Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО: "З Росією розмовляти нема ніякого сенсу"

Колишній тренер «Динамо» Олексій Михайличенко прокоментував вторгнення Росії в Україну.

– У 1992-му ви мали нагоду грати за збірну Росії, куди наполегливо запрошували вас та Олега Кузнецова. Інші етнічні українці Канчельскіс, Онопко, Юран – відповіли згодою. Чому ви тоді відмовилися?

– Мені телефонували, переконували. Навіть обіцяли статус першого капітана російської збірної. Моя реакція? Я розсміявся. У відповідь почув: «Ми знали, що ти відмовишся, але мали спробувати».

Я не бачив себе там. Повірте, у мене жодної думки не було про це. Як можна продавати свою Батьківщину заради якихось благ та грошей?

– Футболісти традиційно далекі від політики.

– Я не згідний з тим, що футбол далекий від політики. А як назвати те, що мені пропонували російське громадянство? Це і є політика. Зараз немає сфери діяльності, яка б не зачіпала політику.

Вона живе у нас, без неї нікуди. Так, я за професією не політик, але ніколи не намагався від неї відмежовуватися, тому цікавився суспільним життям.

Пригадую, як був у Лондоні під час президентських виборів. Для мене було дуже важливо потрапити в українське посольство і проголосувати за Віктора Ющенка.

Я побачив стількох людей там, які голосували за нашу демократію. Мені подобалося, що немає байдужості – це вразило мене сильно. Ми єдині, де б ми не були. Ми – українці.

– У вас раніше було чимало друзів та знайомих з Росії. Не намагалися з ними поспілкуватися протягом останніх трьох тижнів?

– З Росією розмовляти нема ніякого сенсу. Мені дзвонили Гела Кеташвілі та Саша Чівадзе з Грузії, телефонували з Рейнджерс, із Сампдорії. Але з Росії не було жодного дзвінка!

Кеташвілі розповідав, що розмовляв з одним із російських футболістів – його прізвища не називатиму. Зрештою, у них немає зараз ні прізвищ, ні імен, нічого… Так от Гела казав, що вони нереально зомбовані.

Мені також телефонував Ігор Скляров із Чикаго, з яким я вигравав Олімпіаду у 1988-му. Розповідав, що був шокований від того, що почув від росіян.

Люди з усього світу пропонували свою допомогу: США, Грузія, Шотландія, Англія. Після цього у мене з’явилася ще більша впевненість у тому, що Україна робить все правильно.

– Починаючи з 2014-го у Росії виступала сотня українських футболістів. На даний момент там залишилися одиниці. Це теж люди без прізвищ, про яких не варто згадувати?

– Однозначно. Якщо ще якась посада чи гроші є важливішими за те, що коїться на твоїй землі, значить ти такий же, як вони. Знаєте, такі байдужі та боягузливі люди – вони ще гірші за ворогів.

– Збройні Сили України щодня змушують нас захоплюватися своїм героїзмом.

– Я не є великим спеціалістом у військових питаннях, але наша армія – саме така, якою вона має бути. Наші військові – це зразок мужності, відваги, згуртованості.

Знаєте, навіть цих слів занадто мало, щоб охарактеризувати наших воїнів. Відзначив би також українських лікарів. Зокрема, і жінок, які можуть бути настільки милими та красивими і водночас жорсткими та войовничими. Це викликає захоплення.

– Ви сказали, що не маєте жодних сумнівів у тому, що Україна подолає загарбників.

– Так, у мене величезна впевненість у тому, що все буде гаразд. Бог бачить, що ми робимо, як любимо життя, як ми любимо одне одного, як ми любимо свою країну, нашу землю.

Не може Бог бути не на нашому боці. Я думаю і дуже вірю в те, що все скоро закінчиться нашою перемогою. Слава Україні, – сказав Михайличенко.