"Ми навіть речі не особливо збирали – взяли найнеобхідніше": захисник-ветеран про евакуацію з Харкова і біль у серці

Влітку ФК Вовчанськ дебютував у професіональному футболі, проте не дограв свій прем'єрний сезон у Другій лізі через російське вторгнення. Нині місто у Харківській області окуповане, а рашисти намагаються встановити там свої злочинні порядки.

Один із найдосвідченіших футболістів "вовків" Сергій Борзенко після кількох сезонів у Львові повернувся на рідну Харківщину, проте з початком війни змушений був залишити малу батьківщину. Про раптову втечу від війни та ставлення до "визволителів" 35-річний футболіст розповів Футбол 24.

– Сергію, де вас застала війна?

– Разом із сім'єю я перебував у Харкові. Коли почалися бомбардування агресора, то ми одразу виїхали з міста. Це сталося у перший день, 24 лютого.

– На той момент виїзд з міста був відносно вільним?

– Якщо чесно, то паніка у людей вже розпочалася. Тому затори були величезні, але не критичні.

– Ви ухвалили миттєве рішення евакуюватися з Харкова і довго не вагалися?

– Я чув, що російські війська перебували на підступах до нашого міста. На окраїнах Харкова розпочалися бойові дії. Ми навіть речі не особливо збирали – взяли тільки найнеобхідніше. Просто сіли в автомобіль і поїхали дуже швидко.

– Завчасно валізи не готували?

– Цілеспрямованих зборів не було. Ми жили звичайним життям і відверто не очікували повномасштабного вторгнення Росії. Те, що нині відбувається – це величезна трагедія.

– Того дня вас розбудили вибухи?

– Так, почули вибухи вдалині – від них і прокинулися. На годиннику було 04:30. Зрозумів, що щось не так і одразу зірвався на ноги.

– Ваша команда представляє місто Вовчанськ, яке на даний момент є окупованим. Чи знаєте, де зараз перебувають ваші партнери?

– Ми маємо групу в одному з месенджерів. Усі підтримуємо зв'язок. Безпосередньо у Вовчанську начебто нікого немає. Більшість футболістів мешкали у Харкові. Дехто там залишається, хтось вже виїхав у більш безпечне місце. Від харківських знайомих знаю, що у місті зараз дуже складна ситуація – відбуваються періодичні обстріли.

– З вашим будинком все гаразд?

– Інформацію отримую від сусідів, які залишилися. На щастя, дім поки не зруйнували.

– Що відчуваєте, коли дивитеся на відео руйнувань Харкова?

– Біль у серці. Я засмучений і розбитий. Страждають люди, маленькі діти… І Харків, і вся Україна. Ми всі у небезпеці. Дотепер не можу зрозуміти, як у 21 столітті можна так цинічно напасти на мирну країну. Вони завдали страждань усім нам, ми вже пролили безліч сліз та крові. У мене навіть немає слів, щоб якось назвати цих "визволителів".

– Ви народилися у селищі Слобожанському неподалік Харкова. Яка ситуація там?

– Відносно спокійно. У Слобожанському залишилася моя мама. Каже, що звуки пострілів долітають, але селище поки не зазнало серйозних руйнувань.

– Про що мрієте?

– Дуже сподіваюся на мир для своєї країни. Чекаю, коли все налагодиться. Україна переможе, жодних сумнівів не маю. Впевнений, що ми усе відбудуємо, українці знову усміхатимуться і радітимуть життю.