в Шевченка попереду хороше майбутнє.